5.2. Внесок Києво-Могилянської академії та Петра Могили у розвиток науки, культури, медицини

Неоціненний вплив на розвиток культури та освіти, особливо на східноукраїнських землях, мала Києво-Могилянська братська академія, яка була заснована на базі Київської братської школи. У 1615 році ця школа отримала приміщення від шляхтянки Гал піки Гулевичівни. Деякі вчителі Львівської та Луцької братських шкіл переїхали викладати до Києва. Школа мала підтримку Війська Запорозького і, зокрема, гетьмана Сагайдачного.

Київський митрополит Петро Могила влітку 1632 р. здійснив об'єднання лаврської та києво-подільської шкіл. Так виник Києво-Могилянський колегіум, розташований у центрі густонаселеного Подолу при Братському Богоявленському монастирі. Ректором був Петро Могила, який побудував в ній систему освіти за зразком єзуїтських навчальних закладів, а першим викладачем медичних наук - Опанас Масловський.

Петро Могила народився 21 (ЗО) грудня 1574 р., за іншими відомостями — 31 грудня 1596-го (10 січня 1597 р.) в аристократичній валасько-молдавській православній сім'ї Мовил. Це слово не лише співзвучне українському "могила" (тобто високий надмогильний пагорб — курган), а й тотожне йому за змістом. Батько Петра, Симеон, у 1601—1606 рр. був князем придунайської Валахії, а потім посідав престол Молдавського князівства. Його родичами були князі Потоцькі, Вишневецькі, Корецькі. Прихильник православ'я, він матеріально підтримував львівське братство.

Після загибелі батька у 1607 р. Петро Могила з матір'ю перебрався до Речі Посполитої і навчався у Львівській братській школі, яку щедро обдаровував його батько. По її закінченні, приблизно в 1612 р., княжич продовжував навчання в університетах Польщі та Франції. В історичній літературі містяться відомості про його навчання в Сорбонні.

Після повернення в Річ Посполиту високоосвічений, енергійний і честолюбний Петро Могила стає офіцером королівських військ. Та невдовзі він відходить від справ у Варшаві й звільняється з блискуче початої військової служби. Під впливом І. Борецького несподівано навіть для друзів він приймає у тридцятирічному віці чернецтво, і в 1627 р. його обирають архімандритом Києво-Печерської лаври.

П. Могилі вдалося вибороти офіційне визнання вищим законодавчим органом Речі Посполитої Київської митрополії в усій її канонічній повноті. Це була істотна перемога православних і безпосередньо митрополита Петра Могили.

Петро Могила був меценатом і покровителем наук та мистецтв. Завдяки невтомній діяльності П. Могили та його однодумців Київ у другій чверті XVII ст. перетворився на центр православної європейської освіченості й богословської культури. Місце конфесійної нетерпимості попередніх десятиліть заступили ідейна толерантність і прагнення до культурно-духовного синтезу. Митрополитові була близькою ідея зближення східної і західної церков, навіть їхнє об'єднання на конфедеративних засадах.

Помер Петро Могила 31 грудня 1646 р. (10 січня 1647 р.). Заснованому ним колегіуму він заповів великі кошти і свою бібліотеку.

Велика увага в колегії приділялася вивченню мов, зокрема польської та латини. Станових обмежень для отримання освіти не було. Згодом колегія іменувалася Києво-Могилянською на честь свого благодійника та опікуна.

Згідно з Гадяцьким трактатом 1658 року між Річчю Посполитою і Гетьманщиною колегії надавався статус академії, і вона отримувала рівні права з Ягеллонським університетом. Після входження українських земель у склад Московського царства статус академії був підтверджений у грамотах російських царів Івана V 1694 року та Петра І 1701 року. За час існування Києво-Могилянської академії, з її стін вийшло багато відомих випускників. До вихованців належали гетьмани Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський та Іван Самойлович, а також багато хто з козацької старшини. Тут навчалися архітектор Іван Григорович-Барський, композитори Артемій Ведель та Максим Березовський, філософ Григорій Сковорода та науковець Михайло Ломоносов. Авторитет та якість освіти в академії також приводили сюди іноземних студентів: росіян і білорусів, волохів, молдаван, сербів, боснійців, чорногорців, болгар, греків та італійців. Вихованці академії часто продовжували освіту в університетах Європи, оскільки, згідно з європейською традицією, викладання провадилось латиною.

Незважаючи на намагання випускників перетворити академію на сучасний університет, за розпорядженням уряду, указом Синоду від 14 серпня 1817 року Академію було закрито. Натомість у 1819 року в приміщеннях Києво-Могилянської академії була створена Київська духовна академія.

Навчання в академії було відкритим для всіх станів суспільства. Рік починався 1 вересня, але студентів приймали також пізніше протягом року.

Процес навчання в Києво-Могилянській Академії складав дванадцять років. Предмети поділялися на так звані ординарні та неординарні класи. До ординарних належали: фара, інфіма, граматика, синтаксима, поетика, риторика, філософія та богослов'я. В неординарних класах викладались грецька, польська, німецька, французька, єврейська та російська мови, історія, географія, математика (курси включали алгебру, геометрію, оптику, діоптрику, фізику, гідростатику, гідравліку, архітектуру, механіку, математичну хронологію), музика, нотний спів, малювання, вищого красномовства, медицини, сільської та домашньої економіки. В 1751 р. в академії почали викладати російську мову та поезію, в 1784 р. було заборонено читати лекції українською мовою.

Оскільки в Україні в період до першої пол. XVIII ст. не було відповідних медичних шкіл, українській молоді доводилось виїздити на навчання до Москви, Петербурга, міст Європи.

Не можна не згадати і про Єпіфанія Славинецького - українського вченого XVII століття. Закінчивши Київську братську школу, він вчився за кордоном, далі працював викладачем у Києво-Могилянській колегії, як і Петро Могила став ченцем. На запрошення царя Олексія Михайловича переїхав разом з Арсенієм Сатановським до Москви для виправлення за першоджерелами релігійних книг. Йому належить переклад слов'янською мовою (1658) скороченого підручника анатомії Андреаса Везалія під заголовком: «Врачевська анатомія с латинська, от книги Андреаса Вессалия Брукселенска».

З вищевказаного можна зробити висновок, що за часів середньовіччя на українських землях державна влада абсолютно не приділяла уваги лікувальній справі, не сприяла розвитку медицини. Тобто: не було ні чітко організованої медичної допомоги, ні навчальних медичних закладів, ні достатньої кількості лікарів. Навчання мистецтву лікувати та доглядати за хворими здійснювалось шляхом передачі знань від батьків - дітям, або на зразок ремісничого учнівства.

Запитання і завдання: 4.

1. Який вплив на розвиток культури та освіти мала Києво-Могилянська братська академія?

2. Який вклад Петра Могили в розвиток освіти, науки, медицини?

-