7.5. Якобінці (Робесп'єр, Марат)

Ідеї, викладені французькими просвітителями XVIII ст., зна­йшли своє практичне застосування в умовах французької буржу­азної революції кінця XVIII ст. (1789-1794 pp.).

Ідеї політичної свободи, рівності й братерства, народного суве­ренітету, висловлені у працях багатьох мислителів напередодні революції, обертаються на гасла революції і правові інститути ("Декларація прав людини і громадянина" 1788 і 1793 p., в Конс­титуції 1791 і 1793 p.).

У період загострення класової боротьби, під час революції різні класи по-різному використовували ідеї Руссо, Монтеск'є та інших мислителів для виправдання власних дій і захисту своїх інтересів.

Характеризуючи цей період, треба зауважити, "що в першій французькій революції за пануванням конституціоналістів настає панування жирондистів, за пануванням жирондистів - пануван­ня якобінців... Революція рухається, таким чином, висхідною лінією".

"Конституціоналісти" (1789-1792 pp.) обстоювали інтереси ве­ликої буржуазії і шукали компромісу з дворянством. У Декларації людини і громадянина (1789 р.) вони проголосили приватну влас­ність недоторканною та священною і формальну рівність грома­дян перед законом. Конституцією 1791 р. було встановлено конституційну монархію. Згідно з цим документом народ прого­лошувався сувереном, а закон - вираженням загальної волі, однак поряд із цим зберігалось успадкування королівської влади і гро­мадяни поділялись на "активних" і "пасивних" (тих, хто не має виборчих прав). Ідеологом конституціоналістів був абат Сійєс. Він визнавав принцип суспільного договору і відверто заявляв, що "будь-яке суспільство може бути справою вільної згоди між його членами". У проекті Декларації, яку він розробив, йшлося: "Не­має суспільства, якщо воно не засновано на незалежній волі тих, хто укладає договір". Однак широкі революційні маси не були за­доволені політикою конституціоналістів і тому революційна хви­ля змела їх.

Владу захопили жирондисти (1792-1793 pp.) - представники середньої і частково великої буржуазії. Вони так само ґрунтували свої вимоги на ідеях Руссо і Монтеск'є. Однак і вони не змогли до­вести буржуазної революції до кінця, гак як не були послідовни­ми щодо принципів буржуазної демократії, нерішучими в питан­нях аграрної політики і загалом намагалися зупинити розвиток революції. Не витримавши жорстокої боротьби з якобінцями, вони були скинуті з політичної арени.

Якобінці (1793-1794 pp.) - ідеологи дрібної, найрадикальніше налаштованої буржуазії і широких народних мас, В основу їх ідео­логії майже повністю було покладено теорію Ж.-Ж. Руссо.

В якобінській Декларації прав людини і громадянина 1793 р. проголошувалось: "Закон є вільний і урочистий вираз загальної волі", а в ст. 10 Конституції 1793 р. йшлося: "Народ обговорює і ухвалює закони" (Усі законопроекти повинні були затверджува­тись "первинними зборами".)

Видатними ідеологами якобінців були Максиміліан Робесп'єр (1758-1794 рр.) і Жан Поль Марат (1743-1793 pp.). Програма якобінців зводилась до комплексу вимог, потрібних для задово­лення революційних народних мас.

Мету революційних перетворень Робесп'єр вбачав у досягненні "свободи і рівності" - основних природних прав людини. Наслі­дуючи свого кумира Руссо, Робесп'єр вимагав свободи й рівності для всіх громадян незалежно від їхнього майнового становища. Однак він мав на увазі рівність не майнову. Досягнення такої рів­ності він вважав неможливим (називав таку ідею "химерою") і, навпаки, досягнення політичної рівності можливе в умовах демок­ратичної республіки (таким чином, формальна рівність при нерів­ності фактичній).

Робесп'єр вимагав необмеженого народного суверенітету. На­род виступає v нього верховним правителем, а уряд і всі посадові особи лише виконавцями його [народу] волі. При цьому управ­ляти справами держави повинні не обов'язково чиновники-професіонали, а й пересічні громадяни - чи то землероб, чи ремісник.

Згідно з Робесп'єром народ має право змінити уряд або скину­ти його революційним шляхом, якщо він не виконує волю народу. Посадові особи повинні буди обиратись (або призначатись) тіль­ки на два роки і не повинні обіймати дві громадські посади.

На відміну від Руссо Робесп'єр припускав можливість при­йняття законодавчих актів не всім народом, а представницькими зборами. Він виступає суворим поборником революційної закон­ності: "Який би не був суворий закон - його слід чітко виконува­ти". Однак пізніше Робесп'єр відійшов від цього суто формально­го принципу і заявляв, що закони, які не відповідають інтересам народу, не є природними законами. Тому народ має право їх зни­щити.

Робесп'єр обстоював всезагальне виборче право. Він піддавав нищівній критиці поділ громадян на "активних" і "пасивних". Позбавлення громадян активних прав, наголошує Робесп'єр, є найгіршим злочином і образою всієї нації. Він ратує за відміну будь-яких майнових цензів. Ці вимоги й були втілені в якобінській Декларації прав людини і громадянина 1793 року.

Робесп'єр теоретично обґрунтував необхідність революційного уряду. Конституційний уряд, на його думку, може бути створений лише після того, як тимчасовий верховний революційний уряд вичерпає свої функції.

Згідно з Робесп'єром революційний уряд має бути надзвичай­но активний і рішучий у своїх діях, так як "спирається на найсвященніший з усіх законів - спасіння народу, на найнезаперечніше з усіх прав - необхідність". Він заперечував анархію і сваволю, об­стоюючи утвердження порядку й законності в інтересах всього на­роду.

Як зазначалося у питаннях приватної власності, Робесп'єр ви­являв дрібнобуржуазну обмеженість. Визнаючи необхідність при­ватної власності, він, однак, вимагав її обмеження з тим, щоб за­безпечити всіх громадян. "Суспільство, - проголошував його проект Декларації, - повинно забезпечити існування всіх своїх членів, надаючи їм роботу або ж забезпечуючи засобами існуван­ня тих із них, хто не в змозі працювати. Подавати допомогу тому, у кого не вистачає необхідного, - обов'язок того, хто має надли­шок: закон вказує спосіб, яким цей обов'язок має сплачуватись". І зрештою, зауважує Робесп'єр, "право власності, як і всі інші пра­ва, обмежене необхідністю поважати права інших людей".

Політична програма "друга народу" Ж. П. Марата мало чим відрізнялась від програми Робесп'єра (хоча вони майже завжди сварилися з політичних проблем через різкий характер Марата).

Ще за 15 років до революції (1774 р.) Марат випустив в Англії памфлет "Ланцюги рабства", в якому різко критикував монархіч­ний державний лад і відверто закликав до повстання.

Походження деспотизму Марат пов'язував з розквітом про­мисловості й торгівлі. Разом з поділом суспільства на багатих і бідних внаслідок насильства висуваються правителі, які, спираю­чись на багатих, намагаються закріпити існуючу нерівність. Королі підтримують пригнічення народу. Тому, поки існують королі, на­род перебуватиме у "ланцюгах рабства", і не зможе бути щасли­вий.

Марат відверто закликав до революції і розробив її програму. Для успіху повстання він вважав за потрібне, щоб воно стало всезагальне і на чолі повстанців стояв вивірений вождь, якого не мог­ли б підкупити вороги народу, і щоб сувора дисципліна панувала серед повсталого народу.

Марат таврує монархію найрізкішими словами: монарх - це "жах людського роду", його велике мистецтво - це "вміння ни­щити людей". Велика ватага різних прислужників допомагає йому закріпачувати народ. Усе не суперечить природним правам людини і суверенітету народу.

Обстоюючи демократичні принципи організації державної влади, Марат висунув як основне і беззаперечне положення, що верховна влада в будь-якій державі належить усій нації, що нація й є джерело будь-якої законної влади.

Марат за всезагальне виборче право і з ненавистю накидається на декрет Установчих зборів, який вводив майновий ценз і поділ громадян на "активних" і "пасивних". Він називав цей декрет не тільки несправедливим і безглуздим, а й "актом невдячності, найчорнішої невдячності щодо тих, хто підняв повстання і перший взявся за зброю". Цей акт, зауважував Марат, спотворює літопис революції французького народу, покриває ганьбою перший рік ери свободи". Як і Руссо, він вважає, що прийняття законів народ­ними представниками не є кінцевим і закони має затверджувати нація.

У своїй критиці сучасного йому ладу Марат піднявся до усві­домлення експлуататорської сутності права. "Окиньте поглядом усі народи світу, і що ви побачите? Нікого, крім зневажливих ра­бів і владних, пихатих панів. Хіба ж не є закони наказами тих, хто управляє?" Навіть у тих країнах, де відбулася революція, "чесна людина віддається у владу спритного шахрая, бідний - на милість багатого..., зрештою закони, самі закони схиляються перед силь­ним". Влада законів, за словами Марата, є "ні чим іншим, як при­хованою тиранією мізерної меншості над більшістю". "Скрізь бід­ний вважається ніким; здається, навіть, що законодавці втратили стосовно нього будь-яке почуття людяності".

Марат одним із перших виступив з вимогою революційного терору з тим, щоб запобігти наступу контрреволюції. Подібно Робесп'єру, він вважав за потрібне наділити широкими повнова­женнями революційний уряд, вимагав від нього енергійних і найрішучіших дій проти контрреволюції. Він також вважав, що треба обрати верховного диктатора (трибуна), який би рішуче розправ­лявся з ворогами і зрадниками народу.

Після того як контрреволюція перейшла в наступ, піднімаючи повстання в окремих регіонах країни, Марат заявляв: "Я сто разів доповідав Національним зборам, що їм ніколи не вдасться закрі­пити свободу, якщо вони попередньо не знищать контрреволю­ційних вожаків. Мудрість моїх порад буде зрозуміла надто пізно... лише тоді, коли буде знищено п'ятсот тисяч патріотів, усі зро­зуміють нарешті, що тільки запропонований мною спосіб міг вря­тувати батьківщину". Зауважимо, що й сам Марат став жертвою контрреволюції. Його зарізала ножем підіслана жінка (v ванній кімнаті).

Політичні ідеї якобінців відобразилися в якобінській Конститу­ції 179,3 p., яка не набрала чинності через війну, розпочату ворога­ми революції. Ця Конституція вводила всезагальне і рівне виборче право й передбачала вибори Законодавчим корпусом вищого ор­гану виконавчої влади - Виконавчої ради. Це була буржуазно-демократична конституція, яка відкидала принцип поділу влад, на­магалась якнайповніше втілити в життя принцип народного суверенітету.