3. Революція1905–1907 рр.

Головними причинами революції були:

• поразка Росії у російсько-японській війні 1904–1905 рр. і падіння авторитету влади;

• зволікання влади з вирішенням аграрного питання;

• потреба припинити національний гніт народів, зокрема в Україні, – русифікацію;

• жахливі умови праці і життя більшості робітників.

Приводом для початку революційних подій став розстріл мирної демонстрації у Петербурзі 9 січня 1905 р. Ця подія увійшла в історію як «кривава неділя». Після цього в різних регіонах імперії розпочалися збройні повстання. Ради робітничих депутатів та профспілки висунули такі вимоги: встановлення робітничого контролю над виробництвом, 8-годинний робочий день, зниження цін на товари у фабрично-заводських крамницях тощо. Висувалося гасло «Геть самодержавство». 14 червня 1905 р. в одеському порту вибухнуло повстання на панцернику «Потьомкін». У листопаді 1905 р. відбулося повстання моряків Севастополя на чолі з лейтенантом П. Шмідтом. Всі збройні виступи було придушено, але царизм вимушений був піти на тимчасові поступки. 17 жовтня 1905 р. Микола ІІ видав маніфест, яким проголошувались демократичні свободи (свобода слова, совісті, друку, зборів, об’єднань) і надання Державній Думі законодавчих прав. Навесні 1906 р. відбулися вибори до І Державної думи. У результаті від України було обрано 102 депутати від дев'яти українських губерній. Українці створили в Думі для відстоювання своїх інтересів Українську парламентську громаду на чолі з чернігівським адвокатом І. Шрагом, до складу якої увійшли 42 особи. Проте уже 8 липня 1906 р. І Державна Дума була розпущена, а тому національне питання не вдалося реалізувати. В січні 1907 р. відбулися вибори до ІІ Державної Думи. Україну в органі тепер теж представляло 102 депутати, проте вже від усіх політичних партій. Знову було створено українську фракцію із 47 осіб, котра вимагала автономії України, запровадження української мови в систему освіти та державного управління, створення кафедр української мови, літератури, історії в університетах тощо. Але, знову ж таки ІІ Державна Дума була через 102 дні роботи розпущена. Починаючи з червня 1907 р. відбувається згортання демократичних реформ. Так 3 червня 1907 р. імператор підписав новий виборчий закон, який значно обмежив виборчі права селян і робітників. Прийняття закону без участі Думи було порушенням Маніфесту 17 жовтня. Тому, події 3 червня 1907 р. вважають державним переворотом і закінченням російської революції, а політичний режим, який при цьому склався, «третьочервневою монархією». В країні почалася реакційна політика, відомою під назвою «столипінщина» (від прізвища голови Ради Міністрів Росії – Петра Столипіна (1906–1911 рр.)). Проти учасників революції були застосовані жорстокі репресії.

4. Столипінська аграрна реформа 1906–1911 рр.

Мал. 10. П. Столипін.

Придушивши революцію 1905–1907 рр., царський уряд розумів, що одними репресіями зняти соціальну напругу в суспільстві неможливо. Однією з головних причин революції було аграрне питання, вирішити яке запропонував голова Ради Міністрів і міністр внутрішніх справ П. Столипін. У листопаді 1906 р. ним було видано указ, який був затверджений царем і став законом 14 червня 1910 р. В указі містились основні положення реформи. При розробці реформи П. Столипін виходив з положення, що ліквідація поміщицького землеволодіння призведе до втрати виробників товарного хліба, а з часом знову постане проблема малоземельності. Він пропонував реформувати селянське господарство шляхом руйнування селянської общини і перерозподілу селянських земель на користь заможних селян (куркулів). Куркулі повинні були стати опорою царського режиму і, одночасно, виробниками додаткового товарного хліба.
Столипінська аграрна реформа передбачала:

• ліквідація общинного землеволодіння, передача селянських наділів у приватну власність;

• кредитне забезпечення новоутворених селянських приватних господарств (фермерського типу) за допомогою Селянського земельного банку;

• переселення українських селян з густозаселених українських губерній у східні регіони Росії (до Сибіру, Північного Кавказу, Середньої Азії) з метою подолання малоземелля та господарського освоєння віддалених регіонів.

Одержуючи надільну землю у власність, селянин мав можливість об'єднати свої ділянки в один так званий відруб і переселитися туди (на хутір) або залишатися на старому помешканні. Столипін у проведенні реформ зустрів сильний опір як з боку правих, які не були зацікавлені у руйнуванні традиційного сільського укладу, так і з боку лівих (особливо есерів, більшовиків), які в розрахунку на майбутню революцію не бажали зменшувати соціальної напруги на селі. Селяни, побоюючись розорення, теж опирались реформі. У вересні 1911 р. Петро Столипін був убитий у Київському оперному театрі агентом охранки есером Д. Багровим.