2.2. Показання обвинуваченого як засіб захисту в кримінальному провадженні

Важливе місце серед процесуальних джерел доказів посідає показання обвинуваченого.

Частина процесуалістів вважають, що показання обвинуваченого – це повідомлення, зроблені в установленому Кримінальному процесуальному кодексі України (далі – КПК України) порядку особою, щодо інкримінованого кримінального правопорушення та всіх інших відомих йому обставин події й доказів, що є в провадженні , або повідомлення особою фактичних даних щодо кримінального правопорушення, у якому обвинувачується особа, інших відомих їй обставин кримінального провадження, зроблене під час допиту у встановленому законом порядку. [24;321]

Показання обвинуваченого (підсудного), як і підозрюваного, потерпілого,використовуються ним для захисту своїх законних інтересів і тому містять,крім фактичних даних, також думки, припущення. Останні не мають доказового значення, але можуть служити підставою для версій зрозумілості обставин, що спростовують обвинувачення або пом'якшуючих відповідальність.

При допиті обвинуваченого необхідні: деталізація і конкретизація фактичних даних, що містяться в свідченнях; отримання зведення про джерело кожного факту.

Дача показань - право, а не обов'язок обвинуваченого; він не несе відповідальності за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих свідчень. Відмова від показань не звільняє від відповідальності. Відмова обвинуваченого від дачі показань не може розглядатися як доказ його вини або враховуватися як обставини,негативно характеризує його особу.

Традиційна позиція законодавства щодо того, що дача показань право, а не обов'язок обвинуваченого, має на цей час законодавчу базу.

В разі, якщо обвинувачений, після оголошення прокурором обвинувачення та оголошення його суті головуючим, надасть свою згоду давати показання, суд роз’яснює йому положення ст.63 Конституції України, ст.18 КПК України. Зокрема, те, що жодна особа не може бути примушена визнати свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення або примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею кримінального правопорушення.

Кожна особа має право не говорити нічого з приводу підозри чи обвинувачення проти неї, у будь-який момент відмовитися відповідати на запитання, а також бути негайно повідомленою про ці права.

Жодна особа не може бути примушена давати пояснення, показання, які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у вчиненні її близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального правопорушення. [22;117]

Головуючий попереджає обвинуваченого про те, що його показання будуть використанні як доказ, незважаючи на те, що він в майбутньому може відмовитися від своїх показань, та пропонує обвинуваченому надати показання. В разі присутності в процесі потерпілого суд має з’ясувати чи знайомий обвинувачений з потерпілим, за яких обставин вони познайомилась.

Острійчук О.П. вважає, що предмет показань обвинуваченого визначається насамперед змістом обвинувачення, зокрема процесуального документу – обвинувального акта, проте це можуть бути й будь-які інші обставини, що входять до предмета доказування.

Він вправі давати показання про будь-які обставини, якщо вважає, що вони мають значення для справи. Він може, зокрема, додатково повідомити дані про пом'якшуючі обставини, причини й умови, що сприяли скоєння злочину, інших відомих йому злочинах. Його свідчення можуть стосуватися характеристики іншого обвинуваченого, потерпілого,свідків, взаємин з ними і між ними і т. д. [24;323]

Науковці виділяють риси показань обвинуваченого: 1) становлять собою відомості, які надаються в усній або письмовій формі та надані відповідно до вимог КПК України; 2) суб’єктом показань є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому ст. 291 КПК України; 3) предмет показань – відомості про факти, які можуть мати значення для розслідування кримінального правопорушення й для розгляду в суді; 4) процесуальна форма надання таких відомостей полягає в надані під час проведення слідчих дій (допиту, одночасного допиту двох і більше осіб, слідчому експерименті тощо). [25;564]

Відомості, що мають значення для справи, обвинувачений може повідомити і в клопотанні, заяві, пояснені, захисній мові, останньому слові, скаргою. З цих питань можуть бути отримані його додаткові свідчення. Посилання ж на міркування, які викладені у цих матеріалах, як на докази неправильна, тому що вони виражають лише позицію при здійсненні захисту.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на одних лише свідченнях зацікавленого в результаті справи обвинуваченого за відсутності інших доказів.

При зміні показань обвинуваченим необхідно з'ясувати і перевірити причини, на які він посилається при цьому.

Важлива особливість показань обвинуваченого полягає в тому, що вони мають подвійну правову природу: з одного боку, є джерелом доказів у кримінальному провадженні, з іншого – засобом захисту від обвинувачення. У контексті гуманізації кримінального процесу, який відбувається сьогодні в Україні, набуває особливого значення розгляд показань обвинуваченого як засобу захисту особи від пред’явленого йому обвинувачення. Так, постає запитання, чи зацікавлений сьогодні обвинувачений із правової точки зору в тому, щоб користуватися таким засобом захисту, як дача показань

Обвинувачений завжди, більш ніж будь-хто інший, особисто зацікавлений у виході кримінальної справи. Тому на зміст його показань впливають цілі, переслідувані обвинуваченим у справі (уникнути покарання за скоєний злочин, домогтися пом'якшення покарання щиросердим каяттям, спростувати необґрунтовано пред'явлене обвинувачення і т. д.).

Явна зацікавленість обвинуваченого в результаті справи, можливість у зв'язку з цим дачі ним неправдивих показань при відсутності кримінальної відповідальності за неправдиві свідчення, а також можливість помилкових свідчень зобов'язують до особливо критичної перевірки та оцінки цього виду доказів.

Правдиві свідчення обвинуваченого, який визнав свою провину, - один із засобів повного розкриття злочину, збирання і перевірки інших доказів у справі. Навіть при помилкових показаннях обвинуваченого, який заперечує провину, їх перевірка дозволяє більш всебічно досліджувати обставини справи,виключити помилкові версії.

Обвинувачений нерідко критикує, оцінює зі свого боку інші докази, зібрані у справі. Незалежно від суб'єктивних намірів обвинуваченого свідчення його можуть бути використані для всебічної перевірки зібраних у справі доказів.

У випадку, коли обвинувачений розуміє свою вину, але бажає повністю уникнути кримінальної відповідальності, сподіваючись на те, що його вина не буде доведена, він обирає таку позицію, за якої він може отримати бажаний результат.

З одного боку, він не знає, якими саме доказами прокурор буде доводити його вину, та розуміє, що, коли почне давати неправдиві показання, його одразу буде викрито в дачі недостовірних показань, а його версія буде спростована. З іншого боку, відмовляючись давати показання у випадку, коли вина обвинуваченого буде доведена, останній не зможе сподіватися на пом’якшення покарання. Крім того, відмовляючись давати показання, обвинувачений ставить під загрозу свої законні інтереси, оскільки свідомо позбавляє себе дієвого засобу щодо їх захисту. [19;185]

Показання обвинуваченого служать встановленню істини у кримінальній справі і є засобом захисту осіб, які притягувалися до кримінальної відповідальності.

Недооцінка ролі цього виду доказів, як і їх некритична оцінка, може призвести до серйозних помилок.

Залежно від ставлення обвинуваченого до обвинувачення і змісту його свідчень прийнято розрізняти: свідчення обвинуваченого, який визнає свою провину,свідчення обвинуваченого, що не визнає себе винним, і свідчення обвинуваченого проти інших осіб.

Одним із різновидів показань обвинуваченого є самообмова, тобто він "зізнається" у вчиненні злочину, якого в дійсності не вчинив, чи вчиненні більш тяжкого злочину, ніж вчинив насправді. Самообмова також може мати місце з метою взяти на себе вину близької людини, через побоювання видати винуватих у вчиненні злочину.

Обмова — це такі показання підозрюваного чи обвинуваченого, в яких він викриває інших осіб у вчиненні інкримінованого йому злочину. Мотивами обмови є бажання уникнути відповідальності або применшити свою, вину, заслужити довіру слідчих.

Алібі — твердження підозрюваного чи обвинуваченого про те, що він не міг бути виконавцем інкримінованого злочину, бо в момент його вчинення перебував в іншому місці. Обов’язок перевіряти алібі покладено на слідчі органи, прокурора або суд. [19;187]

Оцінка показань обвинуваченого відбувається на загальних підставах, тобто з погляду їх належності, повноти й достовірності. Завжди слід враховувати особливе процесуальне-становище вказаних учасників кримінального процесу, їх зацікавленість у результатах справи та ту обставину, що вони не несуть відповідальності за неправдиві показання. [28]

Відповідно до ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Пленум ВСУ в п.19 постанови від 01 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя » зазначив, що докази повинні визнаватися отриманими незаконним шляхом, наприклад тоді, коли їх збирання та закріплення здійснене або з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини і громадянина, встановленого кримінально-процесуальним законодавством порядку, або не уповноваженою на то особою чи органом, або за допомогою дій, не передбачених процесуальними нормами. [21;351]

Допит обвинуваченого проводиться в присутності захисника, якщо його участь згідно з положеннями кримінально-процесуального закону є обов’язковою.

Згідно ч.1 ст.52 КПК України, участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів.

Крім того, в інших випадках: відносно осіб, які обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років; відносно осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів виховного характеру; відносно осіб, які внаслідок фізичних або психічних вад не здатні повною мірою реалізовувати свої права; відносно осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство; відносно осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішується питання про їх застосування; щодо реабілітації померлої особи.

Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше, право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або – за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника, коли вимагають інтереси правосуддя – одержувати таку допомогу безоплатно. У випадку, якщо захисник, участь якого є обов’язковою, відсутній, суд не вправі проводити допит обвинуваченого та повинен відкласти судовий розгляд, вживаючи заходів до його прибуття до суду або залучити іншого.

Крім того, якщо обвинувачений не володіє або недостатньо володіє державною мовою йому надається перекладач. Підстава ненадання обвинуваченому, який не розуміє мови, якою ведеться судочинство перекладача є однією з підстав для скасування судового рішення.

В разі якщо у вчиненні кримінального правопорушення обвинувачуються декілька осіб, допит в судовому засіданні проводиться щодо кожного обвинуваченого окремо. [22;116]

Новий КПК продублював норму КПК 1960 року, згідно якої допит обвинуваченого не може тривати без перерви більше двох годин і в цілому не більше восьми годин на день. В разі більшого часу для допиту суд оголошує перерву та відкладає судовий розгляд.

Першим обвинуваченого допитує прокурор, а потім захисник. Якщо захисників декілька вони допитують обвинуваченого по черзі або за домовленістю один із них.

Мають місце суперечливі думки вчених про встановлення кримінальної відповідальності за дачу обвинуваченим неправдивих показань.

Однак проти встановлення кримінальної відповідальності обвинуваченого за дачу завідомо неправдивих показань виступає Європейський суд із прав людини в рішеннях проти України. Європейський суд із прав людини наголошує, що відмовитися від дачі показань чи давати неправдиві показання – це загальноєвропейська гарантія, гарантована ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідні положення зафіксовані в рішеннях проти України. [24;323]

Таким чином, показання обвинуваченого – це один із видів процесуальних джерел доказів, який необхідно досліджувати, як і інші види доказів, а також у порівнянні з ними. Цей вид процесуальних джерел доказів має свої особливості, під час отримання яких необхідно враховувати низку обставин.