3.1. Динамічна концепція сексуального розвитку з. Фрейда

Відповідно до цієї теорії всі стадії психічного розвитку людини зводяться до перетворення і переміщення по різних ерогенних зонах лібідної чи сексуальної енергії. Психоаналітичні стадії психічного розвитку – це стадії психічного генезису протягом життя дитини, в яких відображено розвиток трьох основних компонентів особистості: «Воно», «Я», «Над-Я» та їх взаємовплив.

Орольна (аутоеротична) стадія (0-1 рік) характеризується тим, що основним джерелом задоволення є харчування. Вона включає дві фази: ранню (0-6 міс.) та пізню (6-12 міс.) і характеризується двома послідовними лібідними діями: смоктання та укус.

Анальна стадія (1-3 роки) характеризується переміщенням дитячої сексуальності в область ануса у зв'язку з оволодінням функціями виділення, дефекації, утворенням «Я», яке здатне контролювати імпульси «Воно» та «Над-Я» як частини «Я», де закладаються заборони та вимоги дорослих до поведінки дитини.

Фаллічна стадія (3-5 років) – це найвищий рівень дитячої сексуальності, на якому діти зосереджені на генітальних органах та відчувають потяг до інших дорослих і, перш за все, до батьків.

У латентній стадії (5-12 років) «Я» вже повністю контролює потреби «Воно», статевий інтерес знижується, енергія лібідо переноситься на засвоєння загальнолюдського досвіду та встановлення дружніх стосунків з ровесниками та дорослими.

На генітальній стадії (12-18 років) дитячі сексуальні прагнення знову повертаються і підліток прагне до нормального сексуального спілкування.

Основна цінність теорії З.Фрейда полягає у виявленні значення для розвитку дитини інших людей. Психоаналіз З. Фрейда отримав свій розвиток в роботах його доньки А.Фрейд, які висвітлюють закономірності розвитку дитини, труднощі в навчанні та вихованні, природу та чинники порушень нормального розвитку.

3.2. Епігенетична теорія розвитку особистості е. Еріксона.

Е.Еріксон, виходячи з структури особистості згідно З. Фрейда, розробив психоісторичну теорію розвитку особистості з врахуванням конкретного культурного середовища. На його думку, кожній стадії відповідає очікування даного суспільства, яке індивід може виправдовувати чи не виправдовувати і відповідно цьому прийматись, чи не прийматись ним. Він увів поняття «групової ідентичності» та «егоідентичності». «Групова ідентичність» формується як результат включення дитини в певну соціальну групу, а «егоідентичність» як відчуття цілісного власного «Я», його стійкості.

Згідно з концепцією Е. Еріксона, основний закон розвитку – «епігенетичний принцип», відповідно до якого на кожному новому етапі виникають явища і властивості, яких не було раніше (новоутворення), проте ці новоутворення закладаються під час зародкового розвитку організму людини. Перехід до нової фази розвитку відбувається у формі кризи, яка має закономірний характер і відображає подолання суперечностей розвитку, характерних для попередньої фази (кризи ідентичності).

Стадії життєвого шляху особистості за Е. Еріксоном та їхні основні психологічні позитивні та негативні характеристики:

Вік немовляти (оральна стадія): довір'я — недовір'я.

Ранній вік (анальна стадія): автономія — сумніви, сором.

Вік гри (фаллічна стадія): ініціативність — почуття провини.

Шкільний вік (латентна стадія): досягнення — неповноцінність.

Підлітковий вік (латентна стадія): ідентичнісь — дифузія ідентичності.

Молодість: інтимність — ізоляція.

Зрілість: творчість — застій.

Старість: інтеграція — розчарування в житті.