Давноминулий час

Минула дія може мати 2 аспекти перебігу – стосовно акту мовлення; стосовно минулої дії, якщо одна минула дія передує іншій. Дія другого аспекту виражається формою давноминулого, або передминулого, часу.

Форми аналітичні, творяться від форм минулого часу основного дієслова переважно доконаного виду та допоміжного дієслова бути у формі минулого часу: пішов був, написала була.

Допоміжне дієслово може не узгоджуватися з основним у роді та числі, а мати форму середнього роду: Катерина було кинулась до порога, а потім…

Форма давноминулого часу позначає тимчасову, непевну минулу дію, що змінюється (замінюється) іншою минулою дією, тому значення форми давноминулого часу не самостійне, а залежне від форми минулого часу.

Форми давноминулого часу є ознакою розмовного мовлення, тому вони характерні для розмовно-побутового і художньо-белетристичного стилів.

Близьким до давноминулого є минулий умовний час, який виражає минулу дію, умовною реалізацією якої є зв’язок з виконанням іншої дії: спасибі, що сонечко навесну повернуло, а то земля б була навік охолонула, заснула.

Утворюється минулий умовний, як і давноминулий, від форми минулого часу основного дієслова у поєднанні з часткою би – морфологічним показником умовного способу – і допоміжного дієслова бути в минулому часі: зробив би був; віддала б була.

Форми минулого умовного в сучасній українській мові вживаються рідко, є засобом розмовного мовлення і знаходять відображення в художньому стилі: якби знала, що покине, була б не любила.

Майбутній час

Інваріантним значенням абсолютного майбутнього часу є відношення дії до плану майбутнього, що наступить після моменту мовлення. Проте форми майбутнього часу як в доконаному, так і в недоконаному виді мають і інваріантні значення:

1. Майбутній одиничної конкретної дії: Вийдемо завтра на зорі.

2. Майбутній повторюваної дії: Знов побачу я село.

3. Так званий майбутній узагальнений чи майбутній узагальненої дії: Будемо рятувати землю від нищівних воєн.

Форми майбутнього часу за певних конкретних умов набувають і переносних значень, які є своєрідними для доконаного і недоконаного виду. Так, майбутній доконаний набуває значення:

А) майбутній позачасовий або результативний. Така форма найактивніша в прислів’ях та приказках, афоризмах, сентенціях, у висловленнях узагальненого змісту: З пісні слів не викинеш.

Б) майбутній розповіді, спогаду (або повторюваний); майбутній минулої дії, що дозволяє узагальнити події минулого, розкрити в них типові деталі: і куди було в саду не глянеш – десь поміж яблунь, груш…

В) майбутній раптовості у ролі минулого, що часто функціонує в поєднанні з часткою як: Була тепла літня днина, та враз як загримить.

Майбутній недоконаний рідко вживається в непрямому значенні, проте виявляє здатність до такого слововживання, набуваючи таких значень:

1. Так званий майбутній визначень і формулювань із значенням теперішнього позачасового (переважно книжні стилі мовлення): два та два буде чотири.

2. Майбутній теперішньої узагальненої або минулої повторюваної дії: Ти йому тільки згадай – цілий день без перестанку ту воду носитиме, і не стомиться ніколи.

Майбутній доконаного і недоконаного виду в українській мові оформлюється неоднаково. Дієслова недоконаного виду мають дві форми – аналітичну і синтетичну. Аналітична форма складається з інфінітива відмінюваного дієслова, що є носієм основного значення, і допоміжного дієслова бути в особових формах, якає носієм граматичного значення, і вказує на віднесеність дії до плану майбутнього: буду працювати, будеш працювати, буде працювати, будемо працювати, будете працювати, будуть працювати.

Синтетична форма майбутнього часу дієслів недоконаного виду твориться від інфінітива дієслова недоконаного виду додаванням до нього особових закінчень і формотворчого суфікса -м: -му, -меш, -ме, -меме, -мете, -муть: радітиму, радітимеш, радітиме і т.д.

Ця сучасна синтетична форма розвинулась із колишньої аналітичної, в якій у функції допоміжного дієслова виступали особові форми дієслова *imati (або йняти), тому цю форму майбутнього часу називають ще складною. Кінцевий голосний інфінітива і початковий дієслова змінився в один звук и внаслідок накладання.

Дієслова доконаного виду вживаються з тими ж особовими закінченнями, що й дієслова теперішнього часу: пораджу, порадиш, порадить, порадимо, порадите, порадять. Цей час називають майбутнім простим.

Творення форм майбутнього часу супроводжується чергуванням приголосних в основі дієслова.

Тема: Категорія особи і числа і роду дієслів. Дієвідміни дієслів

План

1. Категорія особи дієслів, її зміст. Значення особових форм.

1. Дієслова, що мають повну й неповну особову парадигму.. Безособові дієслова.

2. Категорія числа дієслів, її зміст та зв’язок із категорією осоюи. Значення форм числа, їх уживання.

3. Категорія роду в дієслівних формах.

5. Дієслівні основи.

6.  Дієвідміни. Визначення дієвідміни дієслова.

Граматична категорія дієслова, яка виражає відношення дії до дійової особи з погляду того, хто говорить, називається категорією особи. Отже, змістом граматичної категорії особи є відношення дії до діяча.

Категорія особи дієслова має якнайтісніший зв’язок з категорією особи займенника. Розрізняють форми трьох осіб в однині і множині: першої, другої, третьої. Вони визначаються за особовими закінченнями і виступають звичайно в поєднанні з відповідними особовими займенниками.

Отже, категорія особи дієслова нерозривно пов’язана і з категорією числа.

Якщо виконавцем дії виступає той, хто про неї повідомляє, то дієслово вживається в І особі однини. У таких випадках суб’єкт дії і мовець виступають в одній особі: я бігаю, я слухаю, я читаю.

Якщо мовець включає себе до групи осіб чи суб’єктів, які виконують відповідну дію, то дієслово вживається в І особі множини: Ми підем, де трави похилі ..

Для виконувача дії – адресата мовлення, тобто співрозмовника того, хто говорить, обирається граматична форма ІІ особи однини: ти зможеш.

ІІ особа множини вказує на дію, яку виконують кілька адресатів мовлення або співбесідників: Ви знаєте, як липа шелестить (П. Тичина).

У формі ІІІ особи однини дієслова вживаються в тих випадках, коли вони позначають дію або стан, не пов’язані ні з мовцем, ні з адресатом мовлення, тобто дію, пов’язану з будь-якою особою чи предметом, які не беруть участі у розмові: Місто прокидається, воно поступово наповнюється гамом.

ІІІ особа множини означає, що у виконанні дії беруть участь кілька осіб, які не належать до учасників мовлення, або ж кілька предметів: назустріч поважно рухаються автомашини, вони наче вгинаються…

Ці значення є інваріантними (присутні в будь-якій з форм). Проте особові форми мають ще й варіантні значення. Так, форма І особи множини, як і форма І особи однини, можуть вказувати не тільки на конкретного діяча або діячів, а й набувати значення узагальненості, тобто може вказувати на будь-кого, кого мовець може поставити або уявити на своєму місці: За всіх скажу, за всіх переболію (Тичина).

Форми ІІ особи однини, рідше – множини можуть набувати значення узагальненості, коли дія відноситься не до співбесідника, а може стосуватися будь-кого, хто опиниться на його місці: З пісні слів не викинеш.

Форми ІІІ особи можуть вживатися й тоді, коли важливим для мовця є сам зміст дії, а не її виконавець чи виконавці: Весною в селі встають рано. Така форма вживається в неозначено-особових реченнях.

Особові форми можуть функціонувати і в переносному значенні (одна форма замість іншої):

1. Форма І особи множини може вживатися у ролі ІІ особи однини і множини. Це буває тоді, коли мовець ніби уявляє себе співучасником дії або стану, що приписується ним співрозмовникові або співрозмовником: Як ся маємо? (=маємо). Як ми себе сьогодні почуваємо? (лікар). Як нам сьогодні спалося? (мати до дитини).

2. Форми ІІ особи однини можуть вживатися замість І особи однини для позначення дії, типової для інших осіб: Коли лежиш у полі, то помічаєш …

3. Форми ІІ особи однини набувають значення ІІ особи однини в аналогічному до попереднього випадку: Та як тут допоможеш? (Іван: як він тут допоможе).

4. Форми ІІІ особи однини можуть вживатися за певних стилістичних умов у значенні ІІ особи однини: Сашко: Здоров, а ось і ми. Він (ти) собі думає, що нас важко знайти.

5. Форма ІІІ особи однини вживається у значенні І особи однини в офіційних та інтимних ситуаціях: Доповідає черговий Іваненко. Коваленко слухає. До дитини: не плач, доню, мама тебе пожаліє…

Граматична категорія особи дієслів в українській мові виражається за допомогою закінчень або особових форм: несу, питаю,несемо, несуть.

У формах минулого часу і умовного способу дієслова категорії особи не мають. Значення особи при таких дієслівних формах передається лексично за допомогою вживання відповідних займенників: я, ти, він питав (би), ми, ви, вони спитали (б), питали.

При творенні особових форм відбувається чергування приголосних г//ж (могти – можу), к//ч (товкти – товчу), х//ш (колихати – колишу), с//ш (писати – пишу), т//ч (реготати – регочу), д//дж (водити – воджу).

Однак не всі дієслова мають повну особову парадигму: боліти – в літературному мовленні вживається лише у ІІІ особі – болить, болять, а хворіти – усі дієслівні форми.

Окрему групу утворюють безособові дієслова, які можуть означати:

1. Бажання: кортіти

2. Міру наявності: бракувати, вистачати

3. Фізичний стан: морозить, пече, лихоманить

4. Явища природи: вечоріти, світати тощо.

Безособові дієслова називають дію, яка мислиться як процес, що відбувається незалежно від виконавця, без участі дійової особи. При них в реченні ніколи не буває підмета.

У теперішньому і майбутньому часі безособові дієслова набувають форм ІІІ особи однини, а в минулому часі – форм середнього роду. Частина дієслів в українській мові однаковою мірою може вживатися як в особовому, так і в безособовому значенні: Повітря пахло чебрецем. – В повітрі пахло чебрецем. Молоко кипіло – Навколо кипіло, вирувало.

Окремі дієслова вживаються в українській мові лише як безособові: дощить, світає, нудить.

Не особові дієслова можуть утворюватися від особових за допомогою постфікса -ся: сидиться, живеться.

Категорія особи тісно пов’язана з категорією числа, оскільки одну і ту ж дію може виконувати одна особа чи предмет або кілька.

Однина означає віднесеність дії до одиничного виконувача, множина – до множинного. Показником форм числа дієслова є закінчення в особових формах теперішнього, майбутнього часу дійсного способу і наказового способу, а також закінчення у формах родових в дієсловах минулого часу дійсного способу та умовного способу. Форми числа можуть вживатися в переносному значенні, зокрема форма множини функціонує в значенні однини в таких випадках:

А) коли дієслову треба надати більш загального значення, щоб не виділяти себе з числа слухачів або читачів: Як ми згадували раніше (науковий стиль)

Б) коли форма множини є засобом вираження поваги, пошани до співрозмовника: Як живете, батьку? Не журіться, ненько.