Історія розвитку соціології План

1. Вчення про суспільство до Х1Х ст.

2. Огюст Конт як засновник соціології.

3. Класичний період у розвитку соціології.

4. Західна соціологія ХХ ст..

5. Розвиток соціології на Україні.

1. Спроби створення соціальних теорій присутні в творчості філософів стародавнього світу. Платон, Аристотель, Конфуцій розглядали соціально-політичні проблеми держави, управління державою, права, суспільних цінностей, способів життя людей.

В епоху середніх віків переважали релігійні погляди на суспільство, засновані на християнській моралі (Августин Блаженний, Фома Аквінський).

В епоху Відродження вчені звернулись до особистості та її творчого потенціалу, розповсюджується гуманізм, демократія.

В епоху Нового часу з’являються нові політичні вчення: теорія суспільного договору, теорія природного права, теорія розподілу влади (Ніколо Макіавеллі, Томас Гобс, Томас Мор, Джон Локк, Жан Жак Руссо, Шарль Монтеск’є).

В Х1Х ст. з’являються ідеї соціалізму (побудови нового суспільства), розвивається позитивізм (науковий підхід до вирішення суспільних проблем).

Історичні передумови виникнення соціології:

1. Бурхливий розвиток природознавства і фундаментальні відкриття у багатьох галузях природничих наук.

2. Промислова революція та швидке утвердження капіталізму.

3. Глибокі економічні зміни, викликані утвердженням капіталізму, привели до суттєвих соціальних змін: переважна більшість населення стала працювати у промисловості, торгівлі, державних інституціях, а не в галузі землеробства; намітилося значне збільшення міського населення і зменшення сільського, відбулося різке розшарування населення на багатих і бідних внаслідок первісного накопичення капіталу. Ці нові тенденції, що фактично кардинально змінили суспільство, вимагали вивчення, розуміння та наукового витлумачення.

4. Суттєві політичні зміни, що тісно пов'язані з економічними.

5. Важливими інтелектуальними джерелами появи соціології виявилися знання, здобуті у межах інших наук, які були певним плацдармом, базисом для нової науки.

6. Панування позитивізму у суспільних науках.

Позитивізм утверджував:

♦ переважання досвіду, емпірії у соціальному пізнанні, необхідність апостеріорного (отриманого з досвіду) знання замість апріорного (істинність якого не може бути доведеною або спростованою досвідом);

♦ якісну однорідність природних і соціальних явищ;

• з'ясування того, як саме, а не чому відбуваються явища і процеси;

• застосування до суспільної теорії таких же точних і об'єктивних методів, як і до природничих наук;

• можливість та бажаність точних природничо-наукових процедур фіксації даних спостереження шляхом кількісної інтерпретації суспільних явищ;

♦ відсутність аксиологічної (ціннісної) інтерпретації суспільних явищ, залежності від ідеології, методологічний об'єктивізм;

♦ інструментальний характер отриманого знання, націленість на практику.

Усі ці фактори стали вирішальними для появи соціології як науки.

Анрі Сен-Симон – вчитель і попередник О.Конта, позитивіст. Він виділив суспільство як науковий предмет і об’єкт дослідження, розробив питання про необхідність створення науки про людину і суспільство як самостійної галузі знання.

2. Огюст Конт – французький філософ, вчений-позитивіст, засновник науки соціологія.

Соціологія як наука була визнана в 40-х роках Х!Х ст. після опублікування О. Контом його роботи „Курс позитивної філософії”, де він вперше використав термін „соціологія” і визначив необхідність вивчення суспільства на науковій основі.

О. Конт є фундатором позитивізму як особливого методу дослідження соціальних процесів, що тяжіє не до умоглядного теоретизованого знання, а до такого знання, яке засноване на спостереженні та експерименті і пов’язане з використанням математичних методів. Переваги такого знання про суспільство очевидні і характеризують точність, достовірністю, конструктивністю, об’єктивністю.

За О.Контом, існують три стадії, через які послідовно проходить людська свідомість: теологічна, коли світ пояснюється дією надприродних сил, метафізична абстрактна), коли світ пояснюється за допомогою пізнання сутності речей, а не релігійними впливами, та позитивна (наукова), коли формується науковий світогляд, основу якого складає позитивне знання. Отже, Конт відкрив закон про три стадії інтелектуального розвитку людини:

1. Теологічна (релігійні уявлення).

2. Метафізична (розумова (розсудочна) діяльність)

3. Позитивна (наукова).

Соціологія є вершиною позитивного знання.

Конт відкрив закон розподілу та кооперації праці. В суспільстві люди розподіляються на соціальні групи, з іншого боку об’єднуються в соціальні групи. Взаємна згода між людьми є основою життя суспільства. Конт розділив соціологію на дві частини:

1. Соціальна статика (вивчає незмінні процеси і явища в суспільстві, вивчає анатомію суспільства, його структуру, побудову тощо).

2. Соціальна динаміка (вивчає закони руху та розвитку суспільства, його прогрес, соціальні явища в розвитку).

Також дослідник започаткував теоретичний аналіз індустріального суспільства, за що його вважають родоначальником індустріальної соціології. Він аналізував процес індустріалізації, який супроводжувався впровадженням науки у виробництво, концентрацією робітників, появою непримиренних протиріч між власниками та найманими працівниками. Конфлікт між власниками і робітниками він кваліфікував як результат неефективної організації праці. О. Конт був противником революційних форм боротьби, надавав великого значення діяльності інженерів-організаторів виробництва, а також моралі, вихованню людей.

3. Класичний період в розвитку соціології ( ІІ половина Х1Х ст. – поч.. ХХ ст.) представлений кількома школами і напрямками:

Біоорганічна школа (засновник – Герберт Спенсер). Спенсер вважав суспільство аналогом природного організму і пояснював його через біологічні закони. Він вважав, що суспільство не повинно пригнічувати людину, а повинно їй служити. Всі суспільні явища він розглядав з позиції еволюціонізма.

Психологічна школа. Суспільство розглядалось як взаємодія психологічних сил. Гюстав Лебон розробив концепцію психології натовпу ( що таке натовп, як управляти натовпом, що впливає на поведінку людини в натовпі). Габріель Тард вивчав проблему взаємодії між людьми в суспільстві, міжособистісні стосунки, суспільство як живий організм. Зиґмунд Фрейд розглядав поведінку людини в суспільстві, мотиви поведінки, що криються в підсвідомості людини та її сексуальних інстинктах. Чарльз Кулі вивчав колективну психологію, психологію трудових колективів, взаємодію між людьми, проблему конфліктів.

Еміль Дюркгейм написав працю „Правило соціологічного методу” і розробив вчення про методи дослідження суспільства. Він описав вимоги до вивчення соціальних фактів:

1. Розглядати соціальні факти як речі.

2. Систематично відокремлюватися від усіх ідей та ідеологій.

3. Визнавати первинність цілого над складоваими частинами.

В дослідах Дюркгейм використовував природні науки, досліджував колективну свідомість, вивчав поведінку людей і подолання конфліктів в суспільстві.

Макс Вебер та Георг Зіммель визнали соціологію як науку, що повинна брати найкраще з інших наук. Основним об’єктом дослідження був індивід – який має свою поведінку і свідомість.

Вони сформулювали ряд методологічних принципів, на які опирається соціологія6

1. Вимога вилучення із наукового світогляду об’єктивних знань (знання про дійсність).

2. Соціологія повинна з’ясовувати причини подій, не вдаючись до наукових прогнозів.

3. Соціологія повинна підпорядковуватись правилам логіки і загальнолюдським цінностям.

4. В інтелектуальній діяльності треба поєднувати емпіричні дані із загальнолюдськими цінностями.

5. Зміна ціннісних переваг соціологів залежить від епохи.

М. Вебер займався політичною та економічною соціологією, в якій розглядав поведінку людини в суспільстві. Г. Зіммель займався питаннями духовної еволюції.