1. Вміти давати відповіді на питання:

1. Причини Лютневої революції.

2. Хід та наслідки Лютневоі революцїї, її характер.

3. Мета діяльності Тимчасового уряду.

4. Причини більшовицького перевороту.

5. Характер більшовицької влади.

6. Вказати перші перетворення радянської влади.

7. Умови, необхідність та наслідки підписання Брестської угоди.

8. Причини громадянської війни.

9. Учасники та їх мета у війні.

10. Причини перемого більшовиків.

11. Наслідки громадянської війни.

12. Мета та суть політики «воєнного комунізму».

13. Наслідки політики «воєнного комунізму».

2. Вміти аналізувати: Оцінка діяльності Тимчасового уряду.

Доведіть, що прихід більшовиків до влади е переворот.

Причини незадоволення населення політикою «воєнного комунізму».

3. Підготувати доповіді: Хід громадянської війни в Росії.

Національно – визвольний рух в період громадянської війни.

Література:

Ладиченко Т.В.: Всесвітня історія 10 - А.С.К., 2007

Даниленко В.М. та ін.: Всесвітня історія 10 - Ніка – Центр, 2002

Давлєтов О.Р. та ін.:Всесвітня історія 10- Генеза, 2002

Тема: Революції в Німеччині та Угорщині 1918 р. Встановлення фашистської диктатури в Італії. План:

1. Революція в Німеччині.

2. Революція в Угорщині.

3. Встановлення фашистської диктатури в Італії.

1. Війна катастрофічно вплинула на економічне станови­ще країни та загострила суспільно-політичну си­туацію: 2 млн. чоловік було вбито, понад 4,5 млн. поранено, 1 млн. потрапив у полон, розла­д господарства, дорожнеча, голод, зростання подат­ки. Кайзерівський уряд не спроможній покращити ситуацію.

Революція почалась з повстання 3 листопада 1918 р. військових моряків у місті Кіль. 9 листопада 1918 р. Німеччина була проголошена республікою. 10 листопада Берлінська рада створила тимчасовий уряд - Раду народних уповноважених, що складалась з представників двох партій: Соціал-демократичної партії Німеччини та Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини. Рада народних уповноважених відмінила надзвичайні закони, встановила 8-годинний робочий день та зобов'язала підприємців укласти колективні угоди з профспілками, висловилась за скликання Установчих зборів для створення конституції.

Одночасно в країні набрав силу рух за соціалістичну революцію й усуспільнення власності. На чолі цього руху стояла група "Спартак". Керували групою Карл Лібкнехт та Роза Люксембург. На початку січня утворена спартаківцями Комуністична партія Німеччини намагалась встановити контроль над Берліном та рядом інших міст. Соціал-демократи, заручившись підтримкою військових 12 січня встановили повний контроль над Берліном. 15 січня були вбиті Карл Лібкнехт і Роза Люксембург.

Проведені 19 січня вибори в Установчі збори дали перемогу правим і центристським партіям. Комуністи бойкотували ці вибори. Установчі збори працювали в Веймарі. Розроблена ними конституція і республіка, утворена на її основі, отримали назву Веймарська. Прийнята 31 липня 1919 р. конституція узаконила заміну напівабсолютистської монархії парламентською республікою, ввела у Німеччині загальне виборче право і громадянські свободи. Німеччина проголошувалась федеративною республікою з сильною президентською владою, але відповідальним перед рейхстагом урядом. Першим президентом був обраний Фрідріх Еберт. Другим і останнім став у 1925 р. генерал-фельдмаршал Гінденбург.

Проте революційне бродіння ще довго не спадало в Німеччині. 13 квітня 1919 р. на три тижні встановилась радянська влада в Баварії, в 1923 р. могутні виступи робітників пройшли в Саксонії і Тюрінгії, а в Гамбурзі, під керівництвом майбутнього лідера Комуністичної партії Німеччини Ернста Тельмана, спалахнуло збройне повстання, інспіроване СРСР

2.. У жовтні 1918 р. Австро-Угорська монархія Габсбургів припинила своє існування. 29 жовтня 1918 р. В Будапешті збройне повстання, у результаті якого влада в країні перейшла до Національної ради. 16 листопада 1918 р. Національна Угорська рада проголосила Угорщину республікою. До влади прийшла коаліція правих партій на чолі з графом Карої. Розпочалися демократичні реформи:

- запроваджено загальне, рівне, пряме, таємне виборче право;

- планувалося проведення аграрної реформи з метою зменшення поміщицького землеволодіння і передачі частини земель безземельним селянам.

. У листопаді 1918 р. утворилася Угорська компартія. На чолі став Бела Кун. У січні 1919 р. з Росії до Угорщини було таємно доставлено 18 тис. угорців, що перебували в російському полоні і були вражені комуністичною пропагандою, а з ними — 2500 кулеметів, 30 гармат та інше озброєння.

Становище молодої республіки було важким. Країни Антанти в ультимативній формі зажадали від переможеної Угорщини звільнення територій, призначених її сусідам — Чехословаччині та Румунії. Це рішення виявилось фатальним для політиків на чолі з Карої, що були зоріє­нтовані на країни Антанти. Комуністична партія Угорщини скористалась з цього становища, соціал-демократи і комуністи об'єдналися, створивши Соціалістичну партію Угорщини, яка проголо­сила 21 березня 1919 р. що бере владу у свої руки. 

Робітничі загони в Будапешті захопили найважливіші пункти, і ново­утворений уряд проголосив Угорщину Радянською республікою на чолі з Шандор Гарбаї. Лідер комуністів Б. Кун отримав пост народного комісара закор­донних справ: утворено «Червону міліцію», утворювалась Червона Армія, проводились масові екс­пропріації власників. Почались репресії проти незадоволених, яких ставало усе більше, застосовувався терор. Не розв'язавши жодної з соціальних проблем, угорські комуністи, виконуючи вказівки Комінтерну, вчинили агресію проти сусідньої Словаччини. У червні 1919 р. за їх допомогою там утворилась «радянська республіка» російського зразка. Комуністи розпочали впровадження у Словаччині політики «воєнного комунізму» і відкритого терору. Такі дії відвернули від них народ. 7 липня, після відступу угорських військ під натиском Антанти, це маріонеткове дер­жавне утворення припинило своє існування.

Улітку в Будапешті, Карпуварі, Калочі спалахнули повстання проти уряду. Країна перебувала в економічній блокаді, а уряд не міг контролювати ситуацію4 серпня 1919 р. румунські війська ввійшли в Будапешт. Угорська радянська республіка, що проіснувала 133 дні, була ліквідована.

3. Італія вийшла з Першої світової війни настільки по­слабленою, що на її територіальні претензії мало зважали, Італія отримала лише західну частину Істрії з Трієстом, Цолу, Горіцію, прикордонну територію з Ав­стрією. Країна втратила у війні 635 тис. уби­тими, біля 500 тис. скаліченими та понад 1,5 млн. полоне­ними. 65,5 млрд. лір золотом поглинули витрати. Італія багато заборгувала союзникам.

Настрої реваншу та ураженого національного само­любства стали важливими чинниками розвитку політичного життя в країні. Внутрішнє становище Італії характеризува­лося серйозними соціально-економічними струсами. По­силювалася інфляція, курс паперової ліри стрімко падав. Державний борг досяг величезних розмірів. Солдати, що демобілізувалися з армії, не знаходили роботи. Проблема зростаючого безробіття. Активізувалися робітничий і селянський рухи, що було зу­мовлено також падінням довіри до уряду. Уряди Італії не змогли знайти ефективні засоби для захисту інтересів приватних власників, тому останні свої погляди та надії звертали на фашистський рух. На чолі італійського фашизму став Беніто Муссоліні (1883-1945 рр.).

Перші виступи фашистів відбулися 1919 р. У 1920 р. фашисти, що організувалися у загони чорно­сорочечників, почали погроми робітничих і демократич­них організацій, нищення та вбивства політичних і проф­спілкових діячів, у країні запанували терор і насильство.

24 жовтня 1922 р. в Неаполі відкрився з'їзд фашистських союзів. Муссоліні виступив на ньому з промовою, ультимативно зажадавши від уряду на­дати фашистам п'ять міністерських портфелів і комісаріат авіації. 27 жовтня — загальна мобілізація фашистів, 28-го — атака на головні центри країни. 29 жовтня Мус­соліні призначили прем'єр-міністром. Іта­лійські фашисти прийшли до влади.

Закріплення вивченого матеріалу.