18. Поняття, ознаки та види тілесних ушкоджень за ступенем їх тяжкості. Загальна характеристика ознак тяжких,середньої тяжкості та легких тілесних ушкоджень.

Поняття і види тілесних ушкоджень. Тілесне ушкодження — це протиправне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що виражається в порушенні анатомічної цілості або фізичної функції органів і тканин тіла людини.

Об'єктом тілесного ушкодження є здоров'я людини. Будь-яке тілесне ушкодження заподіює певну шкоду здоров'ю людини.

Тілесне ушкодження — це посягання на здоров'я іншої людини. Заподіяння самому собі тілесного ушкодження, навіть тяжкого, за загальним правилом не є злочином і кримінальну відповідальність тягне лише у випадках, якщо воно є засобом здійснення іншого злочину.

З об'єктивної сторони тілесне ушкодження може бути заподіяне дією або бездіяльністю винного. Вплив застосовується як фізичний (нанесення удару, заподіяння опіку тощо), так і психічний (загроза або переляк, що спричинили душевне захворювання та ін.).

Склад тілесного ушкодження вважається закінченим з моменту настання злочинного наслідку у вигляді шкоди здоров'ю людині різної тяжкості. Для відповідальності за тілесне ушкодження необхідно, щоб заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини було протиправним. Заподіяння такої шкоди за обставин, що виключають протиправність діяння (наприклад, у стані необхідної оборони, крайньої необхідності та ін.), не може тягти відповідальність за тілесні ушкодження.

Суб'єктивна сторона тілесних ушкоджень може виражатися в умисній і необережній вині.

Суб'єктом злочинів, за умисне тяжке тілесне ушкодження або середньоъ тяжкості, може бути особа, яка досягла 14-ти років. За інші тілесні ушкодження відповідальність настає з 16-ти років.

За ступенем тяжкості тілесні ушкодження в КК розподіляються на тяжкі, середньої тяжкості і легкі.

Умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121). У частині 1 ст. 121 під умисним тяжким тілесним ушкодженням розуміється умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.

Тяжким визнається тілесне ушкодження, що призвело до втрати будь-якого органу або до втрати його функцій. Правила відносять до таких ушкоджень втрату чи безповоротну втрату функцій руки, ноги, зору, слуху, репродуктивної здатності.

Тілесне ушкодження є тяжким і тоді, коли воно спричинило інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину.

Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 121, характеризується умисною виною. Винний усвідомлює, що може заподіяти тяжку шкоду здоров'ю потерпілого, і бажає або свідомо допускає настання такої шкоди.

Тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого,. Для застосування ч. 2 ст. 121 в цьому випадку слід встановити наявність умислу на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережної вини стосовно смерті потерпілого.

Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122). Середньої тяжкості вважається таке тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, властивих тяжкому тілесному ушкодженню, але спричинило тривалий розлад здоров'я або значну стійку втрату працездатності менше як на одну третину. Тривалий розлад здоров'я виявляється в порушенні функцій будь-якого органу. Правила відносять до такого розладу послаблення функцій органів зору, слуху, язика, ноги, руки тощо.

Стаття 122 застосовується лише за умови, що порушення функції будь-якого органу було тривалим. Відповідно до Правил під тривалим слід розуміти розлад здоров'я строком понад 3-х тижнів (більш ніж 21 день).

Під стійкою втратою працездатності менш як на одну третину слід розуміти втрату загальної працездатності від 10 до 33 відсотків.

З суб'єктивної сторони злочин, що розглядається, може бути вчинений з прямим або непрямим умислом.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 121 — виправні роботи на строк до двох років або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на той самий строк; за ч. 2 ст. 121 — позбавлення волі на строк від трьох до п'яти років.

Умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125). Це таке тілесне ушкодження, яке не спричинило короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності. До них Правила відносять ушкодження, що мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше як шість днів (садна, синці тощо).

Суб'єктивна сторона злочину, який розглядається, характеризується тільки умисною виною. Суб'єктом цього злочину є особа, якій виповнилося 16 років.

У частині 2 ст. 125 встановлена відповідальність за легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я чи незначну стійку втрату працездатності. Відповідно до Правил короткочасним є розлад здоров'я тривалістю понад шести днів, але не більше ніж 21 день (три тижні). Під незначною стійкою втратою працездатності слід розуміти втрату загальної працездатності до 10 відсотків.

19. Загальна характеристика злочинів проти волі, честі та гідності особи. Незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК України). Розмежування із захопленням заручників (ст. 147 КК України).

Відповідно до Конституції України (статті 29 і 28) кожна людина має право на свободу та повагу до її гідності. Честь і гідність людини - наголошує Основний Закон - є найвищою соціальної цінністю в державі.

Родовим об'єктом злочинів, що розглядаються, є воля, честь і гідність особи.

Розділ налічує сім самостійних діянь, а саме незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК), захоплення заручників (ст. 147 КК), підміна дитини (ст. 148 КК), торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини (ст. 149КК), експлуатація дітей (ст. 150 КК), використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. 150-1 КК), незаконне поміщення в психіатричний заклад (ст. 151 КК).

Суспільна небезпека злочинів, що розглядаються, полягає в тому, що під час їх вчинення відбувається незаконний вплив на закріплені Основним Законом України цінності, які притаманні лише людині.

Об'єктивна сторона злочинів, що розглядаються, представлена діями. Понад те: усі з таких злочинів за конструкцією об'єктивної сторони є формальними, тобто момент їх закінчення законодавчо пов'язаний із самим лише фактом учинення протиправного діяння.

Суб'єктом злочинів проти волі, честі та гідності особи, за загальним правилом, може бути лише фізична осудна особа. Для злочинів відповідальність настаж з 14 р.(захоплення заручників), для інших з 16 або 18 р.(експлуатація дітей)., а для деяких злочинів передбачений спеціальний суб’єкт.

Із суб'єктивної сторони всі аналізовані злочини є умисними.

Суспільна небезпека незаконного позбавлення волі полягає в порушенні права людини на особисту волю (у вигляді особистої свободи).

Суспільна небезпека викрадення людини полягає не тільки в тому, що під час вчинення такого злочину відбувається протиправний вплив на волю людини, а й у тому, що в такому випадку виявляється неповага до людської гідності.

Об'єктивна сторона злочинів, що розглядаються, полягає в діях з приводу часткового обмеження чи повної ліквідації здатності діяти певним чином на власний розсуд (рухатись певною територією тощо). Різниця лише в тому, що під час викрадення людини остання спочатку вилучається з місця перебування, а потім позбавляється волі на період перебування у викрадача.

Момент закінчення цього злочину слід пов'язувати з вчиненням одного з двох діянь, а саме: а) незаконного утримання людини (стосується незаконного позбавлення волі); б) викрадення потерпілого.

Суб'єкт злочину - загальний. Суб'єктивна сторона незаконного позбавлення волі так само, як і викрадення людини, характеризується умислом.

Кваліфіковані види незаконного позбавлення волі й викрадення людини передбачено ч. 2 ст. 146 КК. Це вчинення зазначених злочинів або щодо малолітнього, або з корисливих мотивів, або щодо двох чи більше осіб, або за попередньою мовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або якщо воно супроводжувалось заподіянням потерпілому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або якщо воно здійснювалось протягом тривалого часу.

Захоплення заручників. Об'єктивна сторона злочину складається з двох самостійних форм, а саме: а) захоплення особи як заручника; б) тримання особи як заручника.

Під заручником слід розуміти особу, яку захопили чи утримують з метою спонукання її родичів, державної або іншої установи, підприємства чи організації, фізичної або службової особи до вчинення чи утримання від вчинення будь-якої дії як умови звільнення заручника.

Під захопленням слід розуміти насильницьке, іноді шляхом нападу, встановлення безпосереднього контролю над потерпілим у частині обмеження чи повної ліквідації його можливості діяти певним чином на власний розсуд.

Під триманням слід розуміти насильницьке установлення контролю над перебуванням потерпілого на певній території протягом певного часу.

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилось 14 років. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Об'єктивна сторона злочину складається з двох самостійних форм, а саме: а) захоплення особи як заручника; б) тримання особи як заручника.

Викрадення людини або позбавлення волі з корисливих мотивів необхідно відрізняти. При захопленні заручників винний зацікавлений в широкому розголосі своїх вимог (як правило, місце утримання заручників не приховується, погрози щодо них виголошуються публічно з демонстрацією агресивності по відношенню до захоплених осіб). У випадках викрадення людини чи позбавленні її волі вимога про викуп пред'являється вузькому колу осіб, місце утримання викрадених осіб тримається в таємниці.

20. Загальна характеристика злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканності особи. Зґвалтування (ст. 152 КК України). Розмежування з насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153 КК України).

Статева свобода і статева недоторканість особи виступають родовим об'єктом злочинів. До злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи віднесено: зґвалтування (ст. 152); насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153); примушування до вступу в статевий зв'язок (ст. 154); статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155); розбещення неповнолітніх (ст. 156).

Під статевою свободою слід розуміти право особи на самовизначення власних статевих потреб без будь-якого примусу.

Натомість статева недоторканість означає охоронюваний кримінальним законом стан, за якого забороняється вступати у інтимні контакти з особою, яка з певних причин (наприклад, через недосягнення статевої зрілості) не є носієм статевої свободи.

Суспільна небезпека розглядуваних злочинів визначається не лише посяганням на статеву свободу або статеву недоторканість особи, а й заподіянням шкоди нормальному фізичному, психічному станові, здоров'ю, честі та гідності особи тощо.

Обов'язковою ознакою складів розглядуваних злочинів є потерпілий, який може виділятись за певними ознаками, зокрема, за залежністю від винного (ст. 154 КК), недосягненням певного стану (ст. 155 КК) або віку (ч. 3, 4 ст. 152, ч. 2, 3 ст. 153, ст. 156 КК).

Об'єктивна сторона статевих злочинів характеризується активною поведінкою винної особи - це фізичні та (або) інтелектуальні дії сексуальної спрямованості. За законодавчою конструкцією досліджувані злочини здебільшого побудовано як формальні склади. Примушування до вступу в статевий зв'язок сконструйоване як усічений склад злочину.

Суб'єктом статевих злочинів є осудна особа, яка досягла 14-річного (статті 152, 153 КК) або 16-річного віку (статті 154-156 КК).

Із суб'єктивної сторони всі злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи характеризуються прямим умислом.

Згвалтування. Основний безпосередній об’єкт злочину – статева свобода чи статева недоторканість особи. Його додатковим факультативним об’єктом можуть бути здоров’я, воля, честь і гідність особи, нормальний розвиток неповнолітніх.

.Потерпілою від злочину може бути особа як жіночої, так і чоловічої статі.

З об’єктивної сторони зґвалтування полягає у статевих зносинах, які поєднуються із: 1) застосуванням фізичного насильства; 2) погрозою його застосування (воля потерпілої особи придушується) або 3) з використанням безпорадного стану потерпілої особи (її воля ігнорується). Склад злочину — формальний. Статеві зносини при зґвалтуванні відбуваються проти волі потерпілої особи. Для відповідальності за ст. 152 КК достатньо, щоб статеві зносини супроводжувалися хоча б одним із зазначених в законі способів: застосуванням фізичного насильства, погрозою застосування такого насильства або використанням безпорадного стану потерпілої особи. Не є зґвалтуванням випадки, коли особа вступає у статевий зв'язок, застосовуючи обман або зловживання довірою.

Під статевими зносинами слід розуміти природний (гетеросексуальний) статевий акт.

Суб’єктом злочину є осудна особа чоловічої або жіночої статі, яка досягла 14-річного віку. При цьому стать безпосереднього виконавця злочину має бути протилежна статі потерпілої особи.

Суб’єктивна сторона зґвалтування характеризується прямим умислом. Винний усвідомлює, що вчиняє природний статевий акт із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, і бажає це зробити.

Відмінність зґвалтування від насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом полягає у способі вчинення злочину.

Під задоволенням статевої пристрасті неприродним способом потрібно розуміти будь-які дії сексуального характеру (крім природного статевого акту), які порушують тілесну недоторканість потерпілої особи, здатні збудити і задовольнити статеву пристрасть чоловіка або жінки. Це, зокрема, мужолозтво, лесбійство.