- •1. Світ на початку XX ст.
- •2. Перша світова війна
- •3. Революційні події в Російській імперії в 1917 р. Більшовицький переворот
- •4. Революційний рух в Європі 1918-1923 pp.
- •5. Встановлення більшовицької диктатури. Національно-визвольний рух і громадянська війна в Росії
- •6. Утворення основ післявоєнного світу. Версальсько-Вашингтонська система
- •7. Спроби перегляду повоєнних договорів у 20-х роках
- •8. Основні ідейно-політичні течії першої половини XX ст.
- •9. Національно-визвольні рухи
- •10. Стабілізація і ''процвітання'' в країнах Європи і сша у 20-ті роки
- •11. Світова економічна криза (1929-1933 pp.)
- •12. ''Новий курс'' ф.Рузвельта
- •13. Великобританія у 30-ті роки. Економічна криза. ''Національний уряд''
- •14. ''Народний фронт'' у Франції
- •15. Встановлення нацистської диктатури в Німеччині. А.Гітлер
- •16. Фашистська диктатура б.Муссоліні в Італії
- •17. Революція 1931 р. В Іспанії.
- •18. Чехословаччина у 20-30-ті роки
- •19. Країни Східної і Південно-Східної Європи у 20-30-ті роки
- •20. Проголошення срср і встановлення сталінського режиму
- •21. Радянська модернізація срср
- •22. Японія між двома світовими війнами
- •23. Національна революція в Китаї. Чан Кайши. Внутрішня і зовнішня політика Гоміндану
- •24. Громадянська війна у Китаї. Проголошення кнр
- •25. Індія у 20-30-ті роки
- •26. Національні рухи і революції в Арабських країнах, Туреччині, Ірані, Афганістані. Зародження палестинської проблеми. К.Ататюрк, Резахан
- •27. Національні рухи в країнах Швденко-Східної Азії (Бірма, Індокитай, Індонезія)
- •28. Африка між двома світовими війнами
- •29. Розвиток країн Латинської Америки у 20-30-ті роки
- •30. Освіта, наука і техніка
- •31. Розвиток літератури 20-30-х років
- •32. Мистецтво 20-30-х років
- •33. Утворення вогнищ Другої світової війни. Створення блоку Берлін-Рим-Токіо
- •34. Політика ''умиротворення'' агресора
- •35. Срср у системі міжнародних відносин
- •36. Причини, характер, періодизація Другої світової війни
- •37. Напад Німеччини на Польщу й початок Другої світової війни. Бойові дії в Європі у 1939-1941 pp.
- •38. Напад фашистської Німеччини на срср. Оборонні бої влітку-восени 1941 р. Битва за Москву
- •39. Воєнні дії на Східному фронті в 1942-1943 pp. Корінний перелом в ході Другої світової війни. Звільнення території срср
- •40. Утворення антигітлерівської коаліції. Міжнародні відносини в роки Другої світової війни
- •41. Становище у воюючих та окупованих країнах. Рух Опору в країнах Європи та Азії в роки Другої світової війни
- •42. Основні події Другої світової війни в Африці, в басейні Тихого океану (1940-1945 pp.)
- •44. Висадка союзницьких військ у Нормандії. Звільнення країн Західної Європи. Капітуляція Німеччини та Японії
- •45. Підсумки Другої світової війни
- •46. Створення Організації Об'єднаних Націй
- •47. Підписання мирних договорів. Окупаційна політика щодо Німеччини та Японії. Нюрнберзький та Токійський судові процеси
- •48. План Маршалла та його значення для відбудови Європи
- •49. Основні тенденції соціально-економічного та політичного розвитку країн Заходу в 1945-1998 pp.
- •50. Сполучені Штати Америки
- •51. Канада
- •82. Основні тенденції розвитку культури другої половини XX ст.
14. ''Народний фронт'' у Франції
Спроба фашистського заколоту дала поштовх до зближення соціалістів і комуністів у боротьбі проти фашизм)'. Почались масові антифашистські демонстрації. 12 лютого 1934 р. на заклик соціалістів відбувся політичний страйк з вимогами заборонити фашистські ліги. До участі в ньому комуністи закликали і своїх прихильників. Це стало першою спільною акцією двох партій і започаткувало їх зближення.
Влітку 1934 р. між СФЮ і ФКП підписано пакт про єдність дій. У 1935 р. до них приєдналась частина радикалів.
14 липня 1935 р. була проведена спільна антифашистська демонстрація, її очолили Леон Блюм (соціаліст), Моріс Торез (комуніст), Едуард Далад'є (радикал).
У 1936 р. ці партії розробили спільну програму і, отримавши на виборах 330 з 612 місць у палаті депутатів парламенту, одержЯ ли право сформувати уряд. Очолив його соціаліст Леон БлюмЛ Комуністи прийняли рішення не входити в уряд, але обіцяли йому підтримку в парламенті.
Ще до моменту вступу нового прем'єр-міністра на посаду, щ Франції почались масові виступи робітників з вимогами підвиі щити заробітну плату, ввести оплачувану відпустку, визнати профспілки. Нерідко робітники захоплювали підприємства. Таї ким чином, першим завданням нового уряду стало улагодження цього найбільшого у Франції трудового конфлікту.
У резиденції прем'єр-міністра відбулись переговори між За-І гальною конфедерацією праці (ЗКП) і загальною конфедерацією! підприємців. Підсумком переговорів стало підписання угоди, за: якою страйки припинялись, підвищувалась заробітна плата, підприємці укладали колективний договір з профспілками і зобов'язувались не застосовувати санкцій проти страйкуючих. Зі свого боку Л.Блюм пообіцяв внести на розгляд парламенту законопроект про введення 40-годинного робочого тижня і оплачуваних відпусток.
Влітку 1936 р. парламент Франції прийняв 133 закони, які в! основному реалізували програму Народного фронту. Так, були заборонені фашистські ліги, прийнято закон про 40-годинний робочий тиждень, про двотижневу оплачувану відпустку, підвищувались пенсії, надавалася допомога по безробіттю. Для покращання становища селян уряд став закуповувати сільгосппродукцію за підвищеними цінами. Встановлювався контроль держави над Французьким банком і залізницями.
Після виконання програми Народного фронту постало питання про подальші шляхи розвитку Франції. Навколо нього розгорілися суперечки між учасниками Національного фронту.
Комуністи І частина соціалістів вимагали повного викорінення фашизму навіть за рахунок обмеження конституційної законності. Радикали і сам Л.Блюм вважали неможливим порушувати конституцію.
Комуністи вважали за необхідне продовжувати реформу у бік запровадження соціалізму (різке збільшення податків на підприємців, встановлення жорсткого контролю над підприємствами й фінансами). Л.Блюм на це не погодився. Він прагнув спочатку закріпити попередні досягнення і в лютому 1937 р. оголосив про ''перерву'' в реформах.
Зростаючі державні витрати призвели до спаду виробництва. Щоб активізувати його і стимулювати експорт, уряд вдався до девальвації франка. Це робило французькі товари дешевшими на зовнішньому ринку, а відтак і більш конкурентоспроможними.
Комуністи виступили проти девальвації франка, стверджуючи, що це призведе до зростання цін всередині країни.
До зазначених розбіжностей між комуністами і соціалістами додались розходження в питаннях зовнішньої політики.
Економічне становище Франції тим часом почало погіршувалось. Французькі підприємці, занепокоєні можливістю введення високих податків, переводили свої капітали за кордон, що відразу відбилось на темпах зростання економічного розвитку. З іншого боку відбулось збільшення прибутків громадян. При відносно стабільному виробництві це означало виникнення диспропорції між грошовою і товарною масою і, відповідно, до зростання цін - інфляції.
Економічні негаразди викликали у населення розчарування діями Народного фронту.
Економіка так і не вийшла на докризовий рівень. Це ще більше ускладнило відносини між партіями у НФ. У червні 1937 р. Л.Блюм подав у відставку; криза НФ стала очевидною. Наступник Блюма прем'єр К.Шотан бездіяв. У квітні 1938 р. посаду прем'єра зайняв лідер радикалів Даладьє. Його уряд відразу скасував низку соціальних програм. У зовнішній політиці він повністю слідував у фарватері Англії. Підписання мюнхенської угоди призвело до остаточного розпаду НФ. У жовтні 1938 р. з нього офіційно вийшли радикали.
НФ був насамперед засобом боротьби проти фашизму. У Франції безпосередню загрозу приходу фашистів до влади було ліквідовано, хоча не був ліквідований сам фашизм.
Одночасно НФ був спробою знайти вихід з кризи і депресії. Підсумком цих дій стало прийняття пакету соціально-економічних заходів, які заклали основу формування в подальшому держави процвітання. Значною мірою ці дії були схожі на ''новий курс'' Рузвельта, на заходи уряду Хансона у Швеції. Відмінність полягала в тому, що в реалізації цих заходів брали участь комуністи. Для них НФ був вимушеною і перехідною формою до реалізації їх соціальної ідеї, яку не можливо уявити без ''диктатури пролетаріату''. Це і надало НФ аморфного і нестійкого характеру. Участь комуністів у НФ створила небезпеку його перетворення з засобу захисту демократії від фашизму у засіб ліквідації демократії заради ''диктатури пролетаріату''.