2. Україна після Полтавської битви (підсумки):

Після Полтавської битви Україною прокотилася хвиля царського терору. Каральні заходи здійснювалися з надзвичайною жорстокістю. Вони стосувалися всіх сторін життя й мали найрізноманітніший вияв – від смертних вироків мазепинцям до заборони друкувати книжки українською мовою. Багато представників старшинської адміністрації було позбавлено уря-дових посад та маєтків. Важливі посади надавалися чиновникам з росіян, німців тощо, а також тій українській старшині, яка була віддана цареві.

Неймовірно тяжким випробуванням для українців стали примусові канальні роботи, спо-рудження фортифікаційних будівль, військові „низові” походи тощо.

Політика царського уряду призводила до поступового вимирання українського народу, бо чинилося фізичне винищення десятків тисяч людей.

Великої шкоди політика російського самодержавства завдавала господарству України. Царський уряд за головну мету поклав позбавити гетьманщину економічної незалежності, підпорядкувати її господарське життя економіці Росії й перетворити на надійне джерело своїх прибутків. Царські заходи насамперед стосувалися торгівлі.

Посилився наступ російського самодержавства на українську культуру. Петро І завдавав ударів освіті і книгодрукуванню, прагнучи тримати під контролем діяльність таких могутніх осередків культури, як Києво-Могилянська академія та Києво-Печерська лавра. Після смерті 1718 року київського митрополіта, російським урядом було заборонено обрання нового. 1722 року першоієрарху Київської митрополії було надано титул архієпископа Київського і Малої Росії. Призначати його мав церковний синод на чолі із царем в Петербурзі. Київська митрополія перетворилася на рядову єпархію російської церкви.

Від часів Петра з України почали вивозити історичні пам’ятки, рідкісні книги тощо.

1722 року було утворено Малоросійську колегію з правом ділити з гетьманом владу. Вона складалася з 6 російських урядовців, що весь час перебували в Україні.

3. Еміграція українців.

За Мазепою в еміграцію пішли: генеральний обозний І.Ломиковський, генеральні бун-чужні Ф.Мирович і І.Максимович, генеральний осавул Г.Герцик,полковник Прилуцький Д.Горленко та інші. Вони вирішили продовжити справу, шукаючи допомогу у татарській та турецькій стороні.

Реальна сила емігрантів – запорозьке військо, що отримало місце на території володінь татарського хана. Чисельність війська зростала за рахунок втікачів з України.

На чолі української еміграції стає генеральний писар Пилип Орлик, обраний гетьманом 5.05.1710 року на козацькій раді в Бендерах. Разом із групою старшини новообраний гетьман підготував Конституцію.

Конституція П.Орлика – перша європейська конституція в сучасному розумінні, була складена в квітні 1710 року. Офіційна назва «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького». Основою «Пактів і Конституції» була угода між гетьманом, козацькою старшиною і запорожцями. Конституція складалася з преамбули і 16 пунктів. У документі були зафіксовані принципи будівництва української держави. Православ’я одержувало статус державної релігії, проголошувалась незалежність української церкви. Були виз-начені кордони Української держави, що встановлювалися відповідно до умов Зборівського договору 1649 року. Гетьман виступав гарантом непорушності кордонів.

Конституція визначала основні принципи державного управління в Україні. Вперше проголошувався принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Всі найваж-ливіші державні справи вирішувалися гетьманом разом із генеральною старшиною, полковниками і генеральними радниками від кожного полку. Передбачалося тричі на рік збирати Генеральну військову раду. У раді мали брати участь генеральна старшина, пол-ковники, сотники, генеральні радники і посли від Низового Війська Запорозького.

Конституція обмежувала судову і фінансову владу гетьмана. Всі найважливіші судові справи передавалися на розгляд Генерального військового суду. Гетьман не мав права одно-осібно розпоряджатися державною скарбницею. Скарбницю очолював генеральний скарб-ничий. Гетьман повинен був здійснювати загальний нагляд за діяльністю адміністративних органів, підтверджувати кандидатуру виборних вищих посадових осіб і полковників, не допускати зловживань козацькою старшиною у стосунках із козаками і селянами, звільняти від податків і повинностей козацьких вдів і сиріт.

При значному обмеженні Конституцією прав гетьмана, вона зміцнювала основи респуб-ліканського правління в Україні. Генеральна рада перетворювалася на своєрідний парламент. Цей документ став вищим проявом української політичної думки XVII сторіччя, уза-гальненням досвіду державного будівництва українського народу.

Конституція діяла на Правобережній Україні до 1714 року.