Межі оплати праці

Рівень продуктивності праці

Прожитковий мінімум

Максимальний рівень оплати праці

Мінімальний рівень оплати праці

Рис. 7.2. Межі оплати праці

Прожитковий мінімум — це мінімальна кількість засобів, по­трібних для забезпечення життєдіяльності працівника і членів його сім'ї, відновлення робочої сили.

Існують дві основні форми прожиткового мінімуму: фізіологічна (життєві засоби, потрібні для задоволення лише головних фізіологіч­них потреб) та соціальна (мінімальні духовні та соціальні потреби).

Державне регулювання оплати праці полягає передусім у визна­ченні і перегляді розміру мінімальної заробітної плати й умов, які впливають на її величину.

Державне регулювання оплати праці має за мету визначити най­менший рівень заробітної плати, «стартові» позиції учасників колек­тивних переговорів, нижче рівня яких угоди неможливі.

Мінімальна заробітна плата — це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може оплачуватися виконана працівником місячна, годинна норма праці (обсяг робіт). До мінімальної заробітної плати не вхо­дять доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати .

Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексів цін на споживчі товари і тарифів на послуги за уго­дою сторін колективних переговорів. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2013року в Україні встановлено на рівні 1147 гривень на місяць, з 1 грудня 2013 року – 1218 грн. Мінімальна заробітна пла­та — один із інструментів участі держави в регулюванні оплати праці.

До державних норм і гарантій у сфері оплати праці відносять та­кож норми оплати праці: за роботу в понаднормований час; у святко­ві, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав міс­це не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівникам, молодших вісімнадцяти років, при скороченні тривалості їх щоденної роботи тощо;гарантії для працівників щодо оплати щорічних відпусток; за час виконання, державних обов'язків; для тих, хто направляється для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; переведених за ста­ном здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимча­сово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагіт­них жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу і т.п.

Державні гарантії в системі матеріального стимулювання праців­ників передбачають оплату: щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для осіб, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; переведених за ста­ном здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимча­сово на іншу роботу у зв'язку з виробничою необхідністю; для вагіт­них жінок і жінок, які мають дітей віком бо трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, пере­кваліфікації або навчання інших спеціальностей; донорів, а також га­рантії та компенсації працівникам в разі переїзду па роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюється Кодексом законів про працю України та іншими за­конодавчими актами України.

Конкретна реалізація політики заробітної плати здійснюється на основі договірного регулювання оплати праці найманих працівників підприємств, що являє собою укладання системи тарифних угод на трьох рівнях:

- державному (генеральна тарифна угода);

- галузевому (галузева тарифна угода) або комунальному (регіо­нальна тарифна угода);

- виробничому (тарифна угода як складова частина колективно­го договору підприємства).

Галузева (тарифна) угода — це договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій.

Генеральна угода укладається між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об'єднаннями організації роботодавців і підприєм­ців, з однієї сторони, та всеукраїнськими профспілками і профспіл­ковими об'єднаннями, з другої сторони.