Мал. 3 Томаш Масарик. Мал. 4. Едвард Бенеш.
У Чехо-Словаччині в 20-30-х рр., на відміну від інших країн регіону, істотних змін демократичного устрою в напрямку до диктаторського правління не сталося. Світова економічна криза вразила всі галузі економіки, за винятком військово-промислового комплексу. Заводи «Шкода»продовжували постачати зброєю союзників Чехо-Словацької держави.
Крім соціально-економічних проблем ключовою залишалася національна проблема. Попри низку наданих конституцією прав, національні меншини не почували себе рівноправними з панівною чеською нацією. Основою цього нерівноправ’я було те, що провідні позиції в економіці посідала чеська буржуазія. У Словаччині політика «чехословакізму», відмова правлячих кіл республіки визнати словаків як самостійну націю, а також централізаторські заходи Праги викликали невдоволення словацького населення.
Судетська проблема. Найгострішою національно проблемою Чехо-Словаччини була судетська. Судетська область була приєднана до Чехо-Словаччини за Версальським договором, більшість її населення становили етнічні німці. Після приходу в Німеччині до влади нацистів на чолі з Гітлером, питання судетських німців значно актуалізувалось та стало предметом гострої конфронтації між двома країнами. Було створено Судето-німецьку партію на чолі з К. Генлейном, яка спершу декларувала лояльність до Праги, але потім відкрито стала на анти чеські позиції та оголосила курс на приєднання до рейху.
У 1935 р. президентом Чехо-Словаччини став Е. Бенеш, уряд очолив М. Годжа. Протягом 1936-1938 рр. посилилась активність генлейнівців, а також словацьких, угорських та польських сепаратистів. Генлейн активно вимагав автономії Судетської області, що розглядалось Гітлером як перший крок до приєднання Судет до Німеччини. У березні 1938 р. Гітлер зосередив до 200 тис. німецької армії на кордонах Чехо-Словаччини, але Бенеш оголосив мобілізацію, тому Гітлер змушений був відступити.
Водночас посилився тиск на Прагу з боку її союзників, Франції та Великї Британії, які активно проводили політику «умиротворення», задовольняючи всі вимоги Гітлера. Долю Чехо-Словаччини було вирішено 29-30 вересня 1938 рр., коли керівники Німеччини, Італії, Франції та Великої Британії підписали Мюнхенську угоду, відторгнувши від Чехо-Словаччини Судетську область на користь Німеччини. Крім того, Прага мала задовольнити територіальні претензії Польщі та Угорщини: перша отримала Тешинську Сілезію, а друга – частину Словаччини та Закарпаття. Чехо-Слвоаччина втратила 25% населення, 1/3 території, понад 40% промисловості.
3. Угорщина.
Революція 1918 р. Угорщина як частина Австро-Угорської імперії була активним учасником Першої світової війни. Але глибока соціально-економічна криза, призвела до загострення політичного становища країни, активізувався пацифістський та самостійницький рухи. На перше місце висувається граф М. Карої, який вимагав укладення сепаратного миру, розриву з Німеччиною та проголошення незалежності Угорщини. Було утворено Національну раду, у ніч на 31 жовтня 1918 р. в Австро-Угорщині почалася революція, було сформовано коаліційний уряд, який заявив про проведення реформ. Вже 16 листопада Угорщину було оголошено республікою. Угорщина стала незалежною державою.
Доба Угорської радянської республіки. Угорська революція була розцінена російськими більшовиками як початок «світової пролетарської революції»,в листопаді у Москві була сформовано Угорська комуністична партія, на чолі з Бела Куном. У січні 1919 р. з Росії до Угорщини було доставлено 18 тисяч прокомуністично налаштованих колишніх полонених угорської армії, а також озброєння. Ситуація в Угорщині загострювалася, коли країни Антанти в березні 1919 р. висунули Угорщині ультиматум, зажавдавши передачі майже 2/3 її території сусіднім новоствореними державам. Уряд Каро пішов у відставку. Соціал-деморкати об’єдналися з комуністами, і 21 березня 1919 р. сформували Революційну урядову раду, яка проголосила Угорську радянську республіку. Уряд очолив Шандор Гарбай, але реальним лідером залишався Бела Кун, який був комісаром іноземних справ.
Угорські революціонери розпочали відтворення суспільно-політичного ладу радянської Росії: створення Червоної армії, націоналізація промислових об’єктів, введення монопольного права держави на торгівлю і т. п. Така політика викликала жорсткий опір з боку заможних верств населення, основну силу опору становила національна армія, сформована за допомогою країн Антанти адміралом флоту М. Хорті. Зовнішньополітичне становище УРР було досить складним. Південь Угорщини окупувала Франція, румунські війська захопили Трансільванію, північні райони зайняли чехи. Успішний наступ Червоної армії Угорщини, дозволив створити словацьку радянську республіку. Проте Антанта змусила вивести війська Угорщини з Словаччини, зобов’язавши евакуювати румунські війська з Трансільванії. 20 липня 1919 розпочався новий наступ угорської Червоної армії проти Румунії, але зазнав поразки. Безперервність бойових дій як проти внутрішніх, так і проти зовнішніх ворогів виснажили радянський уряд Угорщини, тому 1 серпня 1919 р. він подав у відставку. А вже 16 листопада 1919 р. до Будапешта увійшли війська адмірала Міклоша Хорті.
Угорщина за режиму М. Хорті. Після повалення комуністичного режиму, Антанта визнала владу М. Хорті. У січні 1920 р. було проведено вибори до Національних зборів, які анулювали айстро-угорську угоду 1867 р. та акти двох республік 1918-1919 рр. і винесли рішення про відновлення в країні монархії. М. Хорті 1 березня 1920 р. домігся проголошення себе регентом із широкими повноваженнями. Він отримав право в екстремальних умовах розпускати Національні збори, зберіг за собою посаду головнокомандувача армії, проте головними його функціями були дипломатичні. У 1921 р. прихильники монархії здійснили спробу державного перевороту, що було використано Хорті, 3 листопада 1921 р. Національні збори позбавили права на престол Карла IV Габсбурга, таким чином було встановлено авторитарний режим Хорті.Необмежена влада регента поєднувалася із збереженням парламенту і деяких елементів парламентської демократії.
