Валовий державний борг (у відсотках до ввп)

Країна	2014	2015	2016
Японія	245.854	249.916	253.388
Ямайка	118.740	97.298	90.155
Швеція	25.731	22.436	19.251
Швейцарія	49.067	47.722	46.414
Чорногорія	39.931	38.562	37.708
Чилі	10.690	10.704	10.928
Чехія	45.680	46.666	47.628
Чад	26.001	24.701	24.856
Центральноафриканська Республіка	24.857	21.300	18.214

Продовж.табл.2.1

Хорватія	53.404	54.487	55.117
Франція	90.750	89.681	87.683
Фінляндія	51.609	52.025	52.321
Філіппіни	40.875	39.671	38.517
Фіджі	56.057	56.166	56.215
Уругвай	43.620	41.492	40.142
Україна	39.253	38.418	35.143

Найкращим з існуючих методів скорочення державного боргу є зростання обсягів експорту товарів та послуг, які сприяють надходженням грошової маси в країну, як результат – надходжень до бюджету. Проте, в порівнянні з січнем-серпнем 2012 року за даними Держкомстату в Україні зафіксовано скорочення експорту товарів на рівні 9.1%, тому така перспектива для нашої країни є малоймовірною.

3. Перспективи удосконалення політичного управління державним боргом в Україні

Тема державного боргу останнім часом стала гострою для багатьох країн, як розвинених, так і тих, що розвиваються, до яких належить і Україна. Так, для збільшення світового держборгу із 30,1 трлн дол. (на кінець 2007 р.) до 40 трлн дол. усім країнам знадобилося два роки та 10 місяців.

Головною причиною прискореного зростання державної заборгованості є фінансова криза, на боротьбу з якою уряди більшості країн вимушені були витрачати значні суми, які врешті-решт вилилися у зростання державного боргу. Економісти МВФ прогнозують, що сумарний державний борг десяти найбільш розвинених країн світу зростатиме аж до 2014 р. і збільшиться з 78 % від їхнього ВВП у 2007 р. до 114 % у 2015 р. [7, с.42].

Якщо згадати Маастрихтські угоди, згідно з якими державний борг країн, що приєдналися до них, не повинен перевищувати 60 % від ВВП, то поки йому задовольняють лише дві держави - Австрія та Фінляндія.

В цілому ж, на сьогоднішній день ситуація у світі щодо стану державного боргу досить складна. Так, державний борг США вже перевищив 100% рівня ВВП після того як 2 серпня Конгрес США з метою недопущення технічного дефолту підвищив максимально допустиму планку заборгованості, яка досі знаходилася на рівні 14,3 трлн доларів. При цьому Китай, Японія, Великобританія та Росія продовжують купувати держаний борг США. Так, нині інвестиції Китаю в американські державні папери досягли 868,4 млрд. доларів (20,8 % загального їх обсягу). Японія, яка є головним інвестором у векселі американського казначейства після Китаю, також збільшила свої вкладення в ці папери - до 836,6 млрд. доларів (20,2 %). Третє місце займає Великобританія, інвестиції якої в американський держборг складають 226,6 млрд. доларів. Активно почала грати на цьому ринку і Росія, котра вже вклала в американські цінні папери понад 130 млрд. доларів (3,2%).

Зрозуміло, що з виникненням необхідності здійснення державних вкладень в економіку, з'являється з часом необхідність у оптимізації державного боргу. Оптимізація державного боргу можлива декількома способами: (використання золотовалютних резервів, рефінансування, емісія), проте саме ефективний спосіб полягає у зменшенні бюджетних дефіцитів тобто збалансування дохідної і видаткової частини, що можливе шляхом скорочення видатків, накопичення заборгованості (прострочення платежів по боргах або за куплені товари), а також за рахунок підвищення податків [8, с.4]. Проте питання полягає не тільки у збалансуванні державного бюджету, а в тому, щоб бюджет балансував економіку.

Зменшувати розміри державного боргу потрібно, і саме за допомогою балансування економіки, що сприяє економічному зростанню, адже саме економічне зростання є шляхом до стабілізації або ліквідації державного боргу, що знаходить відображення в зменшення негативного впливу бюджетного дефіциту на його розміри. Проте, в нинішніх умовах, економічне зростання можливе тільки за допомогою прийняття урядами країн пакету стимуляційних заходів, що забезпечують підтримку важливих галузей економіки та фінансового сектору країни в умовах стагнації.

В даний момент стимулювання економіки життєво необхідне для відновлення світової економіки. Проте урядам країн США, Японії та ЄС необхідно бути пильними, пригадати уроки минулого і не допускати утворення загрозливого розміру бюджетних дефіцитів, що мають вплив на розмір державного боргу, а для поліпшення стійкості державного боргу, на думку Вахненко Т.П., потрібно скорочувати річний дефіцит бюджету на 0,5% ВВП протягом десятиліття [4, с.15]. Таку ж думку висловили експерти Лісабонської ради і Allianz Group, які стверджують, що для того, щоб подолати рекордне зростання державного боргу, уряди країн Євросоюзу повинні починаючи з 2011 р. щороку скорочувати бюджетні видатки на 2%, це стосується головним чином зменшення бюджетних витрат, у тому числі видатків на соціально - економічні програми, та збільшення дохідної частини за рахунок підвищення податкового навантаження.

Отже, основною причиною появи і збільшення державного боргу країни є циклічні бюджетні дефіцити, які виникають внаслідок розбалансування дохідної і видаткової частини бюджету, саме тривалі дефіцити таких економік як США, Японія і країн Європейського Союзу призвело до загострення не тільки внутрішньої економічної безпеки, а й безпеки світового суспільства. Одним із шляхів оптимізації державного боргу є зменшення бюджетного дефіциту в наслідок скорочення видатків, використання бюджету як засобу збалансування економіки.

Зростання боргу для нашої країни є негативним явищем, тому через певний час Україна повинна буде віддавати борг, проте чи будуть в наявності кошти невідомо.

Проте проблема боргу не є перманентною, вона повсякчас змінюється, що потребує своєчасного коригування старих і вироблення нових підходів. Один з останніх представлений теорією «боргового навісу», за якою країна-кредитор, раз почавши надавати кредити, потрапляє в об’єктивну пастку, будучи вже не в змозі зупинитися. Відомо, що в разі неплатоспроможності звичайного боржника (фізичної або юридичної особи) його банкрутство для кредиторів вигідніше, ніж пролонгація боргу. Державний борг фактично не забезпечений нічим (може виплачуватися лише з експортної виручки та ВВП у порядку пріоритетності з іншими цілями держави, зокрема фінансуванням власного економічного розвитку). Позикодавець може розраховувати лише на суму так званого потенційного трансферу, тобто частину державних доходів, яка буде спрямована дебітором на погашення свого боргу. Тож оптимальною стратегією кредиторів є проведення реструктуризації боргу з продовженням кредитування [3, с.494].

Реструктуризація боргу — одна з форм реорганізації умов боргу, у процесі якої боржники та кредитори домовляються про відстрочення виплат заборгованостей за основною сумою кредиту та за процентами, сплата яких повинна настати у певний час, а також про новий графік таких платежів.

В 1990-ті роки було розроблено цілу низку схем такої реструктуризації. Основними шляхами конвертації проблемних боргових зобов’язань є такі: списання боргу, викуп боргу, сек’юритизація, конверсія боргу.

Списання боргу застосовується лише в крайньому випадку. Такий випадок виникає лише тоді, коли іноземні зобов’язання перевищують платоспроможність певної країни. У такій ситуації держава-позичальник змушена відволікати частину власного ВВП, необхідного для національного господарського розвитку, на погашення зовнішньої заборгованості, яка, по суті, стає додатковим податком на громадян даної країни. Така ситуація не стимулює економічного зростання, і додатковий «борговий навіс» знижує доходи громадян і гальмує національні інвестиції. Ця ситуація добре ілюструється теорією «боргової кривої Лаффера», яка визначає взаємозалежність вартості іноземного боргу (очікуваний обсяг врахованого потоку трансферів) та загального обсягу боргових зобов’язань країни-позичальника. При невеликому розмірі іноземного боргу обсяг виплат практично збігається з обсягом зобов’язань, тобто зовнішній борг має шанси бути виплаченим повністю. Але чим більший борг, тим меншими стають виплати за ним (така ситуація виникає після певної критичної точки, що є суб’єктивною економічною величиною і залежить від багатьох господарських показників країни-дебітора). Зі збільшенням запозичень падає і ринкова ціна іноземного боргу. У цьому випадку виникає необхідність списання частини боргу. Щоправда, слід зробити застереження, що, якщо кредитори мають змогу раціоналізувати процес видачі нових та обслуговування старих кредитів, то позичальник може і не опинитися в ситуації об’єктивної необхідності списання боргу [3, с.495].

Наступним шляхом реструктуризації зовнішньої заборгованості є викуп боргу, що являє собою купівлю країною-позичальником своїх боргових зобов’язань на відкритому ринку зі значним дисконтом. Річ у тім, що тут окремі боржники мають суттєві золотовалютні резерви або можуть без особливих зусиль їх наростити за рахунок експорту, а борги цих країн відносяться кредиторами до числа сумнівних і продаються на відкритому ринку з великим дисконтом. Тоді виникає ситуація, за якої дебітору вигідно викупити свої борги з цим дисконтом, іншими словами — за їх часткову вартість. Для позичальників це означало б, що частину боргу кредитори їм простили.

Оскільки зворотні закупівлі мають на увазі платежі паушальної суми в конвертованій валюті, ці платежі не повинні здійснюватися, якщо вони можуть завдати шкоди здатності боржника обслуговувати заборгованість, що залишається. Таким чином, зворотні закупівлі мають здійснюватися тільки в тому разі, якщо країна не стикається з труднощами у виплаті своєї заборгованості і має добру репутацію серед кредиторів Паризького клубу. Платежі, пов’язані зі зворотною закупівлею мають погоджуються з умовами програм МВФ для країни, якщо вони (програми) існують) [3, с.496].

Таке врегулювання проблеми зовнішнього боргу утруднено двома об’єктивними обставинами. По-перше, в цьому разі порушується принцип черговості, тобто переваги на погашення більш давніх боргів, оскільки позичальник, звісно ж, буде намагатися викупити зобов’язання з найбільшою знижкою. По-друге, виникає ефект «зворотного відбору», коли найвищі переваги отримують найгірші позичальники, борги яких торгуються з найвищими знижками.

Третьою схемою регулювання проблеми іноземного боргу є сек’юритизація боргів. Річ у тім, що при достроковому викупі боргу виникає щонайменше два обмеження: розмір валютних резервів країни-дебітора і позиція кредиторів з питань викупу окремих боргів. Сек’юритизація дозволяє долати ці обмеження, оскільки являє собою механізм емісії дебітором нових зобов’язань у вигляді облігацій, які або обмінюються на старий борг, або продаються на відкритому ринку. Будь-який кредитор (боржник) має змогу сек’юритизувати свої активи (або борги), а успіх операції залежатиме від: 1) готовності ринку взяти додатковий ризик; 2) стану фінансів боржника з погляду обслуговування нових зобов’язань, джерелом погашення яких є старі борги; 3) політичних мотивів [3, с.497].

Серед основних видів цінних паперів, у які переоформлено державний борг, виділяють дві основні групи: іноземні облігації (випускаються нерезидентами на внутрішньому ринку іноземної держави) та єврооблігації (середньо- і довгострокові зобов’язання в євровалюті, які випускаються для розміщення на євроринку серед зарубіжних інвесторів).

Нарешті, четверта схема реструктуризації зовнішнього боргу — конверсія. Конверсія боргу являє собою перетворення боргових зобов’язань, за якими не виплачуються відсотки (або занадто обтяжливих боргових зобов’язань) у нові зобов’язання, які поліпшують стан позичальника або у фінансовому відношенні, або з точки зору перспективи. Технічно такі операції не призводять до зміни структури існуючих зобов’язань або до отримання нових позик. Кредитні корпорації, які стикаються зі списанням значної частини активів, часто обмінюють їх на боргові зобов’язання меншої номінальної вартості, імовірність виконання яких вища, або на цінні папери позичальників із числа акціонерних компаній. За своїм функціональним змістом конверсія поділяється на три типи [3, с.497]:

• переведення боргу в місцеву валюту (свопи борг/акції, борг/борг, борг/ресурси на цілі розвитку);

• прямий обмін на активи (свопи борг/несплачені боргові вимоги, борг/місцевий борг/фінансова реструктуризація);

• прямий обмін на товари (свопи борг/товари, борг/експорт).

Конверсія боргу стимулює інвестування, надаючи можливість уряду запропонувати вигідний обмінний курс новим інвесторам, зацікавленим в участі в загальному економічному розвитку країни або в розробленні таких конкретних урядових ініціатив, як програми приватизації. У цьому випадку країну-боржника насамперед цікавить характер і якість інвестицій, причому в кількісному відношенні конверсія боргу набуває другорядного значення. Країни, зацікавлені у використанні конверсії боргу для стимулювання інвестицій, мають розробити програми, в яких обумовлюється прибуток для інвесторів, які бажають вкласти капітали в конкретні сектори економіки на тривалий період [3, с.497].

Конверсія боргу якоюсь мірою вигідна всім учасникам. Боржник частково виплачує свій борг у місцевій валюті зі знижкою від повної вартості, тоді як інвестор фінансує капіталовкладення за більш сприятливим курсом. Країна отримує вигоду, конвертуючи частину свого боргового тягаря і нові продуктивні активи. Однак конверсія може спричинити значні витрати на управління боргом і перерахунок інвестицій. Витрати на управління боргом включають інфляційний вплив у зв’язку з друкуванням нових грошей для фінансування конверсії та ризику, що механізм міг бути використаний місцевими та іноземними інвесторами для отримання короткострокового прибутку в результаті валютних угод, цей метод відомий як «раунд-триппінг» (купівля цінного папера з наступним продажем протягом короткого проміжку часу).

Отже, сьогодні не існує якого-небудь однозначного вирішення проблеми «боргового навісу». Усі розроблені схеми реструктуризації зовнішньої заборгованості мають цілий ряд недоліків, тому при регулюванні іноземного боргу необхідно всебічно вивчити кожен конкретний випадок, зводячи до мінімуму дію негативних наслідків і враховуючи не тільки економічні, а й політичні фактори.