2.6.2. Особливості теоретико-методологічної класифікації війн за силами, засобами і способами ведення військових дій та її елементів

2.6.2.1. Звичайна (класична, конвенційна) техногенно-силова війна – війна із застосуванням сил і засобів загального призначення з відмовою від застосування засобів масового враження, передусім, ядерної, хімічної і бактеріологічної зброї. Характеризується можливістю застосування ефективної (високоточної, вседобової, всепогодної) зброї, засобів розвідки і цілевказування, зв’язку, бойового управління і радіоелектронної боротьби.

Може мати високу напруженість і швидкоплинність проведення бойових операцій, різний розмах (від великомасштабної війни до невеликого локального військового конфлікту), а також вестися протягом тривалого часу (іраксько-іранська війна 1980 – 1988 рр.) або закінчитися у короткий термін (війна в зоні Перської затоки 1991 р.).

Зазвичай успіх у техногенно-силовій війні зумовлюється загальною військово-політичною та економічною ситуацією, а у військовому сенсі, передусім, кількісно-якісною перевагою в силах і засобах ведення війни, високим рівнем професійної підготовки особового складу збройних сил, належною мірою оволодіння військовим мистецтвом командними кадрами.

У обмеженій звичайній техногенно-силовій війні може використовуватися лише певна частина збройних сил і звичайних засобів враження в межах відповідних територій. До таких техногенно-силових воєн відносяться регіональні та локальні війни, а також короткоплинні військові конфлікти.

Тривала (затяжна) звичайна техногенно-силова війна найчастіше розвивається поетапно, включає низку періодів, кампаній, котрі складаються, у свою чергу, із стратегічних і менш масштабних, тактичних операцій.

Термін „звичайна класична, конвенційна техногенно-силова війна” використовувався, головним чином, в радянській військовій науці та практиці. У більшості інших держав застосовується термін конвенційна війна, яким підкреслюється допустимість використання лише тих засобів озброєної боротьби, які не заборонені міжнародними угодами та конвенціями.

2.6.2.2. Загальна ядерна війна – війна, в якій основним засобом враження супротивника є ядерна зброя, вживана необмежено, масовано, протягом короткого проміжку часу та у поєднанні з іншими засобами боротьби. У таку війну прямо або побічно можуть бути залучена більшість держав світу. Її вторинні наслідки беззаперечно поширяться на всю земну кулю. Розв’язування такої війни призведе до загибелі людської цивілізації, глобальної екологічної катастрофи.

До кінця ХХ ст. усі держави дійшли одностайного висновку щодо неприпустимість глобальної загальної ядерної війни. Проте, гіпотетично, вона може бути розв’язана випадковими, приміром, провокаційними або терористичними діями, або в результаті грубого прорахунку військово-політичного керівництва однієї з держав у сподіванні використати тимчасові переваги і, шляхом упереджувальних дій, виключити поразку власної держави.

2.6.2.3. Обмежена ядерна війна – війна із застосуванням різних видів зброї, у тому числі ядерної, використання якої обмежується масштабами, районами застосування і видами ядерних засобів. Така війна можлива лише протягом обмеженого часу на певних театрах військових дій з використанням переважно тактичних і оперативно-тактичних (або частини стратегічних) ядерних засобів для враження, приміром, найважливіших військових і військово-економічних об’єктів супротивника.

Обмежена ядерна війна може вестися й у формі нанесення суворо визначеної кількості ядерних ударів для придушення дій супротивника або попередження поразки своїх військ і сил, котрі опинилися в кризовому положенні. У відповідь на такі удари інша сторона може відповісти адекватним або ще потужнішим ядерним ударом.

Така війна таїть у собі екологічну небезпеку, зважаючи на поширення радіоактивних продуктів на великі відстані, а також загрозу переростання в загальну ядерну війну. Тому не можна виключати припинення військових дій на самому їх початку в результаті досягнутого політичного компромісу за участю інших держав світової спільноти.

2.6.2.4. Інтенсивність війни – категорія, котра визначає масштаби війни, її напруженість і рівень використання різних засобів озброєної боротьби. Відповідно розрізняють війни малої, середньої і великої інтенсивності, а також окремі військові конфлікти. Кожна з цих воєн може мати відособлений характер або стати одним з етапів великої затяжної війни.

2.6.2.5. Війни малої інтенсивності – війни, котрі ведуться, як правило, між двома невеликими державами в обмежених районах з використанням обмеженого набору сил і засобів для досягнення приватних політичних цілей.

Зазвичай характеризуються низькою активністю військових дій сторін, проведенням операцій невеликого масштабу і невисокою результативністю боротьби. Можуть бути досить тривалими, затухати на деякий час і виникати знову. До таких воєн відносяться, передусім, малі локальні війни та військові конфлікти, в яких побічно можуть брати участь й великі держави, надаючи тій або іншій стороні моральну і матеріальну підтримку.

2.6.2.6. Війни середньої інтенсивності – військові зіткнення двох або декількох держав, які мають досить потужний військовий і військово-економічний потенціал. У таких війнах зазвичай використовуються майже всі наявні збройні сили та ресурси воюючих сторін за активного використання різноманітних засобів озброєної боротьби.

Зазвичай такі війни переслідують вирішити остаточно поставлені цілі та ведуться при значній допомозі третіх, могутніших держав. До цього типу воєн відносяться великі локальні та регіональні війни. Зазвичай такі війни викликають підвищену напруженість обстановки та можуть стати джерелом виникнення світової війни.

2.6.2.7. Війни великої інтенсивності – світові війни, котрі ведуться потужними коаліціями (групами, союзами) держав з повним використанням усіх військових та економічних можливостей для досягнення поставлених цілей.

Такі війни поширюються, як правило, на великі території, акваторії морів та океанів, а також прилеглий до них повітряно-космічний простір. У ході їх завжди здійснюються різноманітні операції стратегічного і фронтового масштабу. Вони вимагають граничних зусиль воюючих сторін і пов’язані з великими жертвами та руйнуваннями. Їх результати серйозно впливають на увесь міжнародний стан і, як правило, міняють повоєнний устрій світу.

2.6.2.8. Наступальна війна – символічне найменування війни, основний зміст якої складає досягнення поставлених цілей і ведення озброєної боротьби у формі великих наступальних операцій. В основі такої війни лежить реалізація принципів активної наступальної стратегії, завдання потужних, зазвичай упереджуючих ударів по супротивнику і оволодіння його територією.

Ведення такої війни вимагає захоплення і міцного утримання за собою військово-політичної та стратегічної ініціативи упродовж тривалого часу. На практиці в наступальній війні не виключені й оборонні дії, але питома вага наступальних дій є переважаючою.

Ведення наступальної війни властиво, як правило, агресивним урядам держав. Проте й миролюбні держави після акту агресії можуть переходити до наступальної війни з метою повного придушення супротивника. Прикладом тому є Друга світова війна.

2.6.2.9. Оборонна війна – символічне найменування війни, основу якої складає відбиття агресії, захист території (кордонів) своєї держави і зрив активних наступальних дій супротивника.

Головним змістом оборонної війни є ведення оборонних операцій у відповідь. У той же час, вона не лише не виключає, а й припускає в разі рівності сил сторін здійснення з часом стратегічного контрнаступу і просування контратакуючих військових формувань на великі просторові масштаби та на значну глибину, раніше контрольованої агресором території.

Зазвичай оборонна війна ведеться на своїй території, але за певних умов військові дії можуть переноситися й на територію супротивника з виходом на вигідні рубежі для завдання поразки його ЗС і зриву спроб відновлення агресії.

Типовим періодом оборонної війни є перші періоди війни 1941 – 1945 рр. між СРСР і фашистською Німеччиною, відповідні військові операції Ізраїлю щодо Палестини взагалі та Сектору Гази зокрема.

2.6.2.10. Позиційна війна – війна, в якій озброєна боротьба ведеться, в основному, в позиційних формах на сталих (відносно стабільних) фронтах. У такій війні тривалий час зберігається стійка військово-політична та стратегічна обстановка, військові дії ведуться на виснаження супротивника, з повільним і методичним їх розвитком. Наступальні операції, що здійснюються, як правило, не отримують свого розвитку, часто залишаються незавершеними та закінчуються обмеженими результатами.

Особливе значення приділяється взаємному обміну потужними вогневими ударами, створенню сильно укріплених фронтів та їх наполегливому утриманню.

Класичним прикладом такої війни є Перша світова війна в її початковому періоді. У позиційних формах велися також американсько-в’єтнамська війна 1965 – 1973 рр. та ірансько-іракська війна 1980 – 1988 рр.

У сучасних умовах при наявності нових засобах боротьби війна в позиційній формі може вестися лише відносно короткий час. Рано чи пізно вона набуває маневрені форми.

2.6.2.11. Маневрена війна – війна, основу якої складають високо маневрені бойові дії. На відміну від позиційної війни характеризується швидкими та різкими змінами обстановки, неодноразовим виникненням гострих кризових ситуацій, широким застосуванням стратегічного і оперативного маневру силами та засобами, веденням військових дій на великих фронтах, великою глибиною, високою динамічністю і швидкоплинністю операцій, що проводяться, відсутністю тривалих оперативних пауз, крайньою рішучістю поставлених військово-політичних цілей та виконуваних стратегічних завдань.

Вирішального значення в такій війні набуває використання високо мобільних засобів озброєної боротьби – бронетанкових військ, військово-повітряних сил і повітрянодесантних військ, сил швидкого розгортання. Типовим прикладом маневреної війни були перший і завершальний періоди Другої світової війни. Особливі форми маневрена війна може набувати при застосуванні тактичної ядерної зброї та високоточних засобів враження.

2.6.2.12. Континентальна війна – війна, у ході якої озброєна боротьба розгортається переважно у межах одного з континентів на сухопутних фронтах. Основні цілі в такій війні досягаються розгромом, передусім, угрупувань сухопутних і бронетанкових військ, військово-повітряних сил супротивника на континентальних ТВД і захоплення стратегічно важливих районів його території.

Дії на морських ТВД у такому разі мають допоміжне значення. В основному, вони розгортаються в прибережних зонах і підкоряються інтересам операцій сухопутних військ.

У ході континентальної війни вирішального значення набувають кількісна і якісна перевага в сухопутних військах, передусім в артилерії, фронтовій авіації, засобах зв’язку та бойового управління на найважливіших напрямах, захоплення життєво важливих районів і рубежів, наявність великих резервів. У той же час, успіх в такій війні значною мірою залежить від панування в повітрі.

Типовим прикладом найбільшої континентальної війни є Велика Вітчизняна війна 1941 – 1945 рр.

2.6.2.13. Океанська війна – війна, в якій вирішальні військові дії розгортаються на акваторіях океанських і морських ТВД, а поставлені військово-політичні цілі досягаються, головним чином, в результаті розгрому військово-морських сил супротивника та захоплення його основних військово-морських баз (ВМБ) і встановлення контролю над оперативно важливими зонами морів та океанів. Така війна найбільш характерна для зіткнення великих морських держав.

Зазвичай основу океанської війни складають організація і ведення великих морських та океанських операцій, військово-морських битв, морських десантних і великих повітряних операцій, результати яких чинять визначальний вплив на загальну військово-політичну та стратегічну обстановку, особливо на приморських напрямах. Велике значення мають бойові дії на океанських комунікаціях, від результатів яких залежить обстановка в метрополіях і забезпечення активної діяльності ВМС. Особливо важливою метою в океанській війні є завоювання та утримання панування на морі. Найчастіше океанська війна є складовою частиною загальної техногенно-силової війни. Типовим прикладом цього сценарію є озброєна боротьба США і Великобританії з Японією на Тихоокеанському ТВД в 1941 – 1945 рр.

2.6.2.14. Повітряно-космічна війна – гіпотетична війна, в якій вирішального значення набувають військові дії у повітряно-космічному просторі з використанням спеціально створених для цих цілей ударних, оборонних і забезпечувальних засобів.

Імовірно може вестися у формі великих стратегічних повітряних, а також окремих космічних і протикосмічних операцій, будучи частиною загальної (світової) техногенно-силової війни, здатна зробити істотний вплив на її хід і результат. За певних умов може мати й самостійне значення, у тому числі вестися до розгортання активних дій на континентальних та океанських ТВД.

У сучасних умовах повітряно-космічна війна як самостійна форма боротьби нереальна. При цьому не виключено використання космосу для вирішення завдань стратегічної розвідки, зв’язку і навігації, а також знищення або пригнічення аналогічних засобів супротивника. Проте в майбутньому при створенні перспективної зброї космічного та наземного базування, протиракетних і протикосмічних систем оборони, наступальних бойових засобів для враження космічних об’єктів (цілей), засобів їх виведення в космос і завдання ударів з космосу може стати однією з основних форм загальної (світової) техногенно-силової війни.