15. Принципи спеціальної корекційно-педагогічної діяльності.

Принцип системності корекційних, профілактичних і розвивальних завдань. Визначаючи цілі і завдання корекційно-педагогічної діяльності, необхідно виходити з найближчого прогнозу розвитку школяра, а не миттєвої ситуації. Будь-яка програма корекції розвитку вихованця повинна включати попередження девіантної поведінки та створення сприятливих умов для найбільш повної реалізації потенційних можливостей гармонійного розвитку особистості школяра.

Принцип єдності діагностики та корекції. Він забезпечує цілісність педагогічного процесу. Неможливо вести ефективну і повномасштабну корекційну роботу, не знаючи вихідних даних про об'єкт. Корекційно-педагогічний процес вимагає постійного систематичного контролю динаміки ходу і ефективності корекції; проведення діагностичних процедур на всіх етапах - від постановки цілей до її досягнення, отримання кінцевого результату.

Принцип врахування індивідуальних і вікових особливостей. Д.Б. Ельконін, характеризуючи психологічний вік, виділяє три його параметра, які необхідно враховувати при формулюванні цілей і організації корекційно-педагогічного процесу. Це «соціальна ситуація розвитку», рівень сформованості психологічних новоутворень, провідний вид діяльності.

Діяльнісний принцип корекції. Він визначає тактику роботи та способи реалізації поставлених цілей. Вихідним моментом в досягненні цілей є організація активної діяльності підлітка, створення необхідних умов для його орієнтування в складних конфліктних ситуаціях, вироблення алгоритму соціально прийнятний мого поведінки.

Принцип комплексного використання методів і прийомів. У корекційно-педагогічній практиці необхідна якась сукупність способів і засобів, методів і прийомів, що враховують індивідуальні психологічні особливості особистості школяра, соціальну ситуацію, рівень матеріально-технічного та навчально-методичного забезпечення, логіку і послідовність педагогічного впливу.

Принцип інтеграції зусиль. Девіантні форми в поведінці школяра - результат не тільки його психофізіологічного стану, а й активного впливу на нього батьків, найближчих друзів і однолітків, педагогічного та учнівського колективів. Успіх корекційної роботи зі школярами без співпраці з родітеляміілі іншими дорослими, без опори на взаємини з однолітками в залежності від характеру відхилень у по веденні може виявитися недостатньо ефективним.

Принципи системи корекційно-педагогічної діяльності формують її базу, визначають логіку, загальну стратегію і конкретну тактику на всіх етапах проведеної роботи.

21. Кризи розвитку дітей шкільного віку

Криза семи років називають кризою безпосередності. При переході до шкільного віку відбуваються очевидні зміни в характері й поведінці дитини, він починає «манірничати» і «блазнювати». Дитина починає розуміти сам себе, орієнтуватися у своїх почуттях і переживаннях, причому перебудовується сам характер переживань. Вони починають набувати сенс для дитини. Переживання призводять до втрати безпосередності, у дитини виникають нові відносини до самого себе. Позитивна сторона кризи семи років, полягає в появі таких новоутворень, як самолюбство і самооцінка, що виникають в узагальненому вигляді саме в цей період.

Підліткова криза дослідники пояснюють по-різному. У вітчизняній психології в склалася позиція, згідно з якою підлітковий криза відіграє істотну роль у загальному процесі вікового розвитку . Кризові прояви: протиставлення себе дорослим, відчуження від дорослих, завоювання нової позиції - не тільки закономірні, то є нормальні, явища, але і продуктивні для формування особистості підлітка.

Можна виділити наступні найважливіші прояви підліткового кризи. Як і всі критичні періоди розвитку, криза підліткового віку проходить три фази: негативну, або передкритичну, - фазу ломки старих звичок, стереотипів, розпаду сформованих раніше структур; кульмінаційну точку кризи, як правило, це 13 років, хоча можливі значні індивідуальні варіанти; посткритическую, коли формуються нові структури, складаються нові відносини.

Значним є той факт, що підлітки можуть як би провокувати заборонені для себе ситуації, спеціально «примушувати» батьків до них, щоб мати можливість перевірити свої сили в подоланні цих заборон і тим самим розсунути межі своєї самостійності. Це дає можливість задовольнити потребу в самоствердженні. Якщо цього не відбувається і розвиток в цей період протікає гладко і безконфліктно, то пізніше, в 17-18 років, може проявитися запізнілий і болючий кризу, або інфантильна позиція «дитини» затягується і може залишатися навіть у зрілому віці.

Можна виділити два основних шляхи протікання кризи. Найбільш поширений - криза незалежності. Його симптоми ті ж, що і в дошкільному віці, - норовистість, упертість, негативізм, свавілля, знецінення дорослих, негативне ставлення до їхніх вимог, які раніше виконувалися, протест-бунт, ревнощі до власності. Але в підлітковому віці вони виражаються по-своєму. Так, ревнощі до власності виявляється в прагненні захистити від зовнішніх посягань своє індивідуальне внутрішнє, психологічний простір. Головна його власність - це переживання власного внутрішнього світу, що і захищає підліток і ревниво оберігає, від інших. Другий шлях - криза залежності, симптоми якого протилежні: надмірне послух, залежність від старших або сильних, регрес до старих інтересам або смакам, форм поведінки. Це свого роду повернення назад, до тієї системи відносин, яка гарантувала емоційне благополуччя, почуття впевненості, захищеності. Перший і другий варіанти - це способи самовизначення. Але в першому випадку він виражається позицією « Я вже не дитина », а в другому -« Я дитина і хочу залишатися ним