Опорний конспект філософія / Підручники / Філософія / Філософія

у створенні матеріальних і духовних благ. Безумовно, що у рабовласницькому суспільстві раби та рабовласники займали полярне соціальне становище. Але ж основні матеріальні і духовні цінності створювали не вони, а середній клас - ремісники та селяни. Соціалістичну революцію в Росії 1917 р. здійснював пролетаріат у союзі з найбіднішим селянством. А годувало країну середнє селянство. З цього можна зробити висновок, що класова боротьба не всесильна, а її конструктивна роль має певні межі. Матеріальні та духовні цінності створює не класова боротьба, а творча праця людей.

Прихильники теорії середнього класу поділяють сучасне суспільство на два класи: робітничий і середній. До середнього класу, якому відводиться провідна роль у розвитку суспільства, відносяться майже всі працівники, що не зайняті фізичною працею.

Отже, історію рухають вперед не лише соціальні протиріччя, а й злагода основних соціальних сил.

Всі соціальні групи можна поділити на великі, середні та малі.

Великі соціальні групи - це спільності, що існують у масштабі всього суспільства в цілому. Такими групами є класи, страти, верстви нації, покоління тощо.

Середні соціальні групи - це мешканці одного села чи міста, працівники певного підприємства, склад учбового закладу тощо.

До малих соціальних груп відносять такі об'єднання людей, в яких всі члени знаходяться в безпосередньому контакті один з одним. До них належать сім'я, шкільний клас, студентська група тощо. В малій групі індивід, як правило, отримує психологічну і моральну підтримку.

Таким чином, соціальна структура суспільства - це складно організоване і певним чином упорядковане ціле, до якого входять окремі індивіди та соціальні спільноти. Соціальна структура суспільства тісно пов'язана з соціальними відносинами. І обидві ці системи взаємо проникають і взаємо обумовлюють одне одного.

2.Етносоціальді процеси в системі суспільних відносин

Важлива роль у життєдіяльності суспільства належить етносоціальним відносинам. Етнос (з грецької - група, плем'я) — стійка, цілісна спільність

людей, що історично склалася.

Різноманітні соціально-етнічні спільноти як суб'єкти суспільних відносин надають їм особливої неповторності. Сучасне людство складається приблизно з двох тисяч націй, народностей та племен. Такий стан людства не випадковий, він є результатом усієї світової історії. Історичні спільності людей виникають внаслідок її відносної просторової ізоляції. Вони відрізняються від інших спільностей мовою, особливою культурою, ментальністю (сукупністю установок та схильностей мислити, почувати, сприймати світ і діяти певним чином) і навіть психічними властивостями.

Людство органічно входить до біосфери Землі, і, крім соціальних відмінностей, у ньому присутні відмінності природні. Природні відмінності обумовлені не минулою соціальною історією, а еволюцією людського роду як такого. За природними ознаками людство поділяється на раси та етноси.

Раса — велика група людей, у якої зовнішній вигляд обумовлений загальними,

101

спадковими ознаками (кольором шкіри, формою голови, обличчя, розмірами тіла і т.д.). Поняття "раса" відбиває біологічну різноманітність людства. Як біологічна спільнота раса надзвичайно стабільна. За останні 15 тис. років не виникло жодної нової і не зникло жодної старої раси. Слід підкреслити, що расові відмінності людей не є причиною соціальної та інтелектуальної різниці між ними. Історичну долю народів також неможливо пояснити біологічними чинниками.

Поняття етносу ґрунтовно розробляються відомим російським природодослідником та соціальним мислителем Л.М.Гумільовим. Він зазначав, що етноси - це не раси, але і не соціальні спільноти. Вони формуються під впливом природної приналежності людського угрупування до певного середовища, кліматичних умов, ландшафту, рослинного і тваринного світу.

Етногенез Л.Гумільовим розглядається як природній процес, сутність якого становить енергія живої речовини. Ця речовина формується під впливом трьох енергетичних потоків: енергії Сонця; енергії розпаду радіоактивних елементів в середині Землі та Космосу, що пробиває іоносферу. Етнос для Л.Гумільова - це передусім структурована сукупність людей зі спільним стереотипом поведінки, що здатна до цілеспрямованих дій. Члени етносу мають визначену самосвідомість і під проводом наділених високим енергетичним потенціалом керівників здійснюють спільні заходи.

Причину походження етногенезу Л.Гумільов пояснює явищем пасіонарності.

Пасіонарність — це непоборна сила, яка задається космічною енергією, консолідуючи з різних осіб єдину спільність — етнос. Отже, етноси - це біофізичні реальності, які оповиті соціальною оболонкою.

Дійсно, ми не можемо заперечувати, що етнічне буття людини прив'язане до певної місцевості з її географічними особливостями. Етнос характеризується спільністю побуту, культури, традицій, звичаїв, психічних рис та інших об'єднуючих факторів. Ці фактори формуються під впливом природно - кліматичних умов та тривалої генетичної еволюції. Проте етнос, будучи за своїм походженням пов'язаним з природою, все ж свої головні характеристики формує в соціально-культурному середовищі. Іншими словами, етнос як такий е не суто природним, а соціально-природним утворенням. Його слід відрізняти від історичних спільностей людей, таких як рід, плем'я, народність, нація.

Названі історичні спільності людей хоча і формуються на основі певних етнічних спільностей, проте є продуктом історії, соціокультурним утворенням. Історично першою соціально-етнічною формою спільності людей є рід. Як соціальна спільнота рід виникає з первісної людської стадності і є результатом розвитку продуктивних сил суспільства. Американський історик та етнограф

Льюїс Генрі Морган (1818-1881), досліджуючи систему родових відносин індіанців-ірокезів, виділяв такі їх основні риси: рід обирає старійшину чи вождя, регулює шлюбні стосунки, здійснює взаємодопомогу, захист та кровну помсту; має власну назву (рід черепахи, змії тощо).

Визначальними рисами родових відносин є: рівність всіх членів роду, відсутність приватної власності, суворе дотримання екзогамії (заборони шлюбів всередині роду).

Отже, рід - це група кровних родичів, які ведуть походження по одній лінії (материнській чи батьківській), усвідомлюють себе нащадками спільного

102

предка (реального чи міфічного), мають спільне родове ім'я.

Із розвитком первісного суспільства чисельність родів поступово збільшується. Відбувається об'єднання їх у племена. Плем'я — форма етнічної спільності й суспільної організація первісного суспільства. Характерними рисами племені були: наявність племінної території, певна економічна спільність, єдина мова, культура, самосвідомість.

Обмін діяльністю, а згодом і надлишковим продуктом зумовив виділення багатих і бідних родів, виникнення племінної знаті, племінної верхівки, яка прибирає всю владу до своїх рук.

На зміну племенам прийшла нова форма етнічної спільності - народність і нова форма організації суспільства - держава.

Народність - це соціально-етнічна спільність людей, що характеризуються спільною територією, єдиною мовою (поряд із існуванням різних діалектів племен), елементами єдиної культури.

Початок формування народностей відноситься до періоду консолідації племінних союзів. Першими склалися народності рабовласницької епохи: давньоєгипетська, давньоеллінська та ін. В Європі процес утворення народностей завершився переважно в період феодалізму. Давньоруська народність була спільним коренем для російської, української та білоруської народностей, які згодом склалися у нації. Нації - це більш зрілі, більш розвинені соціально-етнічні спільності людей.

Усвітовій суспільній думці немає одностайності у визначенні поняття "нація". Одні вчені визначальною ознакою нації вважають "національний дух", "національну самосвідомість", "національний характер", другі зводять націю до спільності людей, що однаково мислять, треті трактують націю як "несвідому психічну спільність". Є і географічні, і біологічні, і психологічні тлумачення нації.

Увітчизняній літературі тривалий час визначення нації було пов'язане з такими ознаками, як спільність економічного життя, території, мови, культури та деяких особливостей характеру.

Визначаючи поняття "нація", необхідно врахувати і етнічні, і соціальноекономічні, і соціокультурні, і духовні чинники. Націю можна визначити як форму спільності людей, що виникає завдяки єдності певних засад.

По-перше, єдність територіальних засад. Кожна нація має свою територію. Нація, яка за певних умов втрачає свій "життєвий простір", поступово може перетворитися на етносоціальну спільність меншої внутрішньої консолідації.

По-друге, єдність етнокультурних засад. Нація складається, як правило, з людей одного етносу. Етнічними ознаками є самосвідомість, мова, традиції, звичаї, обряди, що передаються від покоління до покоління. Без мови немає нації. Нація згасає і тоді, коли втрачається її духовна культура.

По-третє, єдність економічних засад. Спільність господарських зв'язків так чи інакше консолідує людей.

По-четверте, єдність психологічних засад. Кожна нація має спільні риси психічного складу. Зазначена спільність охоплюється поняттями "національний характер", "національна ментальність".

Національний характер - це своєрідне сполучення загальнолюдських рис відповідно до конкретних умов буття нації, що проявляються в ціннісних

103

відносинах до навколишнього світу, в культурі, традиціях, звичаях, обрядах тощо. Національна ментальність - це сукупність установок та схильностей мислити,

діяти, почувати і сприймати світ певним чином. До неї входять національні цінності, норми, вірування, форми світосприйняття.

Слід зазначити, що ті чи інші ознаки нації певною мірою діють на різних етапах її розвитку. Так, на етапі становлення нації особливо важливу роль відіграють територіально-мовна та економічна єдність. У процесі подальшого розвитку можливі відгалуження нації у вигляді діаспори. У цих умовах зазначені вище ознаки нації вже не відіграють такої суттєвої ролі, як у період її становлення. У наш час глибинні перетворення в економіці привели до того, що спільність економічного життя перестала вважатися визначальною ознакою нації. У той же час найбільш суттєвою визначальною ознакою нації визнається національний характер

Таким чином, нація не зводиться лише до соціального буття, а включає і природне, і етнічне, і культурне, і психологічне.

У розвитку сучасних етносоціальних процесів спостерігаються дві взаємопов'язані тенденції. Перша - етносоціальна диференціація. Це процес уособлення тієї чи іншої соціально-етнічної спільноти, що відбиває її прагнення до утвердження національної незалежності. Друга тенденція - це інтеграція, яка передбачає злам національних кордонів, розширення зв'язків між різними соціально-етнічними спільнотами, поглиблення економічних, культурних відносин між народами.

Національні відносини є важливою складовою соціальних відносин. Зазнаючи впливу економічних, політичних, соціально-побутових відносин, національні відносини, зі свого боку, чинять зворотну дію, певним чином впливають на всі сфери суспільного життя.

Основними формами національних відносин є: взаємовідносини між етносоціальними спільностями людей і міжособистісні стосунки представників різних етносоціальних спільностей.

Сучасна епоха - це час зростання національної самосвідомості, яка стає могутнім чинником консолідації нації.

Однак за своєю спрямованістю, за характером співвідношення з загальнолюдськими цінностями вона може бути як творчою, так і руйнівною.

Дилемою міжнаціональних відносин є або взаєморозуміння, дружба, або підозра і ворожнеча. У наш час дедалі більше усвідомлюється єдність людства. Сувора правда полягає в тому, що людство або інтегрується на основі планетарної свідомості, пріоритетності загальнолюдських цінностей у світове співтовариство, або, якщо розколеться на ворогуючі табори, нації, релігійні конфесії, буде приречено на загибель.

Таким чином, різноманітні соціально-етнічні спільноти відіграють важливу роль у життєдіяльності соціуму, надають йому особливої своєрідності, неповторної забарвленості. Знання національної культури, традицій, звичаїв народу дає змогу зрозуміти національне як самобутнє надбання людської цивілізації.

З.Сім'я в соціальній структурі суспільства

Жодна нація, жодне цивілізоване суспільство не може функціонувати та

104

розвиватися без сім'ї. До визначення сутності сім'ї мислителі минулого підходили по-різному. Однією з перших спроб визначити характер шлюбно-сімейних відносин належить давньогрецькому філософу Платону. На його думку, держави виникають на основі об'єднання сімей. У проектах "Ідеальної держави", з метою досягнення згуртованості суспільства, він пропонував введення спільності дружин, дітей і майна.

Аристотель, критикуючи проекти "Ідеальної держави", розвиває ідею Платона про патріархальну сім'ю як осередок суспільства. Така точка зору на сім'ю панувала тривалий час.

Філософи Середньовіччя і Нового часу виводять суспільні відносини із сімейних відносин. У певній мірі цих поглядів дотримувалися німецькі філософи Кант і Гегель. Основу сім'ї Кант вбачав у правовому порядку, а Гегель - в абсолютній ідеї.

Слід зауважити, що між поняттями "сім'я" і "шлюб" існує тісний взаємозв'язок. Але у сутності цих понять є не тільки загальне, а й особливе, специфічне. Наука доводить, що сім'я і шлюб виникли в різні історичні періоди. Шлюб визначається

як історично зумовлена й регульована суспільством форма взаємин між чоловіком і жінкою, яка визначає їхні права і обов'язки одного щодо одного і щодо їх дітей.

Більш складною системою людських відносин, ніж шлюб, є сім'я. Це заснована на шлюбі чи кровно-родинних та інших зв'язках мала соціальна група, члени якої зв'язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою. Сім'я, як правило, об'єднує не тільки подружжя та їхніх дітей, але й інших родичів чи просто близьких та необхідних їм людей.

Як мала соціальна група, сім'я є вихідною у соціальній структурі суспільства. Саме в сім'ї і через сім'ю здійснюється включення індивіда в свідоме суспільне життя.

Сім'я є явищем історичним. Вона само виникала і самовидозмінювалась разом з історичним розвитком суспільства. Щодо історичних форм розвитку сім'ї, то у первіснообщинному суспільстві під поняттям "сім'я" малось на увазі коло осіб, між якими були дозволені статеві зв'язки. У цьому розумінні виділяють:

-кровно-родинну сім'ю, у якій статеві зв'язки мають лише одне обмеження - неналежність до різний поколінь, тобто між батьками і дітьми;

-групову сім'ю (груповий шлюб), де однією сім'єю жили група чоловіків і група жінок. Для цього виду сім'ї характерною була заборона статевих зв'язків між членами одного роду (екзогамія).

На зміну груповому шлюбу сформувався парний шлюб і, відповідно, виникла парна сім'я. Парна сім'я передбачала статеві зв'язки лише між одним чоловіком і однією жінкою. В ній кожен із подружжя жив у своїй родовій групі, тому ці відносини не мали стійкого характеру.

Сім'я засновується на певних формах шлюбних союзів. Найбільш розповсюдженими формами шлюбних союзів є полігамія та моногамія.

Полігамія або багатошлюбність - це такий шлюб (сім'я), за якого один із членів подружжя може мати кількох шлюбних партнерів. Розрізняють полігінію (багатоженство), та поліандрію (багатомужжя). Полігінія - чоловік перебуває водночас у кількох шлюбних стосунках з різними жінками. Цей шлюб може реалізуватися у формі сім'ї гаремного типу. Поліандрія - жінка перебуває

105

одночасно в кількох шлюбних союзах з різними чоловіками. У минулому столітті поліандрія була поширена серед деяких груп ескімосів та алеутів. У наш час поліандрія існує серед деяких етнічних меншин Тибету.

Моногамія являє собою історично зумовлену форму шлюбу, за якої чоловік одружений з однією жінкою й, відповідно, жінка одружена тільки з одним чоловіком. Найпоширенішою формою моногамної сім'ї була патріархальна сім'я, яка управлялася батьком.

Наприкінці XX ст. в індустріальних та постіндустріальних країнах соціальні філософи констатують кризу патріархальної сім'ї. Ця криза виявляється у тому, що більшість сімей стали складатися лише з подружжя та їх дітей. Жінки отримали широкий доступ до роботи. А це забезпечило їх економічну незалежність від чоловіків. Так, у Скандинавських країнах до 50% жінок народжують дітей, свідомо не вступаючи в шлюб. Криза патріархальної сім'ї виявляється у гіпертрофованому зростанні розлучень, у небажанні значної частини молоді вступати до шлюбу і створювати сім'ю, у зменшенні кількості повторних шлюбів. Все це, безсумнівно, свідчить про кризу сім'ї у класичному розумінні.

З розкладом патріархальної сім'ї з'являється нова її форма — біархатна сім'я ("бі" - латиною "два", та "архі" — "зверхність", "головування"). На думку науковців біархатна сім'я буде заснована на гармонійному поєднанні чоловічого та жіночого начал. Чоловік і дружина доповнюватимуть одне одного перевагами чоловічої і жіночої антропосоціокультурної природи.

Основне призначення сім'ї - задоволення суспільних, групових та індивідуальних потреб. Будучи соціальним осередком суспільства, сім'я задовольняє низку його найважливіших потреб, у тому числі й відтворенні населення. Водночас сім'я задовольняє особисті потреби кожного члена сім'ї, а також загально сімейні (групові) потреби. З цього випливають основні функції сім'ї.

1.Репродуктивна функція сім’ї. Сім'я виконує передусім функцію біологічного і соціального відтворення людини, продовження людського роду. Ця функція особливо важлива у кризові періоди, коли йде процес вимирання нації.

2.Виховна функція сім'ї. У сім'ї виховуються і дорослі, і діти. Саме в сім'ї дитина засвоює основні цінності та норми поведінки, оволодіває мовою і логікою мислення. Сім'я забезпечує накопичення і передачу наступним поколінням знань, досвіду, навичок, трудової діяльності, спілкування. Важливою особливістю виховної функції сім'ї є те, що вона носить стійкий характер. Вплив сімейного колективу на кожного свого члена здійснюється протягом усього життя.

3.Функція організації дозвілля і відпочинку. Вільний час

- одна з найважливіших соціальних цінностей, засіб відтворення фізичних і духовних сил людини. Сімейне дозвілля включає у себе: читання, слухання радіо, перегляд телепередач, відвідання бібліотек, театрів, концертних залів, проведення відпустки, канікул, заняття спортом тощо.

4.Функція психологічно-емоційного розвантаження. В сім'ї людина знаходить співчуття, може зняти стрес, поділити

радість чи горе.

5.Функція реалізації особистісних якостей людини. Бути добрим, дбайливим батьком чи мамою, дідом чи бабусею, бути дбайливими сином чи донькою - це дуже важливі особистісні якості людини. Кожна нормальна людина з необхідністю

106

усвідомлює себе у таких якостях.

6. Господарсько-побутова функція. Ця функція пов'язана з веденням домашнього господарства і внутрішньосімейним задоволенням побутових потреб. Справедливий розподіл домашніх обов'язків між подружжям, старшим і молодшим поколінням, як правило, сприяє укріпленню сім'ї.

Отже, сім'я, як одна з найважливіших форм організації життя людей, має велике значення і для індивіда, і для особистості, і для суспільства.

Таким чином, соціальна структура суспільства органічно зв'язана соціальними відносинами, які, з одного боку, є механізмом зв'язку усіх компонентів соціальної структури, а з другого

- забезпечують динаміку її розвитку. Соціальні відносини інтегрують соціальні спільноти в органічну цілісність, у цілісну соціальну систему, що самоорганізується, самоупорядковується і має складний ієрархічний характер.

Контрольні запитання:

1.Що таке соціальні відносини і що таке соціальна структура суспільства?

2.Що таке класи, страти, соціальні верстви, стани, касти?

3.Що таке етнос і чим відрізняються раси від етносів?

4.Які характерні риси народності?

5.Що таке нація?

6.Що таке національний характер?

7.Що таке сім'я, які її історичні форми і функції?

Тема XVI. Філософські аспекти політичної сфери суспільного буття

1.Політика як вид діяльності. Політика і влада.

2.Політична система суспільства.

3.Держава як соціальний інститут політичної влади.

Література:

1.Андреев С.С. Политическая система й политическая организация.

2.общества.// Социально-политические науки.-1992.-№1.

3.Андрушенко В.П. Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія.

4.Курс лекцій.-К., - 1996 - С. 244-267.

5.Аристотель. Політика // Аристотель. Соч.: В 4 - х т. -М., 1983. - Т.4.

6.Вебер М. Политика как призвание й профессия // Вебер М. - Избранньїе произведения . - М., 1990. - с.644-707.

7.Крапивенский С.3. Социальная философия . Учебник. - Волгоград, 1998. - 352 с.

8.Лузан 0.0. Політика і суспільство.// Політологічні читання.-1993- № 1.

9.Пойченко А.М. Політика: теорія і технології. К., 1996. С. 5-36.

10.Рябов С.Г.Політологічна теорія держави.-К.,1996. - С. 11-21,45-69.

107

Знати основні поняття:

Політика, влада, політична система суспільства, політичний режим, держава, форма правління, форма державного устрою, громадянське суспільство, правова держава.

1. Політика як вид діяльності. Політика і влада

Важливим компонентом життєдіяльності суспільства є політика (грецькою politike - "державні чи суспільні справи", "мистецтво управління державою"). У найбільш загальному визначенні політика — це соціальний вид людської діяльності, пов'язаний із здобуттям і здійсненням влади.

Політика — явище історичне. Вона відокремлюється разом із сімейною, майновою, територіальною, етнічною, класовою диференціацією суспільства. Політика пов'язана з державою і правом. Економічні, класові, національні та інші інтереси спонукають людей до політичної діяльності, що утворює надзвичайно розгалужену систему політичних відносин.

Як історичне явище політика змінюється разом із ускладненням соціальної структури суспільства. Щодо країни, то розрізняють її внутрішню політику і політику зовнішню. В залежності від об'єкта спрямованості політичної діяльності державних органів чи політичних організацій, виділяють економічну, наукову, господарську, правову, молодіжну, освітню та інші види політики. Відомий німецький соціолог М.Вебер, відповідаючи на запитання "Що таке політика?" говорив, що політика означає прагнення до участі у владі. Той, хто займається політикою, той прагне до влади.

Концепція влади є основною в аналізі політики як виду діяльності. Влада — головний зміст політики. Влада — це форма суспільних відносин, що

характеризується здатністю і можливістю для окремих людей, груп, класів впливати на діяльність інших людей, соціальних груп, страт або класів економічними, правовими, моральними та іншими засобами. Це можливість або здатність одних примушувати інших робити те, чого вони, можливо, не хотіли б робити.

Влада існує скрізь, де є стійке об'єднання людей: у сім'ї, виробничих колективах, різноманітних організаціях і установах, в усій державі. Вона є способом організації суспільних відносин, побудованих на принципах субординації взаємодіючих суб'єктів і служить одним із головних регуляторів суспільного життя.

Основними формами влади е: політична, економічна, правова, моральна релігійна, батьківська та інші. Різноманітні форми влади взаємозв'язані, доповнюють одна одну.

За час первіснообщинного ладу влада мала суспільний характер. Вона здійснювалася всіма членами роду чи племені, які обирали старійшину. Із посиленням соціальної диференціації, з появою класів і виникненням держави на зміну моральному авторитету старійшин прийшов авторитет публічної влади. Виник апарат влади, особливі примусові установи, які в особі держави відділилися від суспільства і стали над ним. Домінуючою в сучасному суспільстві є державна влада. Вона може офіційно використовувати примус за допомогою спеціального апарату насильства (збройних сил, поліції, суду, прокуратури тощо).

Основними методами реалізації влади є:

108

1)авторитет ( лат. autoritas - влада, вплив) - одна з форм здійснення влади. На відміну від зовнішнього примусу, влада авторитету гарантується традиціями, законністю, харизмою, тобто загальною потребою суспільства в лідерові, вождеві;

2)насильство — примусове нав'язування волі. Примусовість є одним із найважливіших методів реалізації влади;

3)заохочення, суперництво, співробітництво. Важливою рисою політичної влади е її легітимність. Легітимність (латиною legitimus - "законність") - здатність системи породити і підтримувати віру народу в те, що політичні інститути влади і лідери влади відповідають інтересам народу.

Процедура легітимізації утверджує політику і владу, пояснює і виправдовує політичні рішення державної влади. Вона прагне забезпечити підкорення, згоду, політичну участь без будь-якого примусу. А якщо мета без примусу не досягається, то легітимація виправдовує примус. Отже, легітимна політика і влада авторитетні.

Вивчення феномена влади та пов'язаних з нею проблем має давню історію. В історії влади у XVIII ст. видатний французький просвітитель Шарль Луї Монтеск'є створив теорію розподілу влади, яка функціонує і в сучасних суспільствах. Структурно влада, за Ш. Монтеск'є, поділяється на три системи.

По-перше, законодавча влада (парламент, місцеві органи самоуправління). По-друге, виконавча влада (уряд і його установи, виконавчі органи на місцях). По-третє, судова влада (судова система, органи нагляду, тощо).

Слід зазначити, що кількість гілок влади, що взаємодіють і конкурують між собою, може і не обмежуватися вказаною триадою. Так, дуже часто, четвертою владою називають засоби масової інформації.

Таким чином, влада є істотним компонентом соціального управління на всіх ступенях розвитку суспільного організму. Вона забезпечує процеси організації та контролю систем відтворення суспільства, виховання, поведінки, діяльність у різних сферах, способів життя індивідів, соціальних спільностей суспільства. Влада і політика пов'язані круговою причинно-наслідковою залежністю. Як соціальнополітичний феномен влада є протилежністю безвладдя, відсутності влади.

Влада має свій механізм, до якого належать:

по-перше, система відносин, структур, інститутів, методів, засобів реалізації влади; по-друге, політична система суспільства. Про це піде мова у наступному питанні.

2.Політична система суспільства

Сутнісний аналіз політики не може бути повним без виявлення її взаємодії з іншими явищами і процесами політичного простору суспільного життя. Політика - явище системне. Раніше наголошувалося, що система - це певна сукупність взаємопов'язаних елементів, що утворюють стійку цілісність і мають свої внутрішні закономірності.

Політична система - це сукупність політичних інститутів та установ, що взаємодіють з метою реалізації певних політичних цінностей. За своєю суттю, це своєрідний механізм реалізації влади.

До складових елементів будь-якої політичної системи суспільства входять:

1) політичні відносини між суб'єктами (елементами) системи. Це відносини між індивідами, соціальними групами, націями, державами, тощо;

109

2)політична діяльність, яка виникає з появою того або іншого інтересу і завершується його реалізацією;

3)політичні ролі, тобто коло прав, обов'язків і відповідальності суб'єктів політичної системи;

4)політична свідомість і політична культура. Політична свідомість — це сукупність політичних ідей, поглядів, теорій, що відображає політичні процеси в суспільстві. Політична культура - це система знань і уявлень про владу, державу,

політику; вільна орієнтація і активність у сфері політичних відносин. У

політичній культурі політичні цінності з'єднуються зі свідомим виконанням законів і свідомими політичними діями;

5)політичні і правові норми. Політичні і правові норми є видами соціальних норм. Норма - сукупність зобов'язуючих принципів, правил, вимог, встановлених суспільством. Політичні і правові норми виступають важливим регулятором суспільних відносин;

6)засоби масової інформації. Вони використовуються для політичного впливу на населення з метою легітимації влади або її захоплення конкуруючими політичними силами;

7)політична організація суспільства. Це останній за рахунком і перший за значенням елемент політичної системи. Політична організація суспільства має складну і розгалужену структуру. Її можна трактувати як систему, що формується завдяки єдності таких елементів:

а) держава зі своїми законодавчими, виконавчими, судовими органами, різними відомствами: армією, органами держбезпеки, підтримки громадського порядку тощо;

б) політичні партії як організовані групи однодумців, які мають за мету досягнення своїх інтересів шляхом завоювання державної влади або участі в й здійсненні.

Кожна політична партія намагається забезпечити обрання своїх представників у законодавчі та інші органи влади, спрямувати дії своїх депутатів на виконання програмної мети;

в) громадські рухи і громадські організації. Громадські рухи - це добровільні

формування людей, що виникають на основі їх свідомого волевиявлення відповідно до спільних інтересів, прав і свобод. Ці рухи діють, як правило, з

орієнтиром на найближчу перспективу.

Більш стійкими формами об'єднань є громадські організації. Це добровільні об'єднання людей на основі певної програми дій. До них належать творчі спілки,

спортивні товариства, молодіжні організації, профспілки, товариства мисливців, рибалок, тощо. Їх члени здатні суттєво впливати на політичне життя, але вони не прагнуть політичної влади.

г) органи місцевого самоврядування; д) трудові колективи зі своїми органами самоуправління.

Ланкою, яка з'єднує всю політичну систему, є політична влада. Сукупністю засобів, способів і методів здійснення політичної влади є політичний режим. За політичним режимом всі політичні системи можна поділити на тоталітарні, авторитарні та демократичні (ліберальні).

Тоталітарний політичний режим - це прагнення влади контролювати усі

110