1 Сухомлинський в.О. Як виховати справжню людину. Вибр. Твори: у 5-ти т. — к., 1976. — т.1. — с. 349.

ним фактором у розвитку і формуванні особистості є сере­довище, а головним — вплив домашнього середовища. Йдеться про те, що школа нічого не може вдіяти, якщо дитина живе в несприятливих домашніх умовах.

За оцінками прибічників біологічного напряму, вплив спадковості на розвиток особистості становить 80—90 %; вплив середовища, за оцінками представників соціологіч­ного напряму — 90%.

Представники біосоціологічного напряму (конверген­ції) дотримуються думки, що психічні процеси (відчуття, сприймання, мислення та ін.) мають біологічну природу, а спрямованість, інтереси, здібності особистості формують­ся як явище соціальне. Зокрема, англійський психолог Д. ПІаттлеворт вважає, що на розумовий розвиток особи­стості біологічні та соціальні чинники впливають у таких співвідношеннях: 64% чинників — спадковість; 16 — від­мінності в рівнях домашнього середовища; 3 —відмінно­сті у вихованні дітей в тій же сім'ї; 17% — змішані фак­тори (взаємодія спадковості та середовища)¹.

Залежно від поглядів на роль спадковості чи середови­ща в розвитку особистості, представники цих педагогічних теорій відводять і різну роль процесові виховання в роз­витку особистості: від визнання його цілковитого безсилля (за несприятливих умов середовища) і пасивного пряму­вання за розвитком (Ж. Шаже) до активного втручання в поведінку людини (жорстка «поведінкова інженерія» Б. Скіннера).

Народна педагогіка про розвиток особистості:

Вплив середовища: 3 ким поведешся, від того й набе­решся. З розумним будеш розумним, з дурнем і сам будеш таким. Як зайдеш між реп'яхи, то й реп'яхів наберешся. Як у сім'ї згідливе життя, то й виросте дитя до пуття.

Роль спадковості: Яке коріння, таке й насіння. Яке зіллячко, таке й сім'ячко. Від лося — лосенята, від сви­ні — поросята. Яка гребля, такий млин, який батько, та­кий і син.

Роль виховання: Як бавитимеш дитя, так воно й виро­сте. Бурчання наскучить, приклад научить.

Вікові особливості: Звички трирічного зберігаються до 80 років. Від п'ятирічного до дорослої людини — один крок, а від новонародженого до п'ятирічного — велика відстань.

' Див.: Подласнй И.Л. Педагогика. — М., 1999. — С. 85—86.

Відображення вікових періодів до п'яти років: наро-дженятко, сідунчик, ходунчик, брехунець, бігунець, тов-кунець.

Література

Галузинский В. М. Индивидуальный подход в воспитании учащихся. — К., 1982.

Гуревич К. М. Индивидуально-психологические особенности школьни­ков. — М-. 1988.

Конюхов Б. В., Пашин Ю. В. Наследственность человека. — М., 1971. Костюк Г. С. Учебно-воспитательный процесс и психологическое развитие личности. — К., 1989.

Паламарчук В. Ф. Школа учит мыслить. — М., 1986.

1.4. Мета виховання

Поняття мети виховання

Мета виховання — сукупність властивостей особистості, до вихо­вання яких прагне суспільство.

Мета виховання має об'єктивний характер і виражає ідеал людини в узагальненій формі. Вона об'єктивно відо­бражає вимоги конкретного суспільства, що визначають­ся рівнем розвитку продуктивних сил і виробничих відно­син. Зі зміною продуктивних сил і виробничих відносин змінюється і мета виховання. Наголошуючи на важливо­сті визначення мети і завдань виховання, К. Ушинський писав: «Що сказали б ви про архітектора, який, закладаю­чи нову будівлю, не зумів би відповісти вам на запитання, що він хоче будувати? Те саме повинні ви сказати й про вихователя, який не зуміє чітко й точно визначити вам мету своєї виховної діяльності... Ось чому, ввіряючи ви­хованню чисті й вразливі душі дітей, ввіряючи для того, щоб воно провело в них перші, а тому й найглибші риси, ми маємо цілковите право спитати вихователя, якої мети він добиватиметься в своїй діяльності, і вимагати на це пи­тання ясної й категоричної відповіді»¹.

«Я під цілями виховання, — зазначав А. Макарен­ко, — розумію програму людської особи, проблему людсь-

^! Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання. Вибр. пед. твори: У 2-х т. — Т. 1. — С. 196.

кого характеру, причому в поняття характеру я вкладаю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, і геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської осо­би, до якої ми повинні прагнути»¹.

Загальною метою виховання є всебічний і гармонійний розвиток дитини. Такий ідеал цивілізованого суспільства діє впродовж століть, починаючи з афінської системи ви­ховання, де й народилося розуміння гармонійності людини (калокагатія — ідеал фізичної та моральної досконалості). В епоху Відродження ідея всебічного розвитку особисто­сті знайшла відображення в педагогічних поглядах педа-гогів-гуманістів Ф. Рабле і М. Монтеня. Рабле пропагував гуманістичне виховання людини, в якому б гармонійно поєднувалися фізичний і духовний розвиток. На його дум­ку, з цією метою в школі повинні вивчатися мови, мате­матика, астрономія, природознавство, історія, право. Важ­ливою складовою всебічного розвитку він вважав мислен­ня. М. Монтень передусім позитивно оцінював в антично­му вихованні його різнобічність. Серед складників всебічного розвитку особистості він виділяв розумовий роз­виток, моральне і фізичне виховання.

Ідеї всебічного розвитку особистості предметніше висвіт­люються у працях соціалістів-утопістів Т. Мора (1478— 1535), Т. Кампанелли (1568—1639), Р. Оуена (1771—1858), К.-А. Сен-Сімона (1760—1825), Ф.-М.-Ш. Фур'є (1772— 1837). Вони уявляли всебічний розвиток як процес поєд­нання навчання з працею, в якому беруть участь усі чле­ни суспільства.

Своєрідне бачення всебічного розвитку особистості у Й.-Ф. Гербарта. Метою виховання він проголошував роз­виток різнобічних інтересів, спрямованих на гармонійний розвиток усіх здібностей людини. За Гербартом, створюва­на у процесі виховання гармонія здібностей особистості підпорядкована вищому ідеалу — підготовці «доброчес­ної» людини. Ідеал доброчесності як мета виховання був ідеалом «доброчесного» німецького бюргера, який уміє пристосуватися до існуючого суспільно-політичного ладу і підкорятися йому.

«Педагогічна система кожної історичної епохи, — пи­ше академік М. Стельмахович, — висуває свій оригіналь-