Схемотехника / Мультимедія / Сайти / Віртуальний музей / ukrainiancomputing.org / GL_HALL2 / MAIN-461_5_u

В.М.Глушков - основоположник iнформацiйних технологiй в Українi та колишньому СРСР В.М.Глушков - основоположник iнформацiйних технологiй в Українi та колишньому СРСР

Мапа музею

Iсторiя розвитку iнформацiйних технологiй в Українi English    Русский Вiктор Михайлович Глушков.

Життя та творчiсть. Iз книжок Б.М.Малиновського.

В них використанi розповiдi самого В.М.Глушкова.

Коментарi Б.М.Малиновського поданi курсивом. Мої принципи керiвництва Я вперше керував великим колективом, тому довелося розробити органiзацiйнi принципи. Про них я нiде спецiально не писав, але застосовував їх незмiнно, i це завжди приводило до успiху.

Єднiсть теорiї i практики - принцип, начебто, не новий, але розумiється вiн звичайно односторонньо, у тому змiстi, що теорiя повинна мати практичнi застосування. От i все. А я його доповнив тим, що не варто починати (особливо у молодiй науцi) практичну роботу, якою б важливою вона не здавалася, якщо не проведено її попереднє теоретичне осмислення i не визначено її перспективнiсть. Можливо, що треба робити зовсiм не цю роботу, а щось бiльш загальне, що покриє потiм п'ятсот застосувань, а не одне. Наведу такий приклад.

Iз самого початку роботи лабораторiї з'явилося багато замовникiв на моделювання рiзного роду дискретних систем. Уже пiзнiше, пiсля утворення Обчислювального центру, коли був створений вiддiл Т.П.Мар'яновича (точнiше, спочатку лабораторiя при моєму вiддiлi), йому було доручено цим займатися. На вiсiм замовлень у нього було шiсть чоловiк виконавцiв. Зi здивуванням вiн прийшов до мене, i я порадив йому створити унiверсальну мову для моделювання дискретних систем (її потiм назвали СЛЕНГ). Я зiбрав усiх замовникiв, провiв iз ними "виховну роботу", i вони сказали, що це саме те, що їм потрiбно. У такий спосiб ми домагалися дуже широкого застосування наших фундаментальних дослiджень.

Принцип єдностi теорiї i практики не можна розумiти утилiтарно, тобто вважати, що кожне завдання, кожна теорiя обов'язково повинна бути пов'язана з практикою. Для математики, наприклад, це не так. "Будiвля" математики, побудована iз старих математичних дисциплiн, настiльки мiцно зв'язала себе з практикою i настiльки високо пiднялася, що якщо ви, припустимо, добудовуєте якийсь поверх i не знаєте, яким чином вiн буде пов'язаний iз нижнiми, то будьте впевненi, якщо ви вирiшуєте дiйсно важке завдання, це рано або пiзно стане корисним для практики. Але коли створюється нова теорiя, в основi котрої немає ще стрункого базового будинку, то з'являються спроби будувати не його, а повiтрянi замки. Це досить легко, але, як правило, безперспективно для нової галузi дослiджень. Тому, доки не побудований фундамент, будувати теорiї, не спираючись на практику, дуже небезпечно. Може бути, що зовсiм не у той бiк йде будiвництво. Це я особливо пiдкреслюю. Фундаментальна наука повинна давати користь багатьом вiдразу, не лише одному. Якщо ви створите метод проектування машини стосовно до сьогоднiшнього рiвня технiки з облiком всiх особливостей складових її елементiв, то ви задовольните лише свої потреби, але лише на пiвроку, рiк, тому що через рiк з'являться зовсiм новi елементи, i цей метод у вас уже не буде працювати, а якщо ви зробите гарну теорiю, засновану i на цьому i на багатьох iнших дослiдженнях, то ви можете допомогти армiї грамотних iнженерiв i вашими методиками будуть користуватися у всiх кутках країни для того, щоб вирiшувати цi завдання. От i виходить, що фундаментальна наука дуже практична рiч, хоча насправдi для її розвитку треба пiднятися у сугубо теоретичну область. Так я розумiю принцип єдностi теорiї i практики.

Наступний принцип - це принцип єдностi далеких i близьких цiлей. Вiн близький до першого, але вирiшує питання з iншого боку - виконання робiт на протязi часу. У кiбернетицi є одна особливiсть. Коли розвивалися iншi науки, що не мали справи з настiльки великими системами, як кiбернетика, то звичайно народження iдеї про те, як розв'язати задачу (особливо у математицi), було головним. Це складало 90% справи. Якщо iдея була вiрною, то її оформлення займало 10%. У бiологiчних дослiдженнях цi цифри можуть бути iншими: 40% - iдея, а 60% - робота по її реалiзацiї. А у кiбернетицi склалося так, що у деяких випадках iдея складає бiля 0,01%, а все iнше - 99,9% - це її реалiзацiя. Поясню це на прикладi. Ми iз самого початку стали розвивати напрямок, названий штучним iнтелектом, пов'язаний з побудовою розумних машин i вiдповiдних програм. На цю тему я написав книги "Теорiя самоудосконалюючих систем" i "Введення у кiбернетику" у яких ряд роздiлiв присвячено спецiально цьому питанню.

Коли мiй аспiрант Стогнiй захистив у 1959 р. кандидатську дисертацiю, я доручив йому роботу зi штучного iнтелекту, зокрема, навчанню машини росiйської або української природної людської мови, щоб вона розумiла змiст пропозицiї. I ми досить швидко домоглися приголомшливих начебто б успiхiв. Могли "розмовляти" iз машиною "Киев", як iз маленькою дитиною. Вона вчилася говорити, розумiла, задавала питання, робила тi ж помилки, що i дитина, i т.д. Над такого роду речами (це була оригiнальна робота) працювали у рiзних лабораторiях свiту. Однi перекладали з росiйської мови на англiйську i навпаки, iншi ще щось робили. I здавалося, що вже першi спроби давали пiдбадьорюючi результати: iдея вже є, залишається лише її реалiзувати, а виходячи зi старого досвiду, що був накопичений у iнших науках, вважали, що iдея - це вже 40% справи. Якщо на розробку iдеї треба буде два роки, а на її реалiзацiю потрiбно у пiвтора рази бiльше i через п'ять рокiв ми зробимо програми, що будуть перекладати краще будь-якого перекладача з англiйської на росiйську, або зробимо таку машину, що буде по розумiнню мови i змiсту гарним спiврозмовником на рiвнi людини i т.д. Але з'ясувалося, що це далеко не так.

На жаль, така недооцiнка складностi кiбернетичних завдань типова для перiоду становлення будь-якої науки. Такi помилки трапляються навiть у серйозних вчених, що намагалися свiй досвiд, отриманий у старих науках, екстраполювати стосовно до нових задач. Я якось швидко (може, тому, що займався фiлософiєю у свiй час) це зрозумiв i таких помилок не робив, таких передбачень не давав.

Особливiсть великих систем у тому, що вiд iдей побудови до їхньої реалiзацiї лежить дуже тривалий шлях. Звiдси i з'явився важливий управлiнський принцип - єдностi далеких i ближнiх цiлей. У чому вiн полягає? Поясню на прикладi. Треба вирiшувати завдання побудови розумних машин? Треба. Є багато таких, хто на весь свiт кричить: дайте менi 2000 чоловiк, i я за п'ять рокiв зроблю (деякi за три роки) розумну машину! Ми iз самого початку розумiли, що це - несiнитниця, профанацiя науки, i це дуже псує молодь. Але водночас робити таку машину треба. Як же бути? Сказати, що нам потрiбно 10 тис. чоловiк i 100, 30 або 25 рокiв роботи - нiхто не пiде на це. Тому ми i висунули цей принцип - єдностi далеких i ближнiх цiлей.

Я формулюю його так: у новiй науцi, якою є кiбернетика, не варто займатися якимсь конкретним ближнiм завданням, не бачачи далеких перспектив її розвитку. I навпаки, нiколи не варто починати далеку перспективну розробку, не намагаючись розбити її на такi етапи, щоб кожний окремий, з одного боку, був кроком у напрямку до цiєї великої мети, i водночас сам по собi був самостiйним результатом i приносив конкретну користь.

Я досить швидко зрозумiв, що при керiвництвi великим колективом iз рiзноманiтною тематикою потрiбно також застосовувати принцип децентралiзацiї вiдповiдальностi. Його далеко не усi притримуються, хоча деякi директора iнтуїтивно до цього приходять. У чому вiн полягає? Я видiляю дiлянки, ставлю керiвникiв (заступникiв i т.iн., вiдповiдальних за науковi напрямки) i прагну мiнiмiзувати своє втручання. Навiть коли бачу, що робиться неправильно, поправляю не конкретно, а по якимось iнтегральним показникам. Якщо старший начальник буде по п'ятихвилиннiй розмовi скасовувати рiшення, на яке молодший начальник витратив години, то тодi правильного керiвництва не буде. Я ж витримую дуже жорстку лiнiю i нiколи не втручаюся. Єдине, що я можу сказати своєму заступнику, - що приходили спiвробiтники (можу назвати їхнi прiзвища, якщо вони цього хотiли) i скаржилися. Якщо це дiйсно помилки мого заступника, то треба знайти їх першопричину i тодi уже висувати претензiї. Отут я i пiвтори години можу витратити на розмову з ним для того, щоб обговорити не окремi приватнi питання, а стиль роботи у цiлому. Такий метод дав менi можливiсть побудувати двоступ_нчасту iєрархiю керування. Але з триступiнчастою i бiльш справи гiршi, як я не вчив деяких своїх помiчникiв цим прийомам, у них нiчого не виходило, - вони увесь час збивалися на те, щоб самим усе охопити. А коли на них навалюються все новi i новi справи, то i вирiшуються вони погано. Отут вимагається витримка та органiзацiйний склад розуму, щоб правильно керувати людьми.

Поняття децентралiзацiї вiдповiдальностi включає ще один важливий момент. В даний час при побудовi iєрархiчних систем частiше усього рiвнi вiдповiдальностi розподiляються у зв'язку з рiвнями компетенцiї, тобто якщо комусь доручена дiлянка роботи, то вважається, що вiн вiдповiдає за усе, що на нiй робиться. Зокрема, директор вiдповiдає за все, що робиться в iнститутi, i може одержати догану вiд вищої iнстанцiї за якусь провину, яку вiн у принципi не мiг запобiгти. Це знаходиться вже десь на п'ятому або шостому рiвнi iєрархiї, i безпосередньо директор сам контролювати це не може. А метод децентралiзацiї вiдповiдальностi припускає, що якщо на цiй дiлянцi щось трапилося, то стягнення повинно бути винесене тому, хто є безпосереднiм винуватцем даної провини. А що стосується заступника директора, то йому може бути винесено стягнення або за те, у чому вiн особисто винен, або за провини його пiдлеглих по сукупностi. В останньому випадку йому пред'являється обвинувачення у тому, що на пiдвiдомчiй, контрольованiй ним дiлянцi погано пiдiбранi кадри i погано проводиться робота з ними. Робота з кадрами - це вже безпосереднiй обов'язок начальника.

Мене завжди турбувала вiдсутнiсть органiзаторських здiбностей у себе. I тому дивовижно, що я став займатися органiзацiєю у науцi.

Я звик до того, якщо щось роблю, то дуже грунтовно знайомлюсь з областю своїх дослiджень. Коли я займався топологiчними групами, то чiтко представляв, чого можна очiкувати у свiтi вiд будь-якого вченого, що займається цiєю проблемою, тобто добре почував ритм розробки проблеми i знав, що йду попереду на пiвголови. От це почуття переваги менi i необхiдно, щоб вважати себе фахiвцем. А органiзаторськi здiбностi...

Ось Б.Є.Патон - вiн на три голови вище мене по органiзаторським здiбностям. Дещо виходить i у мене, але я вважаю, що не за рахунок гарних органiзаторських здiбностей, а тому, що я маю досить широкий кругозiр i можу направляти дослiдження, ставити мету, завдання, тобто можу зацiкавити людей. Це мене рятує. Де чому я навчився. Навiть деякi органiзацiйнi принципи сформулював, але все одно це не мiй сильний бiк.

Як тiльки у мене з'являється вiльний час, я починаю доводити теореми, i це менi подобається. Отут я почуваю себе у своїй стихiї. А органiзаторська робота мене тяготить. Iнодi, правда, стає цiкаво, коли справу треба довести до кiнця.

| Про музей... | Мапа музею |

| Iнформацiйнi технологiї | Розумова машина | Перший в континентальнiй Європi комп'ютер |

| Вiд кiбернетики до iнформацiйних технологiй |

| Керуючi ЕОМ промислового призначення | Комп'ютери для пiдводних човнiв та кораблiв |

| Першi бортовi комп'ютери для ракет |

| Українська ледi Лавлейс | Першi кроки в мiкроелектронiцi | Мiкроелектроннi технологiї |

| Хiрург, кiбернетик, письменник |

| Унiкальнi комп'ютери |

| Первiсток комп'ютеробудування - НВО "Електронмаш" |

| Фотогалерея | Книжки |

| Хронологiя розвитку обчислювальної технiки в Українi |