4. Причини виникнення конфліктів.
Конфлікт як соціальне явище – породження певних соціально-психологічних чинників, втілених в інтересах конкретних соціальних суб'єктів — учасників конфліктної ситуації. Він є сукупністю об'єктивних і суб'єктивних передумов, наслідком взаємодії різноспрямованих прагнень, що постають у найрізноманітніших комбінаціях. Об’єктивні чинники створюють потенційну можливість для виникнення конфлікту, яка переходить у реальність тільки в поєднанні з суб’єктивними чинниками. Наприклад, на фірмі звільняється посада начальника відділу, на яку можуть претендувати кілька менеджерів. Оскільки посада одна, а претендентів кілька, то інтереси останніх об’єктивно, тобто незалежно від бажання менеджерів, протиставляються. Така ситуація може призвести, а може і не призвести до конфлікту.
Суб’єктивні чинники пов’язані з тими особливостями опонентів, які призводять до того, що вони обирають конфліктний, а не будь-який інший спосіб залагодження об’єктивної суперечності. Серед них особливе місце посідає схильність особистості до вибору тієї чи іншої моделі поведінки в конфліктній ситуації. Вона визначає і те, як людина буде сприймати ситуацію, що виникла, себе і поведінку іншої людини, і те, як буде розвиватися конфлікт, яку стратегію поведінки вона обере. Ці чинники поділяються на соціально-психологічні та індивідуально-психологічні. У результаті дослідження Н. Грішиної встановлено, що соціально-психологічні фактори, які пов’язані з положенням людини у системі внутрішньоколективних зв’язків, ступенем її включенності у діяльність і систему відносин, мають пріоритет перед індивідуально-психологічними факторами, які характеризують деякі особистісні особливості індивідів. Водночас це не означає, що потрібно нехтувати особистісними факторами, такими, як стать, вік, темперамент, рівень домагань, характер, самооцінка та ін. Вагоме місце серед суб’єктивних чинників детермінації конфліктної поведінки має ступінь значущості суперечливої ситуації для індивіда: саме суб’єктивна цінність для індивіда того, що є джерелом суперечності, і знаходиться в основі конфлікту, відіграє вирішальну роль.
Зауважимо, що більшість об’єктивних причин певною мірою суб’єктивні (якби на вищезгаданій фірмі була розроблена і колективно схвалена нормативна процедура заміщення вакантних посад, то кількість конфліктів стала б меншою), а суб’єктивні причини конфліктів часто в кінцевому рахунку об’єктивно детерміновані. Припустимо, що людина розпочала конфлікт через власну агресивність, але не виключено, що причина цієї агресивності – соціальне середовище людини, яке є об’єктивним фактором. Отже, практично в будь-якого конфлікту існує комплекс об’єктивно-суб’єктивних причин, які підтверджують одна одну.
Багато конфліктів відбуваються через особливості нашої психіки. Люди недосконалі, вони боляче реагують на образи, прагнуть дати відповідь супротивникові, виявляючи агресію. Спостереження показують, що 80% конфліктів виникають незалежно від бажання їхніх учасників. Основну роль у виникненні конфліктів відіграють так звані конфліктогени. Це слово означає «те, що сприяє конфліктові». Ними можуть бути слова, дії (бездіяльність) тощо, що можуть призвести до конфліктів. На конфліктоген, спрямований на нашу адресу, ми прагнемо відповісти сильнішим конфліктогеном.
Ґрунтуючися на типології конфліктів за мотивацією, розглянемо специфічні причини виникнення кожного з типів конфліктів:
В основу конфліктів інтересів покладені суперечності в інтересах, які насамперед зумовлені обмеженою доступністю благ. Нерідко інтереси стосуються однієї і тієї ж цілі, яку неможливо реалізувати одночасно, без посягання на інтереси інших. Існує об’єктивна обмеженість ресурсів, які підлягають розподілу. Це можуть бути певні посади, премії, заохочення, місця для парковки, величина робочого кабінету тощо. Отже, ці конфлікти вже запрограмовані. Так, 75–80% міжособистісних конфліктів породжуються матеріальними інтересами окремих людей, хоча зовнішньо це може проявлятися, як розбіжність характерів, особистих поглядів, моральних цінностей. В основі конфліктів насамперед спостерігається конфлікт інтересів, але це не заперечує впливу інших причин.
Конфлікти у системах цінностей спричиняються відмінностями в цілях та ідеалах, у критеріях оцінки ідей та поведінки, у способі життя, ідеології та релігії. Зазначимо, що ціннісні конфлікти можна розглядати як ідеологічні, та як морально-етичні. В. Соснін стверджує, що ідеологічні та політичні установки, погляди, ціннісні орієнтації – важлива детермінанта конфліктної поведінки.
В основі організаційних конфліктів можемо спостерігати такі причини: нерівність у питаннях влади й авторитету, нечіткість організаційних структур (наприклад, посадових обов’язків), погана розробка нормативних процедур розв’язання соціальних протиріч. У результаті дослідження виробничих конфліктів (В.Рубахін, А.Філіпов, А.Анцупов) встановлено, що через провину керівників, через їх помилкові, конфліктогенні рішення виникає 52% конфліктних ситуацій, через несумісність – 33%, через помилковий вибір кадрів – 15%. Отримані дані показали, що організаційно-керівні фактори можуть виступати причиною 67% конфліктів у організаціях.
В основі комунікативних конфліктів (спілкування та інформації) знаходяться: дефіцит спілкування або розмова „різними мовами”, сильні емоції, прихильність до стереотипів, порушення норм культури спілкування однією зі сторін (нахабство, грубість), відсутність чи обмеженість інформації, хибна інформація, відмінності в розумінні, тлумаченні та способах оцінки інформації. Конфлікти – наслідки нерозуміння, які можуть бути усунені за допомогою відповідної комунікації. Але основна помилка часто полягає в нерозумінні мотивів супротивника. Замість відкритої комунікації, використовуються припущення.
Крім вищеназваних, існує ще безліч причин, вплив яких на конфліктність людини ще до кінця не вивчені. Це можуть бути екологічні відхилення, електромагнітні поля, стресові ситуації. Американський психолог Д. Маєрс (1997) експериментально довів, що у спекотні дні вірогідність масових заворушень у кілька разів вища, ніж у холодні. А російський учений А. Чижевський (1922) довів вплив сонячної активності на виникнення війн, повстань, революцій, бунтів. Концепція підсвідомого, подана у психоаналізі, вказує, що для поведінки існують причини, про які не знає навіть сама людина. Міжособистісні конфлікти можуть у цьому відношенні, по-перше, розглядатися як прояв внутрішньоособистісних, а по-друге, вважається, що доросла людина діє згідно з моделями поведінки, розвинених ще в дитинстві.
В основі конфліктів не завжди може бути лише одна з вищеописаних причин – у «чистому вигляді» вони проявляються рідко. Більш того, в конфлікті необхідно шукати кілька причин, які підтверджують одна одну.
Е. Вендеров визначає наступні причини конфліктів, які виникають між керівником і підлеглим:
недоліки в організації виробництва;
невірні дії керівників, які пов'язані з особистісними якостями. Треба зазначити, що ці дві причини не можуть розглядатись ізольовано, вони доповнюють і замінюють одна одну.
На думку О.Г.Ковальова, при визначенні причин конфліктів між керівником і підлеглим треба виходити із якостей як об'єкта керівництва, так і суб'єкта, тобто особистості самого керівника і стилю керівництва. Щодо якостей об'єкта треба виділити наступні причини:
відсутність свідомої дисципліни.
наявність у колективі дезорганізаторів;
ригідність та інертність групи;
несприятливі матеріальні умови діяльності, тощо.
Щодо конфліктів, які випливають із якостей особистості і стилю роботи, автор виділяє наступні причини:
непідготовленість і недосвідченість керівника;
недоліки у моральному вихованні;
недоліки характеру;
■ неадекватність стилю керівництва рівневі зрілості колективу. Слід зазначити, що конфлікти виникають за наявності недоліків як у об'єкті, так і в суб'єкті управлінської діяльності. О.Г.Ковальов визначає і третю групу причин - взаємне нерозуміння людей. Причини конфліктів між членами групи автор вбачає у психологічній несумісності або у моральних якостях особистостей які, вступають у конфлікт.
О. Єршов виділяє такі основні причини виникнення міжособистісних конфліктів:
виробничо-організаційні:
міжособистісні:
поведінкові.
Серед перших автор виділяє стиль роботи керівника, умови праці та життєдіяльності, тощо. До другої групи належить їх ситуативна або характерологічна основу. Ситуативними, тобто не стійкими і не постійними, прямо не залежними від індивідуальних, рис особистості є:
почуття невизначеності, невпевненості, дезорганізації;
втома;
нестійкість настрою;
викривлена поінформованість;
внутрішньоособистісний конфлікт;
несправедливість по відношенню до особистості.
Характерологічна основа включає у себе більш стійкі, стабільні причини, які прямо пов'язані з суб'єктивними рисами конфліктера. До них належать:
стійкі якості особистості: нетерпимість до недоліків інших, занижена самокритичність, імпульсивність, нестриманість;
риси характеру, що призводять до прямого зіткнення з навколишнім: схильність до агресивності, до підкорення собі інших, невихованість, егоїзм, корисливість, тощо;
почуття антипатії;
протидія.
Спираючись на досвід попередніх дослідників, можна виділити такі причини виникнення міжособистісних конфліктів:
умови, які підсилюють або стимулюють несумісність ціннісних відмінностей;
агресивні установки, що прямо ведуть до конфліктної поведінки (Л.Коузер);
психологічні процеси, що підсилюють впевненість у несумісності відмінностей (А.Рапопорт, К.Томас).
Згідно теорій соціальних ролей конфлікт викликають такі причини:
відсутність чітких уявлень про окремі ролі, що породжує можливість застосування різних критеріїв оцінки ефективності виконання однієї і тієї ж ролі:
відсутність у людини повного розуміння і схвалення відведеної їй позиції, адресованих до неї сподівань і очікуваної поведінки:
надмірні соціальні очікування людей, пов'язанні з виконуваними ролями:
суперечливі очікування, щодо однієї і тієї ж людини, у зв'язку з тим, що вона займає одночасно кілька позицій у різних групах.
Серед основних причин міжособистісних конфліктів С.Л.Марков називає:
1. Обмеження самореалізації суб'єктів взаємодії:
неможливість вільного самовираження, гальмування основних цілей і потреб, обмеження свободи, тощо:
загроза реальному та ідеальному "Я".
Відсутність відкритості і прагнення до спільності.
Відсутність особистісних структур на таких рівнях:
соціальному: зіткнення традицій, правил, рольових очікувань;
ціннісному: конфлікт цінностей, змісту, ідеалів;
когнітивному: конфлікт поглядів, думок, фактів і способів їх розуміння;
емоційному: конфлікт відносин, переживань, бажань, почуттів;
поведінковому: несинхронність дій, зіткнення цілей, засобів конкретних дій, вчинків.
4. Комунікативна некомпетентність.
У сучасній конфліктології є досить актуальною проблема стосунків між керінвиком і підлеглим, адже мова йде про стиль керівництва, ефективність управління колективом, імідж керівника, стан морально-психологічного клімату в колективі, що більшою мірою залежить від нормалізації стосунків "по вертикалі", тобто між керівником і підлеглим. У цій діаді науковці виділять наступні причини конфліктів:
субординарний характер стосунків (на рівні офіційного і неформального);
інтенстивна взаємодія особистостей в системі "людина-людина" (А.Мухін) - це педагоги, правоохоронці, військові, працівники сфери обслуговування та ін.;
предметно-діяльнісний зміст міжособистісних стосунків, оскільки переважна більшість конфліктів виникає між керівником і підлеглим під час їхньої спільної у професійній сфері;
безпосередня підпорядкованість керівникові, у цій ланці найчастіше конфлікти пов'язані з тим керівником, який ближче за службовим становищем, тобто є "прямим керівником";
неспівпадання функцій і засобів на роботі (обов'язки та відповідальність, права та влада);
непогодженість у діях керівників (підлеглому дають вказівки багато начальників (заступники)), але хапається за все підряд;
необ'єктивність управлінських рішень, спрямованих на виконання поставлених завдань.
Особистісні причини конфліктів: невміння спілкуватися,, нахабство, грубість, недобросовісне виконання службових обов'язків, несприйнятливість підлеглим начальника через різні фактори як, наприклад, утвердити будь-що свій авторитет, неефективний стиль керівництва, агресивність керівника, упередженість, нечесність та інші особистісні вади.