Камертональне дослідження слуху

В отоларингологічній практиці використовують набори камертонів - малі, які складаються з 3 камертонів (128, 1024, 2048 Гц) і великі -з 5, 7, 9 камертонів (16, 32, 64, 128, 356, 512, 1024, 2048, 4096 Гц). Камертони звичайно настроєні на ноту “до” і згідно латинської абетки позначаються так С₆₄, С₁₂₈, С²₅₁₂, де “С” - буквенне позначення ноти “до”, цифра зверху відповідає назві октави, а знизу частотній характеристиці камертона (якщо цифри зверху немає і буква маленька - це мала октава, якщо буква велика без цифри зверху - це велика октава).

В поліклінічних умовах достатньо два камертони С₁₂₈ і С⁴_2048. Камертоном С⁴₂₀₄₈ визначають здатність вуха сприймати звуки високої частоти. Пораження звукосприймаючого апарату супроводжується зниженням гостроти слуху на високі звуки. Пояснюється це тим, що людське вухо має дуже велику чутливість до тонів 2000 Гц. До звуків низьких, в тому числі і до частоти 128 Гц, наше вухо в мільйон раз менше чутливе і для їх сприйняття потрібна нормальна функція середнього вуха, звукопровідний апарат якого значно посилює силу басових звуків при повітряному їх проведенні. Тому при захворюваннях середнього вуха порушується сприйняття переважно низьких тонів, а при пораженні звукосприймаючого апарату, - в першу чергу дуже високих.

Перед проведенням дослідження з допоморгою камертонів визначають паспорт камертона. Тоді камертон, що звучить, підносять до отвору слухового ходу і фіксують час. Так визначається повітряна провідність. Кісткову провідність визначають кладучи камертон, що звучить, на сосковидний відросток. Сприйнятття звуку камертона залежить від висоти тону, який він відтворює. Різниця в сприйнятті низьких і високих тонів може вказати на характер приглухуватості - кондуктивна (басовий тип, пораження звукопровідного апарату) або перцептивна (нейросенсорна приглухуватість по типу пораження звукосприймаючого апарату). Для оцінки стану звукопровідного і звукосприймаючого апаратів використовують різні методи застосування камертонів.

Дослід Рінне (порівняння кісткової і повітряної провідності). Коли камертон С₁₂₈, що звучить, приставлений до сосковидного відростка, перестає бути чутним, його підносять до вуха. В нормі звук сприймається через повітря довше, ніж через кістку (через кістку приблизно через 45 с, а через повітря 85-90 с). Отже, у такому випадку дослід Рінне (Рінне+). При ураженні звукопровідного апарату тривалість сприймання через кістку може бути одинаковою з повітряною провідністю або навіть значно більшою (Рінне-).

Дослід Вебера (дослід латералізації звуку). Камертон С₁₂₈, що звучить, ставлять на тім’я хворого і просять його вказати, яким вухом він краще чує звук. При ураженні звукопровідного апарату (сірчаний корок в слуховому ході, запалення середнього вуха) звучання камертона буде чути краще в хворому вусі. Якщо уражений звукосприймаючий апарат, камертон краще чути в здоровому вусі.

Аудіометричне дослідження слуху

це дослідження слуху за допомогою прилада аудіометра. Існує тональна і мовна аудіометрія. Аудіометрія тональна - це метод дослідження слуху за допомогою чистих тонів, які генеруються приладом. Через повітряний і кістковий телефони у вухо досліджуваного подаються звуки різної частоти і інтенсивності. Принцип аудіометрії грунтується на реєстрації дуже слабких звуків того чи іншого тону (поріг звучності звуку), які подаються в повітряний і кісткові телефони. Одержані графіки - аудіограми дозволяють робити висновок про стан слухового аналізатора. Імпедансометрія - метод об’єктивної аудіометрії, який дозволяє оцінити функціональний стан структур середнього вуха. Об’єктивна аудіометрія не залежить від бажання або волі досліджуваного.