Глави хіх-ххvі
Коли Седрік з леді Ровеною, Ательстаном, слугами і охороною повертались до Ротервуда, їм прийшлося заглибитись у ліс, який мав лиху славу розбійницького. Седрік, впевнений в тому, що за своє життя він не образив жодного простолюдина і був добрим захисником сусідів-йоменів, не боявся нападу розбійників. Раптом подорожани почули голосні зойки та прокльони і побачили на галявині ноші, коло яких сиділа на траві розкішно одягнена Ревекка. А навколо неї бігав її батько і голосно кричав. Ісаак розповів, що для перевезення хворого друга він найняв озброєну охорону, щоб безпечно дістатись до міста Донкастера. Але, коли зустрічний лісоруб сказав найманцям, що неподалік засіла велика ватага розбійників, вони втекли, покинувши Ісаака з дочкою напризволяще. Седрік і його супутники не здогадувалися, що в ношах лежав Айвенго, слабкий, беззахисний, живий тільки завдяки лікарському мистецтву єврейки.
Ревекка уклінно просить Ровену: «Я не для себе благаю вас про таку милість і навіть не заради цього бідного старого. Я знаю, що ображати і грабувати наш народ вважається у християн малим гріхом, мало не заслугою. Але я звертаюсь до вас заради того, хто і для вас є дорогим, і благаю вас дозволити, щоб ця хвора людина продовжувала шлях під вашим заступництвом. Якщо з ним трапиться нещастя, ви все життя будете шкодувати про це». Так поранений Айвенго, що ще й досі не прийшов до свідомості, опинився під захистом Седріка та Ательстана.
Яким ненадійним виявився цей захист, стало зрозуміло, коли під час переправи через струмок, загін був атакований розбійниками. Нікому, не вдалося врятуватись, крім блазня Вамби. «Він виявив набагато більше мужності, ніж ті, хто вважався розумнішим за нього. Він заволодів мечем одного із слуг і, розмахуючи ним, примусив нападників відступити, після цього зробив сміливу, але безуспішну спробу пробитися на допомогу Седріку. Переконавшись, що це неможливо, Вамба вловив зручну хвилину, зістрибнув з коня і втік».
Несподівано зустрівшись у лісі з рабом Гуртом і знайомим нам вправним стрільцем Локслі, Вамба розповів їм про події, що трапилися із загоном Седріка. Так почав збиратися загін простолюдинів — визволителів Седріка, захисника англійської незалежності. З часом до них приєднався Чорний Лицар, який збився вночі з дороги і виїхав на хатину монаха-пустельника. Пустельник, високий квітучий могутній чолов'яга, пустив його дуже неохоче. Цей монах — дуже колоритна особистість — виявився одним із прибічників Локслі, він легко і вправно володів як хрестом^так і мечем. Чорний Лицар та веселий монах швидко здружилися і знайшли цікавіше заняття, ніж читання молитов. Коли Локслі прийшов за отцем Туком, вони голосно співали та пиячили, закушували пирогом з м'ясом оленя, якого вполював напередодні святий причетник. Дізнавшись, що полонених везуть в замок Фрон де Бефа, Чорний Лицар був вражений: «Так це Фрон де Беф виходить тепер на велику дорогу і бере в полон вірнопідданих короля? Хіба він став грабіжником та утискувачем?». На що монах відповів: «Добре було б, якби він хоч наполовину був таким чесним, як багато хто із знайомих мені грабіжників».
Поки загін визволителів збирався з силами, розбійники привезли Седріка і його супутників у замок, що належав Фрон де Бефу. Старому тану стало зрозуміло, що потрапили вони не в руки «вільних стрільців», а в полон до вельможних норманів. В цей час нормани ділили здобич. Фрон де Беф спустився у страшне підземелля, де в кайданах не одна жертва закінчила рахунки з життям. У цьому страшному місці були досконалі знаряддя для тортур, і Фрон де Беф був цілком впевнений, що з їх допомогою він зуміє долучити до своїх маєтків великі гроші єврея Ісаака. Проте лихвар, почувши, що його єдину доньку-красуню віддали на безчестя Бріану де Буагільберу, у відчаї вигукнув: «Мені однаково. Роби зі мною, що хочеш... Не бачити тобі мого срібла!».
Заради красуні-єврейки храмовник Бріан де Буагільбер забув про сині очі Ровени, які полонили його ще в першу зустріч у маєтку Седріка. Між собою два нормани склали угоду: де Брасі буде добиватися шлюбу з леді Ровеною, а храмовник — прихильності Ревекки. Ревекку ж відвели в найвищу вежу замку, туди, де ніхто не почув би ні її благань, ні її крику. Там вона зустріла потворну стару, яка розповіла їй історію свого життя. Вона була донькою саксонського аристократа, якому належав цей замок. Багато років тому його захопив батько Фрон де Бефа, вбивши всіх її родичів. Переможець залишив юну Ульріку живою для своїх любовних утіх, ця ж доля чекає, на думку вже старої та потворної Ульріки, і Ревекку.
Помінявши одяг розбійника на розкішне вбрання лицаря, де Брасі вирішив, не криючись, поговорити з Ровеною/Спочатку норман розповів про свої почуття, та, коли Ровена рішуче відмовилася від руки і серця де Брасі, він вдався до погроз. Де Брасі єдиний з усіх нападників знав, що на ношах єврея був поранений Айвенго, якого кохає Ровена, Якщо вона стане його дружиною, норман захистить Уїлфреда. А ні — він розповість про Айвенго Фрон де Бефу, який зацікавлений в смерті юнака, тому що незаконно захопив його багатий баронський маєток.
У далекій одинокій вежі чекала вироку Ревекка. Коли в кімнаті з'явився Бріан де Буагільбер, єврейка скоро зрозуміла, що його цікавлять не гроші, а її прихильність. Але ж вона єврейка, а він — християнин, член священного Ордену Храму, що між ними може бути спільного? Лицар Храму не може одружитися з єврейкою, та й взагалі-, давши обітницю целібату, він не може бути одруженим. Але храмовник з гордістю каже єврейці, що вбивши у Палестині 300 сарацинів, він впевнено сподівається на прощення будь-яких гріхів. Тому для Ревекки немає іншого виходу, ніж підкоритись його волі. Але Ревекка попереджує — якщо лицар зробить хоча б крок до неї, вона викинеться з вікна вежі: «Єврейка краще вручить свою душу богу, аніж честь храмовнику».
Несподівано під зовнішньою стіною замку почувся звук рогу — виклик на бій. Посланець вручив норманам листа, що мав такий початок: «Я, Вамба, син Витлісса, блазень в домі шляхетного і вельможного пана Седріка Ротервудського, і я, Гурт, син Беовульфа, свинопас при маєтку вищезазначеного Седріка, при сприянні наших спільників та однодумців... і хороброго лицаря, що називається «Чорний Лицар», і доброго йомена Роберта Локслі, на прізвисько «Самостріл...», а далі пропонувалося видати Седріка з його супутниками, інакше оголошувалась війна з усіма наслідками: облогою, приступом, руйнуванням замку. Вельможні нормани довго крутили листа і так і сяк, бо правду кажучи, не вміли читати, аж поки Бріан, якого в ордені навчили грамоти, не розтлумачив, що лист є формальним викликом на бій, і їх, норманів-дворян, викликають саксонські простолюдини. Лицарі зайшлися реготом, коли Бріан прочитав листа. Тільки Фрон де Беф стурбувався і попередив своїх друзів, що вільних англійських йоменів не можна рівняти з заляканими французькими селянами. Тому він вважав, що слід готуватися до серйозних неприємностей, тим більше, що загони всіх лицарів поскакали в Йорк до принца Джона і сил для захисту замку у них обмаль. А причин для ненависті у місцевого населення до всіх, хто був у замку, більш ніж достатньо.
У відповіді повідомлялось, що шляхетні лицарі-нормани не приймають виклику від рабів. Вони дорікали Чорному Лицарю тим, що він принизив себе, перебуваючи в товаристві людей низького походження. А про полонених було сказано, що їх стратять, а голови виставлять на стінах замку. Насправді ж лицарі, побачивши величезну кількість йоменів та слуг Седріка, які їх оточили, вирішили послати гінця за допомогою. Та, оскільки з замку ніхто не міг вирватися, вони запропонували нападникам прислати для останньої сповіді полонених священика, в надії, що він відвезе лист до Йорку з проханням про допомогу.
Зрозумівши наміри норманів, визволителі Седріка та його друзів, вирішили діяти хитрістю. Під виглядом священика в замок захотів пробратися блазень Вамба для того, щоб визволити Седріка з неволі, обмінявшись з ним одягом. Цей план вдався, але Вамбі довелося вмовляти Седріка, який не хотів рятуватися ціною смерті свого блазня. Потім Седрік запропонував Вамбі врятувати Ательстана, як особу королівської крові. Але ні блазень, ні Ательстан не погодились із цією пропозицією. І Вамба вдався до останнього аргументу — під стінами замку стоїть військо, якому потрібен мудрий керівник.
«Зрозумійте, що одягнувши мої ризи, ви все рівно що зодягаєтеся у генеральський мундир. П'ятсот чоловік зібралося під мурами цього замку, і сьогодні я був одним з найголовніших вождів. Моя шапка блазня виглядала як каска, а брязкальця — як маршальський жезл. Побачимо ще, чи дуже вони багато придбають, помінявши ду¬рня на розумну людину. Як би вони, розжившись премудрістю, не втратили хоробрості. Прощай, хазяїне, будь милосердним до Гурта, пожалій його собаку Фангса, а мій ковпак блазня повісь на стіні у Ротервуді в пам'ять про те, що я віддав своє життя за хазяїна, як і пасує... дурневі,
Останнє слово він сказав якось двозначно — чи то серйозно, чи то жартома. Сльози з'явилися на очах Седріка».