2.2. Гігієна дитинства як сенс життя

У центрі роману «Гігієна вбивці» – діти, брат і сестра, Протекстат Тах та Леопольдина. Протекстат прожив довге життя відомого письменника і перед смертю розповів журналістці про дитинство. Тах зовсім не боявся смерті і нехтував своїм життям, ба, навпаки, він з гордістю говорив про свою хворобу і навіть склав епітафію. Зорове чи слухове сприйняття персонажу ним регламентовано. «Сontentez-vous de ma voix, c’est ce que j’ai de plus beau» (Задовольняйтеся тим, що чуєте мій голос, бо це – найкрасивіше з усього, що я маю) [39, с. 4]. Натомість мисленнєва функція для митця зовсім не є обов’язковою. «Si je savais à quoi je pensais, je suppose que je ne serais pas devenu écrivain» (Якби я знав, про що думаю, то не став би письменником) [39, с. 4].

Потворне ожиріння було в Таха з 18 років, однак ніскільки його не бентежило. «Je n’en souffre pas. La souffrance est pour les autres, pour ceux qui me voient. Moi, je ne me vois pas. Je ne me regarde jamais dans les miroirs. Je souffrirais si j’avais choisi une autre vie ; pour la vie que je mène, ce corps me convient» (Я від нього не страждаю, страждають ті, хто мене бачить. Я себе не бачу. Я ніколи не дивлюся на себе в дзеркало. Я страждав би, коли б вибрав інше життя. Для життя, яким я живу, таке тіло цілком підходяще) [39, с. 10]. До його харчових переваг належали холодні тельбухи, гусячий жир, паштет з гусятини. Письменник не дотримувався правил гігієни, не любив молодь, називав її «красивою, дурною і злою». Найбільше Тах ненавидів жінок. Персонаж епатуюче випинає усе потворне, що було раніше табуйоване в людині.

Тах утаємничує від сторонніх своє дитинство, ніби свідомо вилучаючи цей етап з життя. «Petit <...> mais pas enfant. J’étais déjà Prétextat Tach» (Я був маленьким, але не був дитиною. Я був уже Претекстатом Тахом) [39, с. 43]. Як виявилося, воно цілком дисонувало з періодом дорослості. Дитинство Таха змальовується у атмосфері вишуканості і безтурботності, він сприймав його за щастя, яке невдовзі мине. Він протиставляв дитинство-дорослість як опозиційні пари щастя-горе. Точкою переходу з дитинства в зрілість є статеве дозрівання, якого він прагне позбавити улюблену сестру. «...la puberté est le pire des maux mais qu’elle est évitable» (...статеве дозрівання найгірше з усього, що може бути, але можна його уникнути) – міркував Тах [39, с. 77].

Він хоче зупинити час, який провадить дівчинку з дитинства в молодість. «Persuadé que la puberté fait son oeuvre pendant le sommeil, vous décrétez qu’il ne faut plus dormir, ou du moins pas plus de deux heures par jour. Une vie essentiellement aquatique vous paraît idéale pour retenir l’enfance : désormais, Léopoldine et vous passerez des journées et des nuits entières à nager dans les lacs du domaine, parfois même en hiver. Vous mangez le strict minimum. Certains aliments sont interdits et d’autres conseillés, <...> vous interdisez les mets jugés trop «adultes», tels que le canard à l’orange, la bisque de homard et les nourritures de couleur noire. En revanche, vous recommandez les champignons non pas vénéneux mais réputés impropres à la consommation, tels que les vesses-de-loup, dont vous vous gavez en saison. Pour vous empêcher de dormir, vous vous procurez des boîtes d'un thé kenyan excessivement fort, pour avoir entendu votre grand-mère en dire du mal : vous le préparez noir comme de l’encre,vous en buvez des doses impressionnantes, identiques à celles que vous administrez à votre cousine» (Будучи впевненим, що статеве дозрівання проходить в процесі сну, ви дійшли до висновку, що спати не потрібно, або хоча б не більше двох годин на день. Ви проводили ідеальне, як вам здавалося, «водяне» життя, щоб зберегти дитинство. Ви днями і ночами плавали в озерах, що були в маєтку, і навіть взимку це робили. Ви їли якнайменше. Деякі продукти були заборонені, а інші – заохочувалися. Ви заборонили деякі продукти, вважаючи їх занадто «дорослими», такі як качка в апельсині, раковий суп. Також ви рекомендували їй гриби. Не так, щоб отруйні, але не придатні до вживання, такі як дощовики. Щоб не спати, ви купуєте пакети міцного кенійського чаю, як казала ваша бабуся, чорного, як чорнило, і вживаєте його в надмірних дозах і такими ж дозами напихаєте свою кузину) [39, с. 79]. Письменник зустрічається з п'ятьма журналістами, чотири з яких були чоловіками і перші четверо не сподобалися йому і не викликали довіру [45].

Журналістці Ніні вдалося роздобути фотографію 1925 року, де Тах разом з Леопольдиною позують на тлі фамільного палацу. Їхня зовнішність на той час не виказує жодних ознак дорослішання. Проте, як стверджує журналістка, очевидні риси, які спотворюють обличчя: «Сes traits menus, ces yeux naïfs, ces faciès trop petits par rapport à leur crâne, surmontant des troncs puérils, des jambes grêles et interminables, vous étiez à peindrе» – (ці дрібні риси, наївні очі, риси обличчя занадто малі супроти черепа, вивищуються над дитячим тілом, довгі, хирляві ноги – така загальна картина) [39, с. 87].

Всі ці життєві факти лягли в основу відомого, незакінченого роману Претекстата Таха «Гігієна вбивці». Після смерті Леопольдини Тах не закінчив свій роман. Він не знав, чому не зміг підібрати кінець для свого творіння. «С’était comme si j’avais attendu autre chose, que j’attends toujours depuis vingt-quatre ans, ou depuis soixante-six ans si vous préfér» (Це було так, ніби я чекав чогось іншого, ніж було протягом двадцяти чотирьох років або протягом шістдесяти шести, якщо вам так хочеться) [39, с. 90].

Тах не вважає своє існування після дитинства за життя. «Je suis mort à dix-sept ans, mademoiselle» (мадмуазель, я вмер у сімнадцять років) [39, с. 93]. Він упевнений, що по-справжньому любив Леопольдину, а Ніну жаліє за те, що їй вже 30 років, а вона й досі живе. «La vérité, c’est que dès l’instant où elles sont devenues femmes, dès l’instant où elles ont quitté l’enfance, elles doivent mourir. Si les hommes étaient des gentlemen, ils les tueraient le jour de leurs premières règles. Mais les hommes n’ont jamais été galants, ils préfèrent laisser traîner ces malheureuses de souffrances en souffrances plutôt que d’avoir la gentillesse de les éliminer» (Правда в тому, що з моменту, коли вони стають жінками, вони мають вмерти. Якби чоловіки були джентельменами, вони вбивали б жінок в день їхньої першої менструації. Але чоловіки ніколи не були галантними, їм краще залишити бідолах страждати, ніж, маючи шляхетність, позбавити їх життя) [39, с. 93].

Разом з тим, за теорією Таха, дитинство не для всіх має бути щасливим, а лише для обраних, до кола яких належить він і Леопольдина. «Ce qui est certain, c’est qu’aucun enfant n’a jamais été aussi heureux que la petite Léopoldine et le petit Prétextat» (Очевидним є одне: нічиє дитинство не було таким щасливим, як дитинство маленької Леопольдини і маленького Претекстата) [39, с. 97]. Тах закінчує свою історію розповіддю про останній день життя Леопольдини, коли він її вбив, побачивши ознаки дорослішання. Тах докладно описує почуття кузини під час вбивства. «Je lui ai embrassé les yeux très doucement et elle a compris. Elle a eu l’air apaisé, elle a souri. Tout s’est passé très vite. Trois minutes plus tard, elle était morte» (Я обійняв її, обдарувавши ласкавими поглядом, і вона все зрозуміла. Вона мала упокорений вигляд, вона посміхнулася. Все відбулося дуже швидко. За три хвилини вона була мертва) [39, с. 106]. Тах зворушливо описує момент смерті сестри. «Nous souriions l’un et l’autre, les yeux dans les yeux. Ce n’était pas une séparation puisque nous mourions ensemble» (Ми посміхалися один одному, дивилися один одному у вічі. Ми були нерозлучні, ми померли разом [39, с. 109].

Хворі суглоби Таха у тексті набувають символічного значення. «Les cartilages sont mon chaînon manquant, articulations ambivalentes qui permettent d’aller de l’arrière vers l’avant mais aussi de l’avant vers l’arrière, d’avoir accès à la totalité du temps, à l’éternité!» (Мої суглоби – це гвинтики, яких мені бракує у двобічному механізмі, що дозволив би мені повертатися назад з теперішнього часу а також з минулого в теперішнє, і мені підкорилася б уся повнота часу, вся вічність!) [39, с. 111].

Концепт дитинства у романі формується шляхом протиставлення дорослості. Як творча людина, він розуміє дитинство не як час підготовки до майбутнього щастя, а як єдино можливий його період. Претекстат Тах – людина, яка йде проти суспільних правил. Він за доволі довге життя володів справжнім скарбом – дитинством, яке до того ж було єдиним прийнятним способом існування Таха та його сестри. Обоє дітей наділяються надлюдськими, божественними ознаками, бо вони в цей час глибоко духовні й майже безтілесні. Поняття краси і дитинства в романі ототожнені, і навіть вбивство сестри позбавлене потворності, бо сприймається в контексті прагнення Таха зробити її життя вічним у стані дитинства. Зовнішність Таха у дорослому віці вкотре підтверджує його теорію, бо з часом він стає «гидким, потворним, роздутим, мов пухир». В образ товстого старого Таха вкладається потенційний стан усього людства, що вийшло зі стану дитинства і стає дорослим. Тах відверто глузує з невігластва людей, які не здатні усвідомити всю божественну красу життя дітей як надлюдських істот. Також у творі змальована пародія на літературний світ і сучасні уподобання [47]. Жінки, на думку Таха, виходячи з дитинства, втрачають красу, дану їм природою, і стають об’єктом руйнівних змін. Дорослі чоловіки не менш жалюгідні,бо безпорадні цьому протистояти [44, с. 6]. Леопольдина зоображається як пасивна божественна істота, яка, тим не менш, наділена ідеалізованими рисами якоїсь античної богині: тиха, покірна і невимовно красива. З нею пов’язаний і мотив жорстокості, необхідний для збереження вічного дитинства. Твір поділений на діалоги, так щоб він був схожий на театральну п’єсу: маленький вступ і п’ять діалогів. [46]. У творі діалоги зображені, як «риторичні» і «сократичні» під час яких персонажі миряться, сваряться, знаходять консенсус [47].

Концепт дитинства, втілений у творчості Амелі Нотомб, перш за все окреслює унікальність дитинства, замальовуючи його «дитячими очима». Претекстата Таха з дитинством пов’язують Леопольдина і Ніна. Вбивство Леопольдини стало найкращим моментом у його житті – проявим найвищого кохання до своєї кузини. Ніна, дублюючи Леопольдину, вбиває його, вина нагороджуючи при цьому можливістю відчути смак давно забутої дитячої взаємної любові. У творі іде вищезгадана «еволюція» персонажів через характерне психологічно-діалогічне протистояння «Тах/Ніна». Можна сказати що дитинство було лише початком зростання особистості Таха, але трансформація його життєвих уявлень довершила дитячі мрії і в дорослому віці.