5.1.2. Особливості міжнародних конвенцій та міжнародно-правових актів га і рб оон як джерел права міжнародної безпеки

Попереднє вивчення порушеної проблеми свідчить, що фахівці-міжнародники та доктриналісти визначають Статут ООН головним міжнародно-правовим актом у сфері Права міжнародної безпеки. Одночасно, норми міжнародного публічного права, пов’язані побічного з питаннями міжнародної безпеки, зосереджені також у значній кількості міжнародно-правових актів, серед яких можна назвати:

1) Конвенцію про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 р.,

2) Декларацію про принципи міжнародного права 1970 р.,

3) Європейську конвенцію про боротьбу з тероризмом 1977 р.,

4) Конвенцію ООН з морського права 1982 р. і т. ін.

Проте, у міжнародному публічному праві сформувалася низка міжнародно-правових актів, котрі безпосередньо регламентують відносини, пов’язані з забезпеченням міжнародної безпеки, підтриманням міжнародного миру, запобіганням насильства в міжнародних відносинах і відверненням війни, котрі можна розглядати в якості джерел права міжнародної безпеки.

Таким чином можна констатувати, що систему джерел права міжнародної безпеки складають:

1) Статут ООН. Відповідно до ст. 1 Статуту ООН підтримання міжнародного миру і безпеки та застосування для цього засобів колективної безпеки є основним завданням ООН. Саме Статутом ООН (глави I, IV, VII) закріплено порядок застосування міжнародно-правових засобів підтримання миру, забезпечення міжнародної безпеки та відвернення війни;

2) Резолюції Ради Безпеки та Генеральної Асамблеї ООН, котрі спрямовуються на конкретизацію положень Статуту ООН і стосуються питань міжнародної безпеки. До них, зокрема, можуть бути віднесені Резолюції Генасамблеї ООН:

а) „Про незастосування сили в міжнародних відносинах і остаточну заборону застосування ядерної зброї” 1972 р.;

б) „Про визначення агресії” 1974 р.;

в) „Про створення зони, вільної від ядерної зброї, в районі Близького Сходу” 1976 р.;

г) Резолюція Ради Безпеки № 1373 (2001) від 28.09.2001 р. „Щодо попередження та заборони фінансування тероризму” тощо.

Юридична сила цих резолюцій неоднакова: якщо резолюції Ради Безпеки відповідно до ст. 25 Статуту ООН є обов’язковими для виконання усіма членами ООН, то резолюції Генасамблеї мають лише рекомендаційний характер.

5.1.3. Особливості міжнародних договорів як джерел права міжнародної безпеки

Важливе місце в комплексі джерел права міжнародної безпеки посідають взаємопов’язані багатосторонні та двосторонні договори. Їх можна поділити на чотири групи:

перша – договори, спрямовані на стримування гонки ядерних озброєнь та інших видів зброї масового знищення;

друга – договори, спрямовані на обмеження нарощування озброєнь у кількісному та якісному значенні;

третя – договори, спрямовані на заборону виробництва певних видів зброї та її знищення;

четверта – договори, спрямовані на запобігання несанкціонованому виникненню війни та застосуванню військової сили.

5.1.3.1. Міжнародні договори, спрямовані на стримування нарощування ядерних озброєнь у просторовому відношенні. Зазначені договори, як правило, мають багатосторонній характер і встановлюють заборону виготовлення, розміщення, випробування, використання території для транзитного переміщення та застосування ядерної зброї на певних територіях. До цієї групи джерел, зокрема, відносяться:

а) Договір про Антарктику 1959 р.;

б) Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р.;

в) Договір про принципи діяльності держав щодо дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла 1967 р.;

г) Договір про заборону розміщення на дні морів та океанів та їх надрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення 1971 р.;

д) Договір про заборону ядерної зброї в Латинській Америці (Договір Тлателолко) 1967 р.;

е) Договір про без’ядерну зону в південній частині Тихого Океану (Договір Раротонга) 1985 р.;

ж) Договір про зону, вільну від ядерної зброї, в Південно-Східній Азії (Бангкокський Договір) 1995 р.;

з) Договір про зону, вільну від ядерної зброї, в Африці (Договір Пеліндаба) 1996 р.

5.1.3.2. Міжнародні договори, спрямовані на стримування нарощування озброєнь у кількісному та якісному відношеннях. Такі договори можуть бути як двосторонніми, так і багатосторонніми. В основному вони передбачають граничну кількість певних видів зброї, котрі можуть виготовлятися та використовуватися державами чи їх групами. До таких договорів відносяться:

а) Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі та під водою 1963 р.;

б) Конвенція про заборону військового чи будь-якого іншого ворожого використання засобів впливу на природне середовище 1977 р.;

в) Договір про звичайні збройні сили в Європі 1990 р.;

г) Договір між СРСР та США про обмеження систем протиракетної оборони (Договір по ПРО) 1972 р.;

д) Тимчасова угода між СРСР та США про деякі заходи у галузі обмеження стратегічних наступальних озброєнь 1972 р. (Угода по ОСНО-1);

е) Договір між СРСР та США про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь 1979 р. (Договір по ОСНО-2);

ж) Договір між СРСР та США про скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь  1991 р. (Договір по СНО-1);

з) Договір між Росією та США про подальше скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь 1993 р. (Договір по СНО-2).

и) Договір між Росією та США про подальше скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь 2010 р. (Договір по СНО-3).

5.1.3.3. Міжнародні договори, спрямовані на заборону виробництва окремих видів зброї та ліквідацію наявних запасів таких видів зброї:

1) Конвенція про заборону розробки, виробництва і накопичення запасів бактеріологічної (біологічної) і токсичної зброї та про їх знищення 1972 р.;

2) Конвенція про заборону розробки, виробництва і використання хімічної зброї та її знищення 1993 р.;

3) Конвенція про заборону застосування, накопичення запасів, виробництва і передачі протипіхотних мін та щодо їх знищення 1997 р.;

4) Договір між СРСР та США про ліквідацію ракет середньої дальності та меншої дальності 1987 р. (Договір по РСМД).

5.1.3.4. Міжнародні договори, спрямовані на попередження випадкового (несанкціонованого) виникнення війни та застосування військової сили. Подібні договори, як правило, є двосторонніми, укладаються між ядерними державами та розраховані на попередження помилкового використання стратегічних видів зброї. Так, до цієї групи джерел відносяться:

а) Угоди про прямі лінії зв’язку між СРСР та США (1963 р., 1971 р.), Великою Британією (1967 р.), Францією (1966 р.), ФРН (1986 р.);

б) Угода про заходи щодо зменшення небезпеки виникнення ядерної війни між СРСР та США 1971 р.;

в) Угода у формі обміну листами між СРСР та Францією про попередження випадкового чи несанкціонованого застосування ядерної зброї 1976 р.;

г) Угода між Урядом СРСР та Урядом Великобританії про попередження випадкового виникнення ядерної війни 1977 р.;

д) Угода між СРСР та США про попередження про запуск міжконтинентальних ракет з підводних човнів 1988 р.

Згідно з Угодою про повідомлення про пуски міжконтинентальних балістичних ракет і балістичних ракет підводних човнів, СРСР і США зобов’язалися повідомляти один одному не менше ніж за двадцять чотири години про запланованих дати, райони пуску і райони падіння стосовно будь-якого пусків стратегічної балістичної ракети: міжконтинентальної балістичної ракети або балістичної ракети підводних човнів (ст. 1).

5.1.3.5. Міжнародні договори, котрі регламентують правові основи підтримання миру. До договорів, котрі стримують гонку ядерних озброєнь у просторовому відношенні відносяться:

1) Договір про Антарктику;

2) Договір про нерозповсюдження ядерної зброї;

3) Договір про принципи діяльності держав по дослідженню і використанню космічного простору, включаючи Місяць і інші небесні тіла;

4) Договір про заборону розміщення на дні морів і океанів і в його надрах ядерної зброї і інших видів зброї масового знищення;

5) Бангкокський Договір;

6) Договір Тлателолко;

7) Договір Раротонга;

8) Договір Пеліндаба.

5.1.3.6. Міжнародні договори, покликані сприяти мирному врегулюванню міжнародних суперечок, а саме:

1) Гаазька конвенція про мирне розв’язання міжнародних суперечок;

2) Статут Міжнародного Суду;

3) Манільська декларація про мирне розв’язання міжнародних суперечок;

4) Переглянутий Загальний акт про мирне розв’язання міжнародних суперечок та ін.

Наведемо приклади договорів у сфері регіональної безпеки:

1. Північноатлантичний пакт;

2) Договір про заснування Організації Варшавського Договору (нині не чинний у зв’язку і саморозпуском);

3) Договір про колективну безпеку.