Зародження української кооперації на західноукраїнських землях пов'язано з особою інженера-архітектора В. Нагірного.

За час 11-річного перебування у Швейцарії він ознайомився з кооперативним рухом на Заході й після повернення до Галичини увійшов у контакт з одним із провідних громадсько-політичних діячів краю, редактором газети "Діло" В. Барвінським, який дав йому можливість на сторінках газети пропагувати ідеї західноєвропейської кооперації з метою боротьби з "чужинецькою" лихвою і "чужонаціональними" посередниками.

Зусиллями В. Нагірного і видавця газети "Господар і промишленник" А. Ничая в 1883 p. у Львові на кошти українських заможних міщан і селян було організовано кооперативне торгове підприємство "Народна торгівля", яке мало стати "оборонним валом проти чужинецької лихви в галузі торгівлі споживчими товарами".

Роком зародження західноукраїнської кооперації вважається 1883 p.

50-річна історія "Народної торгівлі".

Діяльність першого західноукраїнського кооперативу спочатку зводилася виключно до підтримки української приватної торгівлі.

У великих містах Східної Галичини він організував оптові комори для постачання товарами широкого вжитку українських міських крамниць.

Напередодні першої світової війни кількість таких філій становила 19.

1905 p. - з "Народною торгівлею" та її складами співпрацювало вже 801.

Важливим етапом діяльності "Народної торгівлі" стало перетворення її на союзне об'єднання споживчих кооперативів.

У 1912 p. вона підтримувала торгові відносини з 831 крамницею: читальнями, громадськими й українськими приватними установами, а перед першою світовою війною мала 19 власних великих крамниць у галицьких містах.

Споживча форма кооперації до першої світової війни слабко поширювалася в західноукраїнському селі.

Спробу створити таку кооперацію робило культурно-освітнє товариство "Просвіта"

У 1899 p. представники селянства, інтелігенції та духівництва організували на Золочівщині місцеве товариство "Сільський господар", яке в 1905 p. перейшло до Львова, стало крайовим органом кооперації і перейняло від "Просвіти" її економічні функції.

Переломним у діяльності товариства став 1909 p.

Очолив "Сільський господар" відомий кооперативний та громадсько-політичний діяч Галичини Є. Олесницький.

Наприкінці 1912 p. товариство мало 90 філій, в яких налічувалося 26 612 членів.

Найважливішими напрямами роботи товариства були:

• створення різних виробничих і господарських спілок,

• пропаганда сільськогосподарських знань серед населення,

• організація читалень, бібліотек, сільськогосподарських і промислових шкіл,

• проведення з'їздів, курсів й виставок,

• налагодження роботи зразкових господарств, дослідних станцій,

• посередництво при купівлі землі, штучних добрив, реманенту, при збуті сільськогосподарських продуктів.

З 1910 p. головна рада товариства видавала тижневик "Господарська часопись", випустила 27 брошур із серії "Бібліотека сільського господаря", придбала для бібліотек філій чимало спеціальної літератури.

У 1899 p. у Перемишлі було організовано Спілку для господарства і торгівлі.

Об'єднанням у 1911 p. цієї спілки з торговим відділом "Сільського господаря" було створено Крайовий союз господарсько-торгових спілок.

Його філії діяли в Коломиї, Стрию, Бережанах, Бучачі, Рогатині, Жовкві, Золочеві, Бродах, Кам'янці-Струмиловій, Радехові, Самборі, Теребовлі, Тернополі, Ходорові, Сяноку та в інших містах.

Кредитна кооперація була типовою для західноукраїнської кооперації в австро-угорський період, оскільки кредит був дуже важливою і найлегшою до опанування кооперативами стороною економічного життя.

1898 P. Створення Крайового союзу кредитного (кск) першого західноукраїнського кооперативного союзу, який об'єднав і підпорядкував собі значну частину українських кредитних кооперативів.

Його організатором та довголітнім головою дирекції був провідний політик галицьких українців К. Левицький.

Щороку до КСК приєднувалися нові кооперативи.

У 1913 p. КСК вже налічував 906 членів, у тому числі 427 кооперативів, 1 110 000 крон власного майна, 1 706 119 крон на вкладах, 4 264 406 крон виданих позик, а загальний оборот досяг майже 106 млн. крон.

Всього на початку 1913 p. в Галичині налічувалось 1011 українських кредитних спілок.

З усіх видів виробничої кооперації в Галичині найбільше розвинулася молочарська.

Першу західноукраїнську молочарську спілку в с. Завадові біля Стрия заснував у 1904 p. місцевий священик, відомий український композитор О. Нижанківський. Через рік, коли вже існувало 6 молочарських спілок, вони об'єдналися як відділ при стрийській філії товариства "Просвіта", а в 1907 p. його було реорганізовано в Крайовий господарсько-молочарський союз.

Він одержував значні дотації від австрійського міністерства сільського господарства і крайових державних установ.

До першої світової війни існувало близько 100 молочарських кооперативів, які на рік переробляли 7 млн. л молока.

У 1911 p. при Крайовому господарсько-молочарському союзі започатковано щорічні курси діловодства та молочарства.

Сильний поштовх для організаційної розбудови кооперативного руху дав закон 1903 p. про ревізійні союзи кооперативів, за яким вводились обов'язкові нагляд і контроль за діяльністю кооперації. Цим законом ревізійні союзи мали право на самоврядування.

В 1904 p. утворився Крайовий союз ревізійний (КСР)

З січня 1904 p. KCP почав видавати часопис "Економіст", навколо якого згуртувалася група видатних теоретиків і практиків кооперації.

Головним редактором часопису, вихователем нового покоління кооператорів був К. Паньківський.

Його вихованцем був А. Жук - редактор популярного часопису КСР "Самопоміч", який, почав виходити з 1908 p.

Створення окремих кооперативних союзів стало вирішальною організаційною передумовою розвитку західноукраїнської кооперації.

Третій кооперативний союз - Державний Крайовий патронат хліборобських спілок, заснований у 1899 p. в інтересах польських промисловців та землевласників відповідно до рішень галицького сейму. Крім польських та мішаних кооперативів, він об'єднував понад 400 українських кооперативів.

Паралельно з Галичиною розвивався кооперативний рух на Буковині.

Всього на початку 1913 p. в Австро-Угорщині діяло 1525 українських кооперативів, або 8,1% їхньої загальної кількості.

Отже, наприкінці XIX - на початку XX ст. український кооперативний рух, незважаючи на великі труднощі та перешкоди, набув значного розвитку. Він став важливим чинником господарського, культурного і духовного піднесення українського народу. В кооперації українське громадянство вбачало одну з конкретних форм демократії, яка наближала Україну до Заходу.