14. Розкрийте зміст еволюційної теорії г. Спенсера.

Виведення законів соціальної еволюції вважається головним внеском Г. Спенсера в історію соціологічної думки. Під соціальною (надорганічною) еволюцією він розумів стадії розвитку суспільства від простого до складного. Спенсерівська стадійна модель розвитку передбачає зростання і диференціацію суспільства. Зростання зумовлене збільшенням населення і процесом складання менших "соціальних мас" у більші, поєднанням первісно не пов'язаних частин, тобто зростання рівнозначне інтеграції частин. Інтеграція ж має супроводжуватися (або передувати) диференціацією структур суспільства. Еволюція — це зміна соціального організму від стану відносної невизначеності, незв'язності, гомогенності (однорідності) до стану відносної визначеності, взаємозв'язаності, гетерогенності (різнорідності). Зростання соціального організму збігається зі зростанням складності структури. Так, у первісному суспільстві всі його члени задовольняють свої потреби самі. Проте з розвитком суспільства намічаються поділ праці, автономізація частин, а також взаємна залежність членів суспільства. Структурна диференціація викликана необхідністю якомога кращого пристосування до боротьби за виживання. Еволюційна модель суспільного розвитку подається соціологом у вигляді процесу взаємонакладань зростання і диференціації. Зростання відбувається шляхом ускладнення структур, а диференціація — шляхом розділення регулятивних, оперативних і розподільчих структур та внутрішньою диференціацією їх. Еволюціонування зумовлене спочатку нестабільністю однорідної маси. Зовнішні сили штовхають елементи цієї маси в різні напрями. Інтеграція можлива лише з переходом на вищий ступінь розвитку. Стійкість більш гетерогенної і структурованої спільноти щодо зовнішніх руйнівних сил, за Спенсером, — головний фактор соціальної еволюції. Він покапоказує, як у результаті поєднання менших людських агрегацій у більші (звичайно шляхом завоювань, підкорення більш слабких, укладання політичних угод) можна простежити рівні соціального розвитку. До арсеналу соціологічного теоретизування ця теорія, крім самого моделювання еволюційного розвитку суспільства, внесла ідею циклічної зміни типів соціальної організації: мілітаристського (централізованого) та індустріального (децентралізованого). Межа, за яку еволюція не може перейти, - це рівновага системи. Порушення рівноваги викликає розпад, з якого починається новий еволюційний процес. Спенсер виділяє три види еволюційних процесів: неорганічний, органічний, що стосується живої природи, і над-органічний, який здійснюється у суспільстві. Суспільство - частина природи; воно не створене штучно ані спільною волею людей, ані Богом. Суспільство для Спенсера є соціальним організмом, подібним до біологічних систем: воно розвивається за загальними системними принципами. Суспільство, як і біологічний організм, в ході свого розвитку нарощує масу (чисельність населення, матеріальні ресурси тощо). Зростання маси приводить до ускладнення структури. Стосовно суспільства це знаходить свій вияв у зростанні числа соціальних груп і спільнот, які, в свою чергу, творять соціальні інститути як форми самоорганізації свого життя (поява соціальних інститутів є критерієм переходу від неорганічних форм суспільства до органічних); такі соціальні інститути Спенсер поділяє на 3 системи: відтворююча система (домашні, сімейні); розподільча система (промислові, виробничі); регулююча система (державні, релігійні, обрядові). Ускладнення структури супроводжується диференціацією (розподілом) функцій, які виконуються окремими частинами. Стосовно суспільства це означає, що кожний соціальний інститут має свої, притаманні йому функції, які в сукупності забезпечують існування суспільства з його розгалуженою соціальною структурою. Диференціація функцій веде до поступового посилення взаємозалежності й взаємодії частин. Стосовно суспільства це означає чітке розмежування функцій різних соціальних інститутів, розподіл сфер їх впливу і відповідальності. Якщо цей порядок порушується і певний соціальний інститут підміняє інші, - починається регрес або розпад соціального організму. За Г. Спенсером: суспільству - продукту еволюції властива різнорідність маси і координація взаємодії між складеними елементами. Кожний наступний етап еволюції немов "знімає" самі істотні риси попереднього в зміненій формі, зберігає в собі. Природно, первісне суспільство - продукт неорганічних, біологічних і психологічних факторів еволюції, виникає внаслідок нових процесів різнорідності й інтеграції. Первісне суспільство - просте й однорідне. Але в наслідку виникають нові соціальні функції, відбувається поділ праці, відбувається подальша різнорідність структури і функцій і т. п. Кожна еволюція закінчується дисолюцією (розпад). Між еволюцією і дисолюцією лежить процес адаптації (процес пристосування до зовнішніх умов), потім іде гальмування. Еволюція – адаптація – гальмування – дисолюція. Спенсер вважав, що еволюційний процес підлягає законам, найважливішими з яких є: постійність сили, закон незнищуваності матерії (матерія переходить з однієї форми в іншу), закон постійності руху