3. Доба героїчних походів та гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний
Мал. 7. Петро Конашевич-Сагайдачний |
Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Початок гетьманування Сагайдачного випав на 1605 – 1610 рр. На гетьманство його обирали кілька разів. Йому судилось стати одним з кращих гетьманів українського козацтва. Основні його досягнення полягали у впорядкуванні козацького війська, шляхом створення дисциплінованої армії, озброєної вогнепальною зброєю. Прогрес спостерігався і у морській справі – чисельність чайок сягнула кількох сотень. Саме за Сагайдачного козацтво починає проводити активну зовнішню політику з метою створення антиосманської ліги держав.
Підтримуючи наміри польського королевича Владислава здобути корону Москви, на початку 1618 р. Сагайдачний повів 20-тисячне військо на Москву, було укладено 1 грудня 1618 р. Деулінський мир, за яким Польща отримувала Смоленщину та Чернігово-Сіверщину. Сагайдачний також виступав на підтримку православної церкви, в 1620 р. виступив ініціатором відновлення вищої ієрархії православної церкви. Більше того, зі всім запорізьким кошом Сагайдачний вступив до лав Київського братства.
Хотинська війна. 5 – 7 червня 1621 р. відбулась козацька нарада стосовно спільного виступу з поляками проти турків, які після перемоги під Цецорою 1620 р. розпочали повномасштабне вторгнення в Європу. Козаки погодились за умови збільшення козацького реєстру, визнання прав та привілегії козацтва та дотримання релігійної рівноправності. Доля Речі Посполитої вирішувалась під Хотином, де зійшлась 35-тисячна армія поляків та 250-тисячна армія турків, тому участь 40-тисячного війська козаків на чолі з Сагайдачним було дуже важливим. Більше того, весь тягар війни ліг саме на козаків, які зуміли протягом 5 тижнів виснажити турецьку армію. Таким чином, ключова роль козаків під Хотином сприяла міжнародному визнанню козаків в Європі як хоробрих та мужніх воїнів, які вправно володіють військовим мистецтвом як на суші, так і на воді.
4. Національно-визвольні повстання українського народу кінця XVI – першої половини XVII ст.
Причини повстань. Посилення та зміцнення козацького стану непокоїло уряд Польщі та сусідні держави, які вбачали в ньому пряму загрозу своїм інтересам в Україні. Постійні обмеження реєстру та несвоєчасна виплата платні реєстровцям, порушення майнових прав козаків спричинили невдоволення козаків. Ключове значення у ескалації конфлікту відіграла постанова польського сейму 1590 р., за якою король отримував право роздавати шляхті і магнатам землі українських селян та міщан. Більше того, легітимізація кріпосного права Литовським статутом 1588 р. зумовило посилення виступів селян та міщан та масові втечі на Запоріжжя.
Повстання Криштофа Косинського. Приводом до збройного виступу Косинського стала його суперечка за землю з представником роду Острозьких – київським воєводою Костянтином-Василем Острозьким. На початку осені 1591 р. козаки зайняли Пиків, згодом Білу Церкву, ден Косинському присягнули як гетьманові. Повстання охопило Київщину та Брацлавщину, а згодом і частину Волині. На початку 1592 р. Варшава спромоглась надіслати каральні загони, але придушити повстання полякам вдалось аж в січні 1593 р., де в битві під П’яткою українським повстанцям було завдано поразки. Проте вже в травні 1593 р. Косинський здійснив спробу зайняти Черкаси, але був вбитий.
Виступ українського козацтва сприяв посиленню процессу покозачення селянства та міщанства, адже на територіях підконтрольних козакам запроваджувався козацький лад – встановлювалась нова влада за законами Запорізької Січі, скликалися ради, на яких обирались органи місцевої влади.
Другий етап повстання. Навесні 1595 р. вибухнуло новее повстання, яке очолив Северин Наливайко, повстанці контролювали Брацлавщину, а згодомі Волинь. Наприкінці 1596 р. польська армія неа чолі з гетьманом Станіславом Жолкевським розпочала бойові дії протии козаків. Загони Наливайка, Шаули, Лободи об’єднались під Білою Церквою. 23 березня 1596 р. відбулась битва біля урочища Гострий Камінь, але вона не визначила переможців, вирішальна битва відбулась в травні 1596 р. в урочищі Солониці. Облога табору повстанців тривала два тижні. Повстанці капітулювали 28 травня 1596 р.
Збройний конфлікт 1625 р. Посилення козацтва спричинило необхідність для Варшави припинити процес покозачення. У вересні 1625 р. коронний гетьман Станіслав Конецпольський з 30 тисячами війська вирушив на придушення козацької республіки. Козацькі загони, очолені Марком Жмайлом, зустріли поляків поблизу Канева та завдали відчутних втрат польському війську. Це змусило Конецпольського вдатись до дипломатії, наслідком якої стала Куруківська угода., яку від козаків підписував Михайло Дорошенко, обраний гетьманом замість Жмайла.
Куруківська угода передбачала реєстр в 6 тисяч, одна тисяча козаків мала постійно перебувати на Запоріжжі аби перешкоджати втечам селян. Козаки в свою чергу зобов’язувались утриматись від відносин з іншими державами та морських походів. Було створено шість полків реєстровців: Білоцерківський, Канівський, Корсунський, Переяславський, Черкаський і Чигиринський по тисячі вояків у кожному. Військова влада над реєстровцями належала гетьману, якого обирала загальновійськова рада й затверджував польський уряд.
Повстання під проводом Тараса Федоровича 1630 р. Куруківська угода посилила суперечності між реєстровцями і тими хто лищився поза реєстром. Це сприяло посиленню невдоволення козаків польсько-шляхетським устроєм. Не вщухали конфлікти і на релігійному грунті. Для того аби втримати населення в покорі, польський уряд відправив на Київщину значну частину коронного війська. Але це лише загострило напруження на українських територіях.
Нереєстровці обрали собі гетьманом Тараса Федоровича, більше відомого під прізвиськом Трясила. У березні 1630 р. він зі своїм військом підійшов до Черкас, а звідти рушив до Корсуня, після здобуття якого на бік Федоровича перейшла більша частина реєстровців. Польський уряд з метою припинення повстання відправив у каральний похід коронне військо. Проте козаки завдали несподіваного удару польському війську, коли воно форсувало Дніпро. Вирішальні бої відбулись під Переяславом і тривали протягом трьох тижнів. 20 травня 1630 р. козаки влаштували карателям «Тарасову ніч», знищивши чимало поляків.
Переяславська угода 1630 р. Успішні дії козаків, а також невдоволення польських найманців схилили Конецпольського до переговорів. 29 травня 1630 р. було підписано мирну угоду. Переяславська угода підтверджувала умови Куруківської, реєстр зростав до 8 тисяч. А козаки отримували право самі обирати собі гетьмана.
Повстання 1635 р. на чолі з Іваном Сулимою. Варшава постійно використовувала козаків у своїх війнах з сусідніми державами, так було в 1632-1634 рр. тисячі козаків брали участь у Смоленській війні Польщі з Московією. Після підписання мирного договору польський уряд спробував ліквідувати козацтво як окремий стан. Вже в лютому 1635 р. сейм Речі Посполитої затвердив спеціальну постанову «Про припинення козацької сваволі», і на територію Наддніпрянщини було введено загони коронного війська. Крім цього, з метою контролю над козаками передбачалось збудувати в пониззях Дніпра, поближче до Запорізької Січі, потужну фортецю, у якій постійно перебувала б військова залога. Вояки залоги мали б перешкоджати втікачам, які прагнули потрапити на Низ, а також перекрити головний шлях постачання Запорожжя провіантом і боєприпасами.
Мал. 8. Северин Наливайко |
Мал. 9. Тарас Федорович |
Мал. 10. Іван Сулима |
Будівництво фортеці Кодак очолив французький військовий інженер Гійом Левассер де Боплан. Це вкрай обурило козаків, вони обрали гетьманом Івана Сулиму, який розробив план зруйнування фортеці та розіслав універсали із закликом до боротьби. На початку серпня 1635 р. козацьке військо вирушило із Січі. Іван Сулима скористався відсутністю коронного війська, запорожці легко оволоділи фортецею і частково зруйнували її. Наприкінці серпня розпочалась каральна експедиція польського війська, яке скориставшись нестачею харчів посіяли розбрат серед козаків, схопивши Сулиму та його помічників, засудивши їх до страти.
Національно-визвольне повстання 1637 – 1638 рр. Жорстока розправа над Сулимою та його сподвижниками не змогла придушити прагнення українців до волі. Тому польський уряд змушений був переглянути реєстр та вилучити із нього усіх бунтівників. Це викликало невдоволення козаків, які підняли повстання на чолі з Павлом Павлюком (Бутом). Основна битва відбулась 6 грудня 1637 р. під Кумейками, де повстанці зазнали поразки.
1 березня 1638 р. польський сейм ухвалив «Ординацію Війська Запорізького», що перебуває на службі Речі Посполитої. В цьому документі істотно обмежувались козацькі права та вольності, зокрема і право обирати собі старшин, а реєстр обмежувався 6 тисячами. Новий етап повстання успіху не мав. Весною 1638 р. на чолі з Яковом Острянином, Дмитром Гунею та Карпом Скиданом. Козацька старшина пристала на умови, запропоновані польським урядом, у їхній основі було покладено «Ординацію…».
Таким чином, польський уряд попри жорстоке придушення козацьких повстань, не зумів ліквідувати козацтво як стан чи викоренити волелюбність українського народу. Козаки ж здобули хороший досвід військового протистояння з регулярною польською армією. Після цих повстань настало десятиліття «золотого спокою» 1638 – 1648 рр., яке було часом гуртування й нагромадження сил українців перед подіями, які кардинальним чином змінили не лише історію України, але і Європи.