1 Думка –

1. Зміст справи – основні фактичні дані, основні положення законодавства, їх попередні рішення, якими суддя обгрунтовував своє рішення.

Основою судового прецеденту слугує принцип ratiodecidendi (з лат. — підстава для вирішення), згідно з яким вирішено справу. Він міститься в мотивувальній частині рішення (imperativeconclusion) і являє собою судо­вий стандарт — пояснення, чому саме так було вирішено конкретну спра­ву. Для обгрунтування цього принципу судді, ухвалюючи рішення у справі, застосовують норми законодавства, попередні прецеденти та міркування (мотивацію) суддів при їх прийнятті, цитати з авторитетних доктринальних джерел, посилання на іноземні прецеденти та законодавство тощо. Ratiodecidendi фіксує правову основу, що має силу закону і повинна застосовуватися при вирішенні всіх наступних справ, при чому щодо всіх інших осіб, а не тільки сторін у даній справі.

2. Зауваження між іншим – додаткові аргументи, факти, правові позиції, якими суддя зображує своє рішення.

Obiterdictum (з лат. — сказане між іншим) — зауваження (міркування) суду щодо питань, які безпосередньо не входять до предмета судового рішення, але висловлені для пояснення, ілюстрації і мають загальний характер. Obiterdictum носить додатковий, але не обов'язковий характер і тому не має обов'язкової прецедентної цінності для майбутніх справ.

Obiterdictumбуває трьох видів:

1. Висновки суду щодо відсутніх у даній справі фактів та обставин або ж фактів та обставин, що реально існують, але не мають прямого відношення до даної справи.

2. Твердження суду, які хоч і засновані на доведених у справі фактах, але які не були використані ним при обґрунтуванні рішення.

3. Думка суддів, які залишились у даній справі у меншості.

2 Думка

1- ввідне

2- описове

3 – мотивувальне

4 – результативне

Види судових прецедентів:

За ступенем обов’язковості:

1) обов'язкові – Англосаксонська правова система

2) переконливі - створюються рішеннями судів Європейського Союзу.

Також існують –

Позитивний прецедент — рішення, зміст котрого без будь-яких значних змін імплементовано у рішення стосовно нової справи.

Негативний прецедент — рішення, раніше сформульовані судом, в якому внаслідок зміни конкретно-історичних умов переглядаються підходи, які доцільно застосовувати при прийнятті рішення по суті справи, що розглядається.

Залежно від характеру використання прецедентного права виділяють:

Деклараторний прецедент — судді при вирішенні конкретних справ посилаються на вже існуючі прецеденти.

Креативний прецедент — судді при вирішенні конкретних справ створюють нову норму права, тобто новий прецедент.

Види судових прецедентів в англійському праві:

1)обов'язкові прецеденти. Вони формуються, як правило, тільки рішеннями Вищих судів (Палата лордів, Високий суд, Суд корони та Апеляційний суд);

2)переконливі прецеденти. До них належать: obiterdictum, рішення Палати лордів; всі рішення нижчестоячих судових інстанцій; рішення судового комітету Таємної ради; рішення судів Шотландії; рішення, прийняті судами загального права інших держав; прецеденти і думки, викладені в класичних юридичних роботах; рішення, винесені паралельними судовими інстанціями, якщо вони не вважаються юридично обов'язковими, або не є ratio decidendi; рішення судів Європейського Союзу. Прецедент може бути переглянутий (знову визначений) прямою вказівкою статуту (нормативно-правового акта) або рішенням вищого суду.

В американській правовій системі обов'язковими вважаються прецеденти федеральних судів усіх інстанцій і вищих судів штатів; рішення судових органів інших штатів розглядаються всього лише як переконливі прецеденти. Верховний Суд США та вищі суди штатів не зв'язані власними попередніми рішеннями. Так, у 1896 р. Верховний Суд США в рішенні у справі «Плессі проти Фергюссона» визнав законною сегрегацію (розділення послуг, установ, шкіл за расовою ознакою). Через багато років, у 1954 р. Верховний Суд США прийняв, як вважається, найзнаменніше і велике за значенням рішення у своїй історії — рішення у справі « Браун проти освітянської ради міста Топеки» — яким визнав сегрегацію в школі неконституційною і, відповідно, такою, що підлягає скасуванню.

В Україні, яка тяжіє до романо-германської правової сім'ї, офіційно судовий/адміністративний прецедент не визнається формою права. Разом з тим усе більшого значення набувають правозастосовчі прецеденти (тобто усталена судова та адміністративна практика вирішення певних категорій справ) і правороз'ясняюючі прецеденти (рішення Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого Господарського суду України, що містять тлумачення правових норм).

Характер і значення рішень Європейського суду з прав людини в його правозастосовчій діяльності та діяльності «національних органів кримінального правосуддя».

Європейський суд з прав людини називає власну практику прецедентною. Прецедентність проявляється у тому, що цей суд при вирішенні справ схильний в цілому слідувати підходам, що застосовувалися ним раніше, якщо не визнає за необхідне їх змінити. Зокрема, в мотивувальній частині рішення суд замість відтворення висловлених ним раніше міркувань може послатись на міркування, висловлені у попередніх рішеннях. При цьому ЄСПЛ неодноразово наголошував, що він не зв’язаний власними попередніми рішеннями і, дійсно, час від часу змінює свої правові позиції. Це є виправданим, бо хоча можливість зміни судової практики не сприяє правовій визначеності, однак слід мати на увазі, що існує діалектична суперечність між правовою визначеністю і розвитком права.

Значення прецедентної практики Європейського суду з прав людини: