Епоха бронзи
У другій половині III тис. до н.е. на території України розпочався бронзовий вік. Його характерна особливість – істотне поширення виробів з бронзи – першого штучно створеного людиною металевого сплаву.
Розвиток ливарної справи зумовив появу майстрів високої кваліфікації. На території України відомі великі центри стародавньої металургії (Донецький басейн) та металообробки (Карпато-Дунайський регіон).
Основними галузями господарства залишаються землеробство (лісостеп) та скотарство (степ).
Зросла чисельність населення. Розвиток виробництва та обміну, а також постійна боротьба за території зумовили стійкі консолідаційні тенденції на всіх рівнях суспільної організації. Утворюються великі союзи племен на чолі з вождями.
На території України існувало кілька етнокультурних груп. Їхніми археологічним еквівалентом були культури:
ямна;
катакомбна;
багатоваликової кераміки;
зрубна (степ);
шнурової кераміки;
тшинецько-комарівська;
білогрудівська;
бондарихінська (лісостеп і Полісся).
Давньоямна культурно-історична спільність – одна з найбільших об’єднань Східної Європи рубежу енеоліту та початкового етапу бронзового віку. У межах України займала степове і лісостепове Лівобережжя та Правобережжя. Найбільші поселення розташовані поблизу с. Михайлівка (Херсонщина).
Основний тип господарства – скотарство. Поховальний обряд – яма під курганом.
Найвиразнішими етнографічними рисами матеріальної культури ямників були глиняний посуд яйцеподібної форми, оздоблений відбитками шнура і гребінця, та кістяні молоточковидні шпильки.
У ряді поховань (III тис. до н.е.) відкриті залишки дерев’яних візків.
Населення займалося металообробкою, однак найбільш поширеними залишалися кам’яні знаряддя праці (в т.ч. сокири-молоти).
Катакомбна культурно-історична спільність заступила давньоямну на початку II тис. до н.е. Назву отримала від специфічної поховальної конструкції – катакомби, тобто ями з підбоєм.
Основу господарства цієї спільноти становив кочовий характер скотарства. Не залишилося довготривалих поселень, тільки тимчасові стійбища пастухів.
Зросла роль військової справи, про що свідчить велика кількість зброї в похованнях чоловіків.
Для цієї спільності характерна тенденція узурпації влади, власності на переважну частину худоби в руках окремих патріархальних сімей.
Зрубна культура (друга половина II-початок I тис. до н.е., степ Лівобережної України). Назва походить від звичаю ховати померлих у дерев’яних зрубах північноіранського етносу, які прийшли сюди із Середнього Поволжя.
Всі риси матеріальної культури свідчать про осілий спосіб життя. Поселення розташовувалися на надзаплавних терасах понад річками (деякі площею 3-4 га).
Основні господарські заняття – скотарство й землеробство, а також металообробка (хоча вона не розвинена до рівня землеробства та скотарства).
Шнурова кераміка, або культура бойових сокир (друга половина III-перша половина II тис. до н.е.). На думку археологів і лінгвістів, представники шнурової кераміки належали до однієї з груп індоєвропейців – предків слов’ян, балтів і германців.
На території України виділяється кілька культур шнурової кераміки, найпоширенішою була середньодніпровська.
Тшинецько-комарівська, білогрудівська, бондарихінська культури склалися на основі культур шнурової кераміки у середині II-початку I тис. до н.е.
Онова господарства – землеробство, приселене скотарство, рибальство, мисливство, ремісниче виробництво, зокрема бронзоливарне.
Їхні суспільні відносини ґрунтувалися на патріархальній сім’ї та племінній організації.
Екзогамний шлюб, тобто заборона шлюбних відносин поміж родичами, чи представниками локальної спільноти1.
З відкриттям і поширенням заліза в історії України розпочалася нова епоха, позначена докорінним зламом старих соціально-економічних структур:
завершення процесу розкладу первіснообщинного ладу;
початок переходу до станово-класового суспільства;
поява додаткового продукту;
створення міцних, ієрархічно добре організованих воєнно-політичних об’єднань;
виділення військово-аристократичної верхівки суспільства;
трансформація спільного додаткового продукту в престижні цінності (скарби золотих, срібних коштовностей, багате вбрання тощо);
посилення ролі торгівлі з сусідами;
прискорення формування у кочовиків станово-класового суспільства, зародження державотворчих традицій.