II. Види норм відповідно до особливостей предметної сфери їх дії чи об'єкта регулювання.

Предметною сферою дії правових норм, які регулюють процеси європейської інтеграції в рамках Євросоюзу, є вся система відносин, що існують між державами-учасницями, інтеграційним об'єднанням, фізичними та юридичними особами, задіяними у здійсненні інтеграційних заходів.

На підставі цих особливостей можна виділити такі основні групи норм:

- норми, які регулюють відносини між суб'єктами інтеграції в атомній промисловості;

- норми, які регулюють взаємовідносини учасників у галузі сільського господарства;

- норми, що регулюють здійснення митної політики;

- норми, спрямовані на забезпечення вільного пересування осіб, послуг та капіталів;

- норми, що регулюють здійснення спільної торгівельної політики;

- норми, які регулюють відносини суб'єктів інтеграції в галузі конкуренції;

- норми, які регулюють відносини у сфері соціальної політики;

- норми, що регламентують здійснення спільної валютної політики, тощо.

III. Види норм за формально-юридичними ознаками.

Така класифікація віддзеркалює індивідуальні особливості різних елементів юридичної форми даних норм. Вона дозволяє пізнати особливості та можливості регулювання, які закладені у формальних характеристиках цих норм.

До числа найважливіших формально-юридичних ознак правових норм, що регулюють процеси інтеграції в системі Євросоюзу, належать такі елементи:

- типи суб'єктів норм;

- типи форм (джерел) норм;

- кількісний склад суб'єктів норм;

- термін дії норм;

- об'ємно-функціональний характер зобов'язань, що фіксуються в нормах;

- спосіб вираження нормативних приписів.

Розглянемо найважливіші особливості цих груп норм.

За типом суб'єктів, що створюють норми права Євросоюзу, всі норми можна поділити на три групи:

1. Норми напрацьовані тільки державами.

Прикладами таких норм є:

- норми договорів про ЄС та функціонування Євросоюзу;

- норми, що вносять зміни до цих актів;

- норми угод, укладених з огляду на приписи установчих договорів, а також угод, укладених представниками держав-учасниць у рамках Ради Євросоюзу.

2. Норми, напрацьовані тільки інтеграційним об'єднанням.

Серед них необхідно розрізняти:

— норми юридичних актів ЄС, які регулюють діяльність його органів. Вони закріплюються в правилах процедури органів Євросоюзу, постановах щодо скасування тих або інших органів та створення нових тощо.

— норми юридичних актів інтеграційного об'єднання, що адресуються державам-учасницям Євросоюзу, фізичним і юридичним особам. До них можна віднести норми більшості постанов інститутів Євросоюзу та ЄС.

— норми угод, які укладаються між інститутами Євросоюзу (наприклад, норми міжінституційних угод про вдосконалення бюджетного процесу, фінансових прогнозів).

3. Норми змішаного характеру, напрацьовані державами-учасницями та ЄС. Прикладом можуть слугувати норми угод, які стосуються питань місцеперебування на території цих держав органів (інститутів) ЄС.

Відповідно до положень установчих договорів більшість інтеграційних заходів у рамках ЄС має здійснюватися за допомогою норм, що напрацьовуються органами об'єднання.

Відповідним чином зменшується значення норм, що напрацьовуються тільки державами і які становлять порівняно невелику частину всієї сукупності норм права Євросоюзу. Це посилює контроль за діяльністю суб'єктів права Євросоюзу з боку його інститутів.

За типом форм (джерел) норми, які регулюють інтеграційні процеси в рамках Євросоюзу, можна поділити на чотири групи:

- договірні;

- резолюційні;

- звичаєві;

- юдикаційні.

1. Договірні норми закріплюються в різного роду угодах держав-учасниць та самого Євросоюзу (статутах, конвенціях, протоколах, актах представників держав, що засідають у Раді Євросоюзу, тощо) незалежно від їх назви. Серед договірних норм слід розрізняти:

— договірні норми, сторонами яких є тільки держави-учасниці Євросоюзу;

— договірні норми, сторонами яких є держави-учасниці та ЄС;

— договірні норми, сторонами яких виступають органи об'єднання.

Вони покликані слугувати, насамперед, основою і правовим інструментом розвитку інституційного механізму Євросоюзу, а також одним із засобів імплементації положень договорів про європейське інтеграційне об'єднання.

2. Резолюційні норми фіксуються в різного роду постановах (регламентах, директивах, рішеннях, рекомендаціях, висновках тощо) Євросоюзу. Серед резолюційних норм необхідно розрізняти:

— норми, що забезпечують функціонування механізму ЄС та регулюють окремі питання його діяльності. До них належать норми положень стосовно органів Євросоюзу, а також норми правил їх процедури, рішень щодо компетенції будь-якого з органів, його чисельного складу тощо;

— норми, що безпосередньо регулюють здійснення інтеграційних заходів у рамках Євросоюзу. Такі норми закріплені у більшості постанов інститутів ЄС, які адресуються державам-учасницям, їх фізичним та юридичним особам, європейським співтовариствам;

— норми, що забезпечують співробітництво між ЄС та іншими суб'єктами міжнародного права. До них належать норми постанов компетентних органів ЄС про затвердження угод, укладених державами-учасницями та Союзом з іншими суб'єктами міжнародного права. Вони покликані надавати чинності положенням таких угод. Однією з особливостей здійснення даного типу європейської інтеграції є укладання ЄС від свого імені міжнародних угод (зокрема, про торгівлю та тарифи), норми яких безпосередньо зобов'язують держав-учасниць в силу ухвалення інститутами Євросоюзу актів про затвердження, тобто без попередньої згоди цих держав. Це є результатом передачі повноважень з боку держав-учасниць ЄС у зовнішньоекономічній сфері.

Резолюційні норми є основним засобом функціонування інституційного механізму Євросоюзу.

3. Звичаєві норми виникають з мовчазної згоди суб'єктів у ході здійснення ними інтеграції в межах Євросоюзу.

Серед них слід розрізняти:

— традиційні звичаєві норми, що виникають у взаємовідносинах держав-учасниць;

— норми, які формуються на підставі взаємовідносин держав-учасниць та ЄС;

— норми, які виникають у взаємовідносинах інститутів ЄС (наприклад, норми, що регулюють проведення періодичних звітів перед Європарламентом з боку інших інститутів Євросоюзу, виникли у формі звичаїв).

У цілому, роль звичаєвих норм відносно невелика та обмежена, насамперед, заповненням прогалин, які не врегульовані договірними або резолюційними нормами.

4. Юдикаційні норми закріплюють моделі належної поведінки та спрямовані на відновлення порушеного правопорядку. Їх поява пов'язана із специфікою правового регулювання в системі Євросоюзу, що здійснюється на умовах забезпечення верховенства права, а також вирішення суперечок, які виникають між суб'єктами даного типу інтеграції, за допомогою наднаціональних органів і, насамперед, Суду ЄС. Для винесення Судом ЄС рішень, які мають обов'язковий характер, достатньо скарги лише однієї сторони — держави-учасниці, інтеграційного об'єднання, фізичної або юридичної особи.

Серед юдикаційних норм слід розрізняти:

— норми, спрямовані на врегулювання конфліктів усередині об'єднання. Вони закріплюються в рішеннях Суду ЄС, які стосуються розв'язання суперечок між органами Євросоюзу;

— норми, спрямовані на врегулювання конфліктів між ЄС та державами-учасницями, а також між самими державами-учасницями;

— норми преюдиціальних роз'яснень Суду ЄС, адресовані національним судам держав-учасниць європейських інтеграційних об'єднань (ст. 267 Договору про функціонування ЄС).

Юдикаційні норми є важливим засобом правозастосування в рамках Євросоюзу. Вони також є основою для формування прецедентного права ЄС.

Відповідно до термінів дії норми, що регулюють інтеграційні процеси в рамках Євросоюзу, поділяють на безстрокові та строкові.

До безстрокових належать норми, дія яких жодним чином не обмежена будь-яким формальним терміном.

Безстроковий характер найчастіше надають багатостороннім договорам та резолюційним нормам, які встановлюють звичайний режим співробітництва, та тим, що розраховані на багаторазове застосування (наприклад, норми договорів про заснування Євросоюзу, що встановлюють цілі, принципи та завдання співробітництва сторін щодо здійснення інтеграції).

Окрім цього, до безстрокових норм завдяки особливостям їх формування належать також звичаєві норми.

Строковими є норми, дія яких розрахована на визначений термін.

Серед таких слід розрізняти норми:

- з опосередковано визначеним терміном дії та точно встановленим терміном такої дії. Останні, у свою чергу, поділяються на довгострокові, які розраховані на 10—20 років (наприклад, норми Договору про заснування Європейського Співтовариства, дія яких була обмежена рамками 12-річного перехідного періоду);

- середньотермінові, розраховані на 5—6 років (приміром, норми Конвенції 1951 року щодо постанов перехідного періоду, встановленого на 5 років);

- короткострокові, розраховані на 1—2 роки (наприклад, норми постанов, що ухвалюють щорічний бюджет ЄС).

Відповідно до об'ємно-функціонального характеру своїх приписів правові норми, які регулюють інтеграційні процеси в рамках Євросоюзу, доцільно поділити на 1) загальнорегулятивні та 2) конкретні (індивідуальні).

До загальнорегулятивних належать норми багаторазової дії, покликані регулювати відносини в ситуаціях, що повторюються. Вони бувають безстроковими або довгостроковими та діють аж до їх скасування Судом ЄС або анулювання за взаємною згодою (такими, зокрема, є більшість норм, що визначають правові засади діяльності інститутів Євросоюзу).

Конкретні або індивідуальні норми являють собою норми разової дії для даного конкретного випадку.

Вони зазвичай мають короткотерміновий характер та припиняють свою дію після досягнення бажаного результату (наприклад, норми рішень Комісії, які дозволяють державі-учасниці запроваджувати запобіжні заходи у випадках важкого економічного стану).

Якщо загальнорегулятивні норми встановлюють правила поведінки, якими сторони повинні керуватися при врегулюванні взаємовідносин в певних галузях, то конкретні норми визначають індивідуалізовані правила та обов'язки сторін для даного випадку.

Відповідно до засобів вираження нормативних приписів правових норм, які регулюють інтеграційні процеси в рамах Євросоюзу, серед слід вирізняти:

- однозначні;

- альтернативні;

- відсилочні;

- банкетні норми.

До однозначних належать норми, приписи яких закріплюють кваліфікацію такого варіанта поведінки, що вимагається (дозволяється або забороняється) чи є бажаною.

Такими нормами є багатосторонні та, як правило, безстрокові загальнорегулятивні норми (наприклад, норми установчих договорів про ЄС).

До альтернативних належать норми, приписи яких надають Євросоюзу або державам-учасницям право вибору одного з кількох варіантів поведінки, що в них зазначені (приміром, норми, що надають інститутам Євросоюзу право вибрати одну із форм постанов).

Відсилочні норми — це норми, приписи яких закріплюють лише загальний опис поведінки, яка вимагається або є бажаною, але безпосередньо відсилають до конкретної угоди, звичаю, постанови інтеграційного об'єднання, норми національного права, що містить детальну кваліфікацію такої поведінки.

Подібного виду норми забезпечують можливість використання раніше напрацьованих норм. Приміром, відсилочних норм можуть слугувати норми ст. 164 Договору про заснування Євроатому, приписи якого відсилають до чинних у кожній державі-учасниці правових норм для здійснення примусового виконання рішень Комісії ЄС щодо накладання на підприємство грошових зобов'язань.

Бланкетні норми — це норми, приписи яких, окрім загального опису поведінки, яка є обов’язковою або є бажаною, вміщують невизначені вказівки на норми, які вже прийняті, можуть бути чи повинні бути прийняті з метою регламентації поведінки, що згадується у бланкетній нормі (наприклад, норми ст. 341 Договору про функціонування ЄС: «Місцезнаходження інститутів Співтовариства визначається за спільною згодою урядів держав-учасниць»).