§ 2. Методи впливу на особу засудженого в установах виконання покарань

В установу виконання покарань потрапляє особа з досить устале-

ними поглядами, навичками, звичками, манерою спілкування з людьми.

Методи психолого-педагогічного впливу, застосовувані у звичайній

обстановці, тут повинні бути трансформовані з урахуванням характе-

ристик, притаманних особам, які відбувають покарання за вчинений

ними злочин. Соціально-психологічні відхилення (дефекти) у поведін-

ці і способі життя індивіда, що вкоренилися у процесі злочинної ді-

яльності, вимагають соціального контролю, який спрямовано на руй-

нування злочинних потреб, ліквідацію негативного соціального до-

свіду, що нагромадився у нього, створення основи для подальшого

розвитку позитивної структури зв’язків1.

Необхідною передумовою для обрання методів психолого-педагогіч ного

впливу є вивчення особи засудженого, його поведінки в генезисі (до надход-

ження до установи виконання покарань і під час перебування у ній), став-

лення до праці, навчання, режиму, комплексу заходів соціального впливу.

Особа засудженого являє собою складну структуру, що поєднує

комплекс соціально-психологічних поглядів, потреб, відносин, в яких

домінують негативні тенденції. В основі поведінки і діяльності кожної

людини лежать потреби. Життя передбачає задоволення потреб, у тому

числі матеріальних і духовних. Потреби людини спонукають її до ак-

тивності, створення і розвитку суспільного виробництва. Водночас

рівень і характеристика потреб у нормі і при кримінальних відхиленнях

можуть бути принципово різними. Аналіз і узагальнення рівнів потреб

та інтересів у правопорушників дають змогу виявити: 1) порушення

рівноваги між різними видами потреб та інтересів; 2) перекручений

характер окремих потреб; 3) примітивність потреб та інтересів; 4) амо-

ральність, злочинні прояви у способах задоволення потреб. У злочин-

ців матеріальні потреби домінують над духовними, коло останніх дуже

вузьке і передбачає лише спілкування з людьми або одержання тих чи

інших відомостей, потрібних для «злочинного престижу». Такі по-

няття, як дружба, прихильність, злочинці у більшості своїй розуміють

викривлено: будуть гроші — будуть і друзі. Як правило, злочинці де-

яких категорій уникають праці, бажають жити «легко і красиво», не

ускладнюючи себе фізичною роботою.

Методи психолого-педагогічного впливу, використовувані в устано-

вах виконання покарань, відповідають за своєю принциповою схемою

загальним педагогічним заходам виховання, однак мають певну специ-

фіку, зумовлену контингентом, щодо якого вони застосовуються. До цих

методів поряд з високою і послідовною вимогливістю щодо режиму

праці і відпочинку належить метод переконання, основною рисою яко-

го є такий вплив на психіку засудженого, за якого досягається розуміння

завдань і формується згода з необхідністю їх виконання. Реалістичність,

доказовість суджень і міркувань, що повинні мати силу переконання, —

головні сторони методу переконання. При цьому слід добирати досто-

вірні та яскраві факти, що аргументують доводи переконання. Основною

формою переконання є бесіда. Багаторазово повторювана, така, що має

певну варіантність, вона в усіх випадках дає позитивний ефект.

До найбільш важливих методів кримінально-виконавчого впливу

належить метод навіювання, який передбачає вплив на психіку люди-

ни без критичного його сприйняття останньою. Навіювання має на

меті змінити ставлення засудженого до його негативних установок,

прищепити йому нові прагнення. Навіювання, як правило, пов’язане

з авторитетом людини, яка його здійснює. У загальній психології під

навіюванням розуміють різні способи вербального і невербального емоційно забарвленого впливу на людину з метою створення в неї

певного стану або спонукання до певних дій. В основі навіювання

лежить послаблення дії свідомого контролю, здійснюваного щодо

сприйманої інформації1. Виділяють два способи навіювання: словес-

не — шляхом прямого мовного впливу на засудженого і непряме —

опосередковане яким-небудь предметом чи дією2.

Важливим методом впливу на особу засудженого у пенітенціарній

психології називають метод передання інформації. На думку А. Дуло-

ва, інформація, яка спеціально і цілеспрямовано відбирається з тієї, що

надходить до засудженого, повинна сприяти доповненню його соці-

ального досвіду, одержанню і засвоєнню ним відомостей, яких він

раніше не одержував (чи ігнорував), — про життя суспільства, інте реси

і діяльність людей, трудові процеси, культуру та ін.3

Специфічним методом впливу на особу засудженого є метод регу-

лювання психічних спілкувань. Тут є певні можливості регулювати

психічні спілкування, впливати на взаємодію з іншими засудженими,

рідними та близькими. Такий метод також передбачає контроль за

входженням засудженого до мікроколективів (у тому числі з негатив-

ною спрямованістю).

Особливі умови перебування засудженого в місцях позбавлення

волі передбачають застосування методу примушування. Вчені, які до-

сліджують пенітенціарну психологію (О. Ковальов), вважають, що

покарання діє в одних випадках залякуюче, в інших — примушує ду-

мати про те, який спосіб поведінки виявляється не тільки більш зруч-

ним у певний час, а й перспективним у справі самовиправлення

42. ПСИХОЛОГІЯ ЗАСУДЖЕНОГО

еребування в місцях позбавлення волі дуже сильно відбиваєть­ся на психіці людини. Наявність режиму в тюрмі чи таборі, обме­ження біологічних і духовних потреб, різка зміна стереотипу жит­тя, який склався, переживання, викликані засудженням, — усе це впливає насамперед на психічний стан індивіда. Найтиповішим є стан нетерпіння, очікування змін (перегляд справи, розконвоюван-ня, звільнення), що завжди характеризується підвищеною психіч­ною напруженістю. Туго натягнута струна, як відомо, з часом ло­пає. Так само відбувається і з людиною: підвищена психічна напру­женість призводить до зривів у поведінці засудженого. У багатьох розвивається стан приреченості і безнадійності, що викликає паси­вність у вчинках і діях людини. У деяких засуджених позбавлення волі спричиняє пригнічений стан, який є наслідком зневіри у мож­ливість знову повернутися після відбування покарання до нормаль­ного життя. Зрештою, дуже розповсюдженим психічним станом осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, є туга (за волею, за домівкою, за рідними людьми), під впливом якої можливий про­яв дратівливості.

Зазначений психічний стан найбільш гостро і глибоко виявляєть­ся в перші три-чотири місяці перебування в місцях позбавлення волі, що цілком зрозуміло: ломка сталого життя, відсутність ясної перспе­ктиви призводять до появи різних негативних емоцій, до постійної внутрішньої боротьби мотивів (насамперед боротьба між "потрібно" і "хочу").

"Бунт проти нових умов із боку окремих за­суджених, внутрішні конфлікти, які переживаються ними через не­здатність адаптуватися, можуть породжувати серйозні нервово-психічні порушення"1.

 

Характеризуючи психологію засудженого, не можна не відзначи­ти ще один важливий психологічний феномен — переосмислення ба­гатьма особами минулих стосунків та інтересів. Унаслідок втрати ба­гатьох благ, різкого обмеження і зміни потреб людина починає зга­дувати своє життя до скоєння злочину, по-іншому цінувати колишні блага, взаємини з людьми, комплекс життєвих інтересів і т. п. Пере­оцінка свого підходу до життя, до людей, до особистих вчинків — це перші кроки до перевиховання.

Кожен юрист і працівники виправно-трудових закладів повинні добре розбиратися в основних поняттях виправної (пенітенціарної) психології — покарання і каяття.

Таке ставлення до засуджених викликане не лише низьким профе­сійним рівнем багатьох працівників виправно-трудових закладів, а й розумінням ними суті покарання як залякування, помсти за скоєне зло, превентивне покарання для повчання інших.

Каяття — щирий самоосуд винним своєї вини, своєї причетності до скоєного зла, готовність нести покарання, глибокий самоосуд осо­бистістю своєї антисоціальної поведінки. Каяття зі змістового боку становить собою психічний акт самооцінки своєї поведінки, визнан­ня своєї провини, щиросердного самоосуду. Каяття є основою, фун­даментом виправлення засудженого в майбутньому, без нього немо­жливо здійснити ціннісну переорієнтацію особистості. Будь-яке рі­шення приймає сама людина, зовнішні впливи і умови лише сприя­ють (чи не сприяють) цьому процесу. Прояв сорому і совісті, самоаналіз і самоосуд — це та вихідна позиція, з якої починається ви­правлення злочинця.

Саме відсутність каяття, самоосуду відрізняє злісних, стійких злочинців. Вони уникають аналізу антисоціальної суті злочину і ви­знання своєї провини. Для них відсутнє поняття морального само-докору. І якщо вони себе дорікають, то лише в тому, що "попали­ся" правоохоронним органам. Наявність такого стійкого бар'єра морального самоаналізу є перешкодою на шляху ресоціалізації злі­сних, невиправних злочинців. Тому закоренілий злочинець — це, з фактичного боку, особа, яка багаторазово засуджувалася за злочи­ни, а з психологічного — особистість, яка ніколи не відчуває каяття з приводу своїх злодіянь, яка втратила здатність до адекватної мо­ральної самооцінки, яка втратила сферу сорому і совісті і котра не думає про катарсис1.

З метою перевиховання засуджених у виправно-трудових закла­дах використовується навчання, праця, спілкування, котрі поєдну­ються з режимом — особливою організацією діяльності виправно-трудового закладу. Дотримання режиму засудженими забезпечуєть­ся через:

охорону і нагляд за ними;

використання заходів заохочення і стягнення;

застосування у суворо визначених випадках заходів безпеки (зброї, наручників та ін.).

Основною базою дії режиму як фактора перевиховання злочинця є жорсткість і непохитність виконання його вимог. Режим по-різно­му сприймається і переживається засудженими. Про це ще у 30-ті ро­ки ХХ ст. писав М. Гернет. Він зазначав, що особливості режиму в тій чи іншій тюрмі проходять через кожного ув'язненого неоднако­во... Сліди у психіці від такого проходження через неї тюремного ре­жиму дуже відмінні: в одних вони такі ж глибокі, як глибокі колії від важковантажного воза на грузькій сільській дорозі. В інших ці сліди — лише брижі на річці після пароплава, що пройшов, які дуже швидко назовсім зникають1.

Режим у місцях позбавлення волі має цілком самостійну вихов­ну функцію, оскільки передбачає чіткий розпорядок дня, високу ор­ганізованість життя і побуту засуджених. Сувора регламентація життєдіяльності злочинців безпосередньо впливає на їхній характер і поведінку. І якщо в засудженого виникає справжнє бажання по­кінчити зі злочинним світом і виробити в себе якості, необхідні для життя на волі, то вимоги режиму допомагають йому виховати в со­бі дисциплінованість думки і дій, обов'язковість, акуратність, зібра­ність та інші позитивні інтелектуальні, вольові та емоційні риси ха­рактеру.

Але свій позитивний вплив на психіку засуджених режим ви­правно-трудового закладу справлятиме лише в тому разі, коли правила режиму психологічно виправдані і обґрунтовані, відпо­відають головному завданню виправно-трудового закладу — ві­дірвати злочинця від умов його криміналізації, зруйнувати його злочинні зв'язки і настанови. Це означає, що режим повинен оп­тимально розподіляти навантаження, створювати таку напруже­ність психіки ув'язнених, щоб вона не призводила до зриву їхньої психічної діяльності, а була сприятливою для розвитку особис­тості.

Крім того, однією з важливих умов позитивного впливу режи­му, який існує в тюрмі чи таборі, на засуджених є психологічно грамотна діяльність працівників виправно-трудових закладів. Справжніх вихователів у цих закладах явно не вистачає, їхні знання в галузі психології і педагогіки недостатні, через що вони, як правило, не задумуються над тонкощами людської психіки засудженого, сприймають всіх "на один кшталт", допускаючи сто­совно ув'язнених дії, які принижують гідність особистості. До речі, такі дії порушують вимоги встановленого, наприклад, у тюрмі режиму і викликають у засуджених у відповідь злість і агресивні дії.

" Тема скоєного злочину, особистої вини, відповідальності дуже непопулярні у слідчих ізоляторах, тюрмах і колоніях. Її рідко торка­ються навіть представники адміністрації, і не в останню чергу у зв'яз­ку з тим, що зазвичай не можуть сказати нічого суттєвого з приводу причин злочинної поведінки, співвіднесеності провини і покарання, перспектив подальшого життя.

До факторів ресоціалізації особистості засудженого, безумовно, відноситься праця, що є специфічною людською діяльністю, безпосе­редньо формує особистість, виховує в ній риси характеру, розвиває здібності, інтереси, мислення, впливає на потреби, почуття, оцінки і т. д. Правильно організована суспільно корисна праця ув'язнених у виправно-трудовому закладі сприяє розвитку в них фізичних і розу­мових якостей, справляє перетворювальний вплив на особистість за­судженого. Вона формує і закріплює в людині позитивні моральні й етичні норми, моральні та правові вимоги до поведінки в умовах спі­льної діяльності людей.

Проблема використання праці як особливого фактора ресоціа-лізації засуджених полягає в тому, що багато з них дуже негативно ставляться до трудового процесу, мають викривлене розуміння про цінності і важливості суспільно корисної праці внаслідок закорені­лої у їхній свідомості утриманської психології. Змінити ставлення засуджених до праці, виявити інтерес до роботи, викликати захоп­леність трудовим процесом — завдання адміністрації виправно-трудових закладів. І тут теж не обійтися без знання індивідуально -психологічних особливостей засудженого: одна справа, коли він не має ніяких трудових навиків, інша — якщо він тривалий час пра­цював за певною спеціальністю. Слід враховувати фізичні можливості людини (яке виховне значення може мати завдання, з яким засуджений явно не справиться?), його інтереси, накопичений досвід та ін. У цьому разі праця дійсно може сприяти зміні спрямування особистості засудженого, допомогти йому витерпіти всі труднощі перебування у виправно-трудовому закладі і знайти після відбуван­ня строку своє місце в житті, стати повноправним членом суспільс­тва.

У будь-якому виправно-трудовому закладі (тюрмі, таборі, коло­нії для неповнолітніх злочинців) вплив на особистість засудженого здійснюється через соціальну групу (колектив). Тому суттєвим фак­тором перевиховання особистості ув'язненого є створення малих груп (колективу), що пов'язано з вивченням кожного члена групи і ретельним відбором. Зазвичай виділяють групи активу, резерву, па­сиву і важковиховуваних. Група активу — засуджені, які щиросерд­но покаялись у скоєному і твердо стали на шлях виправлення, беруть активну участь у соціально корисній трудовій і громадській діяльно­сті і своїми діями і поведінкою сприяють перевихованню інших. Гру­па резерву — це засуджені, які також прийняли рішення виправити­ся, активно виконують трудові завдання, але не проявляють ініціати­ви у перевихованні інших. Група пасиву — засуджені, які ще не прийняли остаточного рішення про стратегію своєї поведінки, їхні вчинки і дії значною мірою залежать від створеної ситуації. Нареш­ті, найскладніша соціальна група — група важковиховуваних засуд­жених, до якої належать особи, які не лише не стали на шлях виправ­лення, а й не беруть участі у трудовому процесі, чинять протидію по­зитивному виховному впливу як адміністрації, так і групі активу. Члени цієї малої групи привносять у життєдіяльність засуджених конф­лікти, нездорове суперництво, а часом чинять насильство над невгод­ним їм засудженим.

43.АДАПТАЦІЯ ЗАСУДЖЕНОГО ДО УМОВ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ

Швидке й корінне ламання життєвих планів, способу життя шляхом соціальної ізоляції породжує в людини комплекс специфічних проявів, які називаються "синдромом позбавленої волі" ("тюремним синдромом"). Перебороти ці тяжкі стани засуджений може шляхом адаптації, пристосування до нових правил і норм гуртожитку, до нових умов життєдіяльності.

Процес адаптації пов'язаний з адаптивною ситуацією, що виникає у зв'язку зі змінами, що відбулися, у соціальному середовищі або переходом особистості з одного соціального середовища в інше, чимось для неї нове, коли звичні шаблони поводження, стереотипи сприйняття, установки особистості стають малоефективними або недійовими (непотрібними). Засудженому принаймні тричі доводиться переживати досить складні адаптивні ситуації, щораз заново пристосовуючись:

- до вимог режиму відбування покарання, до умов праці, середовища засуджених, життя й побуту у виправних установах;

- при зміні умов відбування карного покарання -- до нових умов праці й побуту, вимогам режиму, правилам внутрішнього розпорядку й т.п.;

- у зв'язку зі звільненням з виправної установи -- до умов життя на волі, роботи в колективі вільних громадян, до життя в родині й т.п. [2, 36-38]

Успішність процесу адаптації до умов позбавлення волі залежить від ряду факторів: розуміння суті й необхідності правообмежень, яким людина піддається; усвідомлення серйозності свого нового положення; включення в діяльність для пошуку шляхів, які могли б законним способом полегшити положення; впливу інших засуджених.

Засуджені адаптуються до умов соціальної ізоляції адекватним або неадекватним чином. Основними ознаками адекватної реакції є: відповідність поведінки засудженого реальній інформації про перспективи його перебування в місцях позбавлення волі; дотримання ним режиму відбування покарання, вимог адміністрації; здатність контролювати свою поведінку й емоції.

Для неадекватної (патологічної) реакції характерний прояв психопатологічних ознак в осіб, які вважалися до засудження психічно здоровими.

Нормальна адаптація характеризується таким психічним станом засудженого, котре нічим істотним не відрізняється від звичайного для нього стану до позбавлення волі. Особа об'єктивно оцінює свій статус, прогноз подальшого перебування у виправній установі; вона включена в активне колективне життя, трудиться, навчається в школі, бере участь у самодіяльності. У неї відсутній внутрішній опір виховним впливам.

Зустрічаються засуджені, на яких позбавлення волі не справляє психотравмувального впливу. Для них колонія стала "рідним будинком": вимоги режиму не є новими, вимоги вихователів сприймаються з позицій доцільного конформізму.

Клаустрофобічна реакція проявляється у боязні закритого простору -- камери слідчого ізолятора або в'язниці. При знаходженні в камері ці особи проявляють рухове занепокоєння, на прогулянках -- підвищену рухову активність. Зазначені реакції більше виражені в сільських жителів.

Тривожно-депресивна реакція проявляється в перевазі пригнобленого, подавленого настрою, почуття безнадійності, розпачу, песимістичного відношення до життєвих перспектив: "життя скінчилося", "життя загублене". Такі засуджені відрізняються дратівливістю, тривогою за залишену родину, занепокоєнням за "незавершені справи" на волі. У них часто спостерігаються порушення сну, тривале безсоння, туга за будинком.

Негативно-депресивна реакція характеризується наявністю всіх вищевказаних ознак у сполученні із внутрішнім негативним відношенням до факту позбавлення волі, невизнанням себе винним, відсутністю каяття за вчинене, порушенням режиму відбування покарання, ігноруванням вказівок і вимог вихователів, відсутністю установки на виправлення при зовні подавленому настрої, апатії й байдужності.

Негативно-істерична реакція проявляється в демонстративно-негативній поведінці, прагненні залучити до себе увагу навколишніх як до особи, "безневинно потерпілої від правосуддя". Для значної частини таких осіб характерне прагнення до сутяжництва, скарг на неправильне відношення з боку слідчих, суду, вихователів, адміністрації колонії. Відмітною рисою зазначених осіб є егоцентризм, бравада своїм злочинним минулим з метою завоювати авторитет в інших засуджених, підкорити їх собі.

ІІ.2. Зміна психічного стану засудженого відповідно до етапів адаптації

Виділяються певні фази (стадії) адаптації засуджених до умов позбавлення волі.

Особливо відповідальною є фаза первісної адаптації новоприбулого засудженого, коли він стикається із численними труднощами, новими вимогами до його поведінки. Чи зуміє він адаптуватися до особливих умов, чи знайде друзів, як поставляться до нього вихователі, яку роботу йому доручать на виробництві у виправній установі -- всі ці питання жадають від засуджених негайної відповіді, викликають стан тривоги, знижують настрій, порушують сон.

Психічний стан засуджених істотно міняється залежно від часу знаходження в пенітенціарній установі.

Найбільш глибокі переживання характерні для початкової фази адаптації до умов конкретної установи або фаза загального орієнтування. Вона полягає в тому, що прибулий у виправну установу засуджений на місці знайомиться з умовами відбування покарання, виявляє ступінь відповідності фактичної ситуації тієї інформації, яку він одержав у період перебування в слідчому ізоляторі й у ході психологічної підготовки. Ступінь його орієнтованості залежить від джерел інформації, тобто тих засуджених -- "старожилів" і вихователів, які його опікують із перших днів.

"Загальна орієнтованість є передумовою формування певного відношення засудженого до режиму відбування покарання, представників адміністрації й вихователів, до конкретних осіб і груп засуджених, тобто до того, що називається усвідомленням себе членом певної спільності ("ми") і протиставленням себе всім іншим мікросуспільствам ("не ми")

Нерідко засуджені, налякані "колишніми" злочинцями, починають із побоюванням і недовірою ставитися до вимог адміністрації виправної установи. Це веде до виникнення психологічного бар'єра між вихователями й засудженими, створює певні труднощі для правильного поводження засуджених.

Залежно від рівня криміналізації особистості, джерел інформації й суб'єктів «адаптаційної підтримки» засуджені можуть обрати різну тактику входження в колектив виправної установи (А.І. Кануннік, 1985): тактику підтримки активу й адміністрації; тактику боротьби за лідерство й самоствердження на негативній основі; тактику виживання; тактику чіткого нейтралітету; тактику пошуку заступників; тактику повної неадаптованості й самоагресії.

Приблизно через 5-6 місяців перебування у виправній установі (причому залежно від міри подолання внутрішньо-особистісних конфліктів і освоєння вимог зовнішнього середовища) для засуджених типовим є вихід на другу фазу адаптації - "нівелювання".

Її особливістю є те, що особистісні реакції багатьох засуджених на факт соціальної ізоляції й впливу зовнішнього середовища нівелюються й вони усі в типових ситуаціях як би стають схожими по зовнішніх проявах (хода, пози, жести, жаргон у мові, звертання до персоналу й т.д.) на інших засуджених. Це свідчить про те, що відбувається засвоєння стереотипів «зоновської рольової поведінки». Але поряд із цією тенденцією спостерігаються спроби прояву інтересу й індивідуальних особливостей на виробництві, під час дозвілля, у побудові відносин з «близькими по лінії долі» засудженими («земляками, «однолітками» і т.п.).

Надалі в особистісній динаміці засудженого стабілізуються дві тенденції: перша складається в успішному завершенні пристосування до умов соціальної ізоляції. Друга характеризується поглибленням і наростанням негативних змін в особистості, їхнім закріпленням, що перешкоджає успішній адаптації до умов позбавлення волі, а отже, виправленню й перевихованню.

Третя фаза -- «завершення адаптації» -- наступає зазвичай до кінця першого року відбування покарання й характеризується тим, що засуджені починають ставити перед собою конкретні цілі й прагнуть їх реалізувати в умовах установи, а також жити не тільки минулим і сьогоденням, але й надією на майбутнє. На даній фазі головне завдання співробітників виправних установ полягає в тому, щоб у життєвих планах засудженого знайшло відбиття не тільки прагнення будь-якими шляхами відбути покарання, але й виробилося бажання позитивно змінити себе, перебороти асоціальні стереотипи (злочинний напрям думок, негативізм до людей і соціальних інститутів, аморальні звички та ін.). Крім індивідуальної виховної роботи із засудженими співробітники виправних установ (вихователі, начальники загонів) повинні впливати на них і через позитивні соціально-психологічні явища (ритуали, традиції, звичаї й т. ін.).

Адаптація засудженого буде проходити успішніше, якщо вихователям вдасться зняти його внутрішній опір новим вимогам і направити його активність на досягнення соціально значимих цілей.

44.СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА СТРУКТУРА КОЛЕКТИВУ ОСІБ ПОЗБАВЛЕНИХ ВОЛІ

Вивчення колективів засуджених, їх формування, розвитку, роз-

паду (розформування) становить значний інтерес, оскільки дає змогу

визначити закономірності потягу людей один до одного, основи їхньої

психологічної сумісності в процесі діяльності.

Відомі безліч класифікацій колективів, в основу яких покладено різні

ознаки: вікові, професійні, виробничі, кількісні, організаційні та ін. Ці кла-

сифікації стосуються колективів вільних людей, під якими розуміють групи

людей, що спілкуються між собою, розв’язують певні завдання, пов’язані

спільністю цілей, волі, дисципліни і взаємної відповідальності.

Загальне поняття колективу притаманне і колективу засуджених,

який має певну специфіку, що відрізняє його від колективу вільних

людей. Для колективу засуджених характерні такі особливості:

а) це

колектив закритого типу

; б) колектив формується з правопорушників,

позбавлених волі;

в) перебування засуджених у колективі є примусо-

вим;

г) діяльність колективу докладно регламентується нормами

кримінально-виконавчого законодавства;

ґ) колектив характеризується

істотними відмінностями (віковими, професійними____E_A, моральними);

д) формування і специфіка колективу визначаються видом кримінально-

виконавчої установи

; е) особливості колективу зумовлюються видом

і характером виробничої діяльності1.

Формування психології колективу засуджених визначено відповід-

ними чинниками, найбільш важливими з яких є: кримінально-виконавча

політика держави; економіка суспільства, що зумовлює характер ви-

робничої діяльності в установі виконання покарань; характер викону-

ваних засудженими виробничих завдань; соціальні, національні, ві-

кові, кримінологічні особливості засуджених; організація культурних

заходів і побуту; організація педагогічного процесу, його форми і ме-

тоди, рівень результативності, особливості відносин, що склалися

в середовищі засуджених, а також між співробітниками установи і за-

судженими1. Наведені чинники не вичерпують усього різноманіття

обставин, що впливають на засуджених, до яких входять як об’єктивні

причини, так і суб’єктивні характеристики засуджених. Значною мірою

вплив окремих чинників, що визначають психологічну структуру ко-

лективу, зумовлений періодом перебування засуджених в установі

виконання покарань, ступенем їх ресоціалізації.

За структурою колективи засуджених поділяються на формальні

і неформальні. Формальні колективи поділяються на види: первинні,

проміжні, загальні. Первинні колективи мають такі підрозділи, як

ланка, бригада, відділення; проміжні поєднують декілька бригад. Усі

формальні підрозділи функціонують у загальному колективі засудже-

них. Неформальні колективи, мікрогрупи утворюються у результаті

тяжіння осіб, заснованого на різних характеристиках, наприклад на-

ціональній належності, подібності доль, вікових особливостях, виді

вчиненого злочину, потребах і прагненнях тощо.

входять окремы невеликі неофіційні групи. Типи таких груп традиційно визначаються

за певними характеристиками:

1) групи з позитивною спрямованістю;

2) групи з невизначеною спрямованістю;

3) групи з негативною спря-

мованістю. Основою формування кожного типу мікрогруп є найбільш

привабливі для їх учасників особливості засуджених.

У групах з позитивною спрямованістю їх члени пов’язані духовними

інтересами, спільністю смаків і особистою симпатією. Більш глибокими

підставами формування мікрогрупи тут є працьовитість і ретельність.

Члени груп з позитивною спрямованістю пов’язані також прагненням до

навчання, що може виявлятися як бажання одержати загальну освіту, на-

бути певну професію або суміжну спеціальність. Ініціатива у цьому ви-

ходить не від адміністрації установи, а від самих засуджених. Такі групи

справляють величезний виховний вплив не тільки на своє середовище, а й

на колектив, у якому вони визначили своє позитивне прагнення.

Підставами для формування груп з невизначеною спрямованістю, що

при відповідних умовах може стати як позитивною, так і негативною,

можуть бути:

а) національні ознаки;

б) матеріальні інтереси (разом хар-

чуються, діляться посилками);

в) професійні інтереси (особи однієї або

подібних професій);

г) схожі долі (невдачі 1088 _uc2у・ сімейному житті);

ґ) вік (літ-

ні або молодь одного

віку, пов’язана прагненням до розваг і зухвалих

випадів). Такі групи характеризуються низькою стійкістю, становлять

значну складність для виховного впливу на їх членів. .

Підставами для формування груп з негативною спрямованістю є:

а) негативне ставлення їх членів до будь-яких форм виховного впливу;

б) гіперболізація уявлень про власну значущість, почуття «власної

гідності»;

в) прагнення до типових порушень режиму і підвищена

у зв’язку з цим конфліктність;

г) однотипність вчинених ними злочинів

або співучасть в одному злочині. Перелічені підстави не мають ви-

черпного характеру, можуть виникнути й інші приводи для створення

таких формувань.

45. ОСНОВНІ ЗАСОБИ ВИПРАВЛНЕННЯ ТА ПЕРЕВИХОВАННЯ ЗАСУДЖЕНИХ

Основними засобами виправлення засуджених є:

- Встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим),

- Виховна робота,

- Суспільно корисна праця,

- Отримання загальної освіти,

- Професійна підготовка та громадське вплив.

Засоби виправлення засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, характеру і ступеня суспільної небезпеки скоєного злочину, особистості засуджених та їх поведінки.

Під режимом розуміється врегульований нормами права порядок виконання та відбування кримінального покарання у вигляді позбавлення волі. У психологічному відношенні він являє собою організацію всього життя і діяльності засуджених у суворій відповідності до вимог законів і підзаконних актів. Організація життя і діяльності надає певний виховний вплив на людину, формуючи у нього належний стереотип поведінки, необхідні звички та якості особистості.

Режим виконує три взаємопов'язані функції:

- Каральну;

- Виховує;

- Забезпечує.

Каральна функція режиму полягає в тому, що засуджений позбавляється волі, ізолюється від суспільства, знаходиться під охороною та постійним наглядом; крім того, здійснюється примусова регламентація його роботи, відпочинку, навчання, дозвілля.

З точки зору психології, режим - це довготривалий фрустратор, який позбавляє людину певних благ, обмежує задоволення практично всіх базисних фізіологічних і соціальних потреб. ³

Незадоволення цих потреб неминуче викликає як фізичні, так і моральні страждання. Обмежуючи коло потреб, режим впливає на емоції і волю засудженого, викликає негативні психічні стани, здатні утримувати його від вчинення нових злочинів.

В іншому випадку, якщо б всі потреби людини, підданого кримінальному покаранню, безперешкодно задовольнялися, то покарання як таке не було б реалізовано. Однак, викликаючи страждання, воно не повинно надавати згубного впливу на здоров'я і стан психіки людини.

Кара, укладена в режимі, психологічно по-різному сприймається і переживається засудженими. Одні з них сильніше переживають обмеження в задоволенні фізіологічних потреб, інші - соціальних, треті - з однаковою гостротою страждають від обмеження тих і інших. ⁴

Виховує функція режиму. Режим має самостійної виховує функцією. У самому справі, чіткий розпорядок дня (час підйому, відбою, фіззарядки, розводу на роботу, прийняття їжі і т. д.), висока організованість життя і побуту безпосередньо накладають відбиток на характер, поведінку засудженого, дисциплінують його, виробляють якості, необхідні в життя на волі (акуратність, точність, старанність).

Забезпечує функція режиму полягає в тому, що завдяки підтримці встановленого порядку відбування покарання у виправній установі створюються сприятливі умови для організації праці, навчання, політико-виховної роботи, діяльності колективу та самодіяльних організацій засуджених, а також для керівництва ними з боку адміністрації та вихователів установи.

Режим є дієвим засобом у боротьбі з паразитизмом, дармоїдством, азартними іграми та іншими негативними явищами в середовищі засуджених, оскільки створює умови для постійного контролю за їх поведінкою, психологічно примушує засуджених точно і строго виконувати запропоновані правила під загрозою застосування до них санкцій (зміна умов вмісту в гіршу сторону шляхом проштовхування у ШІЗО і ПКТ).

Режим у виправних установах - встановлений законом і відповідають закону нормативними правовими актами порядок виконання і відбування позбавлення волі, забезпечує охорону і ізоляцію засуджених, постійний нагляд за ними, виконання покладених на них обов'язків, реалізацію їх прав і законних інтересів, особисту безпеку засуджених і персоналу, роздільне утримання різних категорій засуджених, різні умови утримання в залежності від виду виправної установи, призначеного судом, зміна умов відбування покарання.

Режим створює умови для застосування інших засобів виправлення засуджених.

Режим виражає сутність і зміст покарання, оскільки в ньому здійснюється сукупність застосовуваних до засуджених заходів примусу і правообмежень. ⁵

Одночасно режим встановлює правила поведінки всіх суб'єктів і учасників правовідносин, їх права та обов'язки з приводу виконання і відбування покарання. Тобто в сферу впливу режиму включені засуджені, адміністрація ІУ, адміністрація організації, де працюю засуджені, представники громадських об'єднань, що беруть участь у виправленні засуджених і здійснюють контроль за виправними установами, посадові особи державних установ, що поміщають ці установи і беруть участь в УІ процесі, громадяни, що знаходяться на об'єктах ВП і територіях, прилеглих до них.

Важлива територіальна сфера дії режимних правил: їх дія поширюється на прилеглі до ІУ території, на яких встановлені режимні вимоги - на цих територіях адміністрація має право проводити огляд осіб, їх речей, транспортних засобів, а також вилучати заборонені речі і документи.

При проживанні засуджених за межами ВП на них також поширюється ряд режимних вимог. Виконує функції каральну, виховну, що забезпечує, попереджувальну.

Виховна робота із засудженими до позбавлення волі спрямована на їх виправлення, формування у засуджених шанобливого ставлення до людини, суспільства, праці, норм, правил і традицій людського співжиття, на підвищення їх освітнього й культурного рівня.

Виховна робота із засудженими - одне з важливих засобів їх виправлення. Вся система морально-психологічного впливу у виправній установі спрямована на досягнення основної мети - перевиховати засуджених, тобто перш за все змінити, перебудувати їх свідомість, викоренити шкідливі звички, повернути до нормального життя.

Одне з основних засобів психологічного впливу вихователя на засудженого є перепереконання. Під перепереконання розуміється корінна ломка і перебудова поглядів і переконань особистості, заміна їх іншими, протилежними за змістом. Щоб зруйнувати старі погляди і переконання, необхідно перш за все породити сумніви в їх істинності, допомогти засудженому усвідомити їх суперечливість або неспроможність. Якщо у засудженого виникли такі сумніви, то вихователю необхідно показати помилковість і неспроможність його поглядів і переконань. Проте усвідомлення помилковості поглядів - це тільки початок відмови від них. Нерідко засуджений розуміє помилковість і навіть шкідливість своїх поглядів і переконань, але остаточно відмовитися від них не може: діє інертність свідомості. ⁶

Переконання не завершується руйнуванням помилкових поглядів. Рішуче подолати їх можна лише замінивши, витіснивши іншими. Формуючи у людини нові переконання, необхідно спиратися на поз

ішуче подолати їх можна лише замінивши, витіснивши іншими. Формуючи у людини нові переконання, необхідно спиратися на позитивне в ньому, а також намагатися змінити коло його спілкування, мікросередовище.

Найбільшу складність для вихователя представляє формування установки на виправлення в осіб, засуджених до тривалих термінів позбавлення волі. Вони вселяють собі, що якщо вийдуть на свободу, то проживуть недовго, тому, мовляв, нема чого думати про якесь виправлення. Зруйнувати подібні погляди і ставлення до життя, переконати цих людей стати на шлях виправлення - велике мистецтво вихователя.

Участь у виховних заходах враховується при визначенні ступеня виправлення, застосування до них заходів заохочення і стягнення. Розпорядком дня можуть бути передбачені виховні заходи, участь в яких обов'язково.

Виховна робота проводиться з урахуванням індивідуальних особливостей особи і характеру засуджених та обставин скоєних ними злочинів. Основні форми і методи виховної роботи - моральне, правове, трудове, фізичне та інше виховання, сприяє виправленню. ⁷

Аналіз напрямів та основних форм виховної роботи із засудженими дає підставу для висновку про те, що за своїм змістом вона позбавлена ​​будь-яких каральних елементів. Проте виховна робота здійснюється в рамках режиму відбування, правила якого забезпечують, у тому числі і примусовими засобами, відвідування заходів виховного характеру, створюють умови для дотримання засудженими дисципліни і порядку при їх проведенні.

Суспільно корисна праця - кожен засуджений до позбавлення волі зобов'язаний трудитися в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією виправних установ (з урахуванням статі, віку, працездатності, стану здоров'я, спеціальності, виходячи з наявності робочих місць).

Разом з режимом праця є одним з найважливіших засобів виправлення і перевиховання засуджених. Праця засуджених виконує виховну та економічну роль.

Виховна роль праці полягає в тому, що він оберігає людину від деградації: він організовує психіку, інтегрує життєдіяльність певною метою, створює умови для повноцінного міжособистісного спілкування. Добре організована праця - місток зв'язку людини з суспільством. Ще Ф. М. Достоєвський відзначав, що арештанти без роботи схожі на павуків в склянці, які готові поїсти один одного. Борошно вимушеного співжиття послаблюється відходом людини на роботу. ⁸

Продуктивна праця в умовах виправної установи при його правильній організації сприяє фізичному розвитку і підтримці здоров'я засуджених, розвиває різні властивості особистості за рахунок повторення (тренування), вправи, навчання, формує почуття взаємної трудової відповідальності. Праця має також сублімує (замість попередньої) функцію, відволікаючи засуджених як від гнітючих думок, так і від різного роду антигромадських дій.

Праця в умовах виправної установи переслідує не тільки виховні, але й певні економічні цілі: праця засуджених сприяє відшкодуванню державі частини витрат на утримання виправної установи.

Одним з важливих умов трудового перевиховання засуджених є виготовлення в процесі праці продукції, що користується підвищеним попитом. Ряд виправних установ мають власне висококваліфіковане і механізоване виробництво, на якому виготовляється складна і користується попитом продукція. У тих установах, в яких засуджені виготовляють таку продукцію, продуктивність їх праці, колективна згуртованість значно вище, ніж у тих установах, де вони зайняті на другорядних роботах і де праця їх організований сяк-так, щоб лише зайняти вільний час. ⁹

Засуджені залучаються до праці в центрах трудової адаптації засуджених та виробничих (трудових) майстерень виправних установ, на федеральних ГУП УІС і ін

Засуджені чоловіки старше 60 і жінки старше 55 років, інваліди 1 і 2 групи, залучаються за бажанням.

Суспільно-корисна праця засуджених регулюється Конституцією РФ, ¹⁰ ДВК РФ, ¹¹ Наказами і інструкціями МЮ РФ.

Важливим засобом виправлення засуджених, особливо неповнолітніх, є навчання, що виховує, яке передбачає постановку виховних цілей на кожному проведеному вчителем школи або викладачем профтехучилища уроці.

У виправних установах організується обов'язкове одержання засудженими до позбавлення волі, які не досягли віку 30 років, основного та загальної освіти. ¹² Засудженим, які бажають продовжити навчання з метою здобуття середньої (повної) загальної освіти, адміністрацією установи та відповідними органами місцевого самоврядування створюються необхідні умови.

Велике значення для перевиховання засуджених у ході їх навчання мають міжпредметні зв'язки, які сприяють більш якісному засвоєнню навчального матеріалу. Значні можливості для реалізації навчання, що виховує є і в профтехучилищах. Навчальна програма професійної підготовки засуджених побудована таким чином, що кожен викладається предмет безпосередньо пов'язаний не тільки з виробничим навчанням учнів, але і з їх діяльністю на виробництві у виправній установі, а також після звільнення з колонії. ¹³

Отримання загальної освіти - у виправних установах організується обов'язкове одержання засудженими до позбавлення волі до 30 років, загальної освіти (старше 30, інваліди 1 і 2 групи - за бажанням).

Отримання освіти заохочується і враховується при визначенні ступеня виправлення.

Засуджені, які відбувають довічне позбавлення волі, до загальної освіти не залучаються (їм створюються умови для самоосвіти, що не суперечать порядку і умов відбування покарання).

Організація отримання засудженими освіти, створення, реорганізація та ліквідація освітніх установ здійснюється в порядку, що встановлюється МЮ РФ за погодженням з Міністерством освіти РФ.

Професійна підготовка - засудженим, які не мають необхідної спеціальності, за якою засуджений може працювати у виправній установі і після звільнення з нього, забезпечуються отримання початкової професійної освіти або професійна підготовка.

Професійна освіта та професійна підготовка засуджених до позбавлення волі. ¹⁴ У виправних установах організується обов'язкову початкову професійну освіту або професійна підготовка засуджених до позбавлення волі, не мають професії (спеціальності), за якою засуджений може працювати у виправній установі і після звільнення з нього.

Для чоловіків від 60 і дружин від 55 років, інвалідів

Згідно зі ст. 7 ВТК України основними є такі засоби виправлення та перевиховання засуджених: • режим відбування покарання; • суспільно корисна праця; • виховна робота; • загальноосвітнє та професійно-технічне навчання.

159