Тема 4. Роль держави в національній економіці та організація державного управління національною економікою.

Мета теми: з’ясування об’єктивної необхідності і розкриття теоретичної основи державного регулювання національної економіки, вивчення принципів та методів впливу держави на соціально-економічний розвиток країни, визначенння функцій органів державного регулювання економіки.

Завдання теми: охарактеризувати необхідність, сутність і мету державного регулювання економіки, визначити функції держави в національній економіці, з’ясувати сутність концепцій ДРЕ в зарубіжних країнах та функції органів державного регулювання економіки, відобразити різницю між адміністративними, правовими та економічними методами регулювання економіки, пояснити суть державного механізму перерозподілу ресурсів та доходів.

Питання теми:

1. Економічні функції держави. Державне регулювання як головна функція управління економікою.

2. Основні засади теорії державного управління.

3. Методи державного регулювання економіки.

4. Державний механізм перерозподілу доходів і ресурсів. Держава як виробник суспільних благ.

Зміст теми:

Регулювання означає внесення порядку у певну діяльність.

Управління економікою – це свідомий вплив держави на об‘єкти і процеси з метою надання певної спрямованості господарській діяльності, узгодженості дій суб‘єктів національної економіки і досягнення бажаних результатів.

Необхідність втручання держави в економіку зумовлена:

• створенням умов для ефективного функціонування ринкового механізму;

• усуненням негативних наслідків ринкових процесів;

• захистом національних інтересів на світовому ринку;

• вирішенням проблем, які ринковий механізм вирішити не може або вирішує їх погано.

Причини державного регулювання економіки полягають у координації господарчої діяльності та відповідних реакціях на недоліки у функціонуванні ринкового механізму.

Основними функціями держави у регулюванні економіки є:

1. цільова - визначення пріоритетів і основних напрямків розвитку національної економіки,

2. стимулююча - формування регуляторів, стимулюючих економічні процеси у бажаному напрямку,

3. нормативна - встановлення за допомогою законодавчих актів правил діяльності для суб'єктів економіки,

4. коригуюча - коригування розподілу ресурсів в економіці з метою розвитку прогресивних процесів,

5. соціальна - регулювання соціально-економічних відносин,

6. безпосереднє управління неринковим сектором економіки – регулювання державного сектору економіки,

7. контролююча - державний нагляд і контроль за виконанням і дотриманням законів.

Державне управління економіки — це організуючий і регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб'єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності. Теорія державного регулювання була створена Джоном Мєйнардом Кейнсом, який обгрунтував об'єктивну необхідність та практичне значення ДРЕ.

Метою державного регулювання економіки є створення умов для розвитку соціально-орієнтованої економіки, яка б на основі розвитку національного конкурентноздатного виробництва забезпечила гідний рівень життя населення та добробут нації в цілому.

Для реалізації основної мети держава здійснює підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльність держави.

Підтримуюча діяльність держави передбачає правове забезпечення ринкової діяльно­сті, створення ринкової та виробничої інфраструктури, тощо.

Компенса­ційна діяльність держави покликана компенсувати недоліки функціону­вання рмнку шляхом проведення антимонопольних та екологічних захо­дів, організації системи захисту малозабезпечених, боротьби з безробіт­тям та ін.

Регулююча діяльність передбачає регулювання економічних відносин з метою реалізації певних цілей.

Об‘єктом державного регулювання економіки є сфери, галузі, регіони, а також явища, ситуації та умови соціально – економічного життя країни, де виникли або можуть виникнути проблеми, які не вирішуються автоматично або невідкладно, як того вимагають умови нормального функціонування економіки і підтримки соціальної стабільності.

Суб'єкти ДРЕ можна поділити на: суб'єкти виконання - це держава та її інституційні органи (законодавчі, виконавчі, судові) та суб'єкти впливу - це громадські та політичні об'єднання, засоби масової інформаціії, окремі особистості.

У стабільній економіці основним регулятором соціально-економічних процесів виступає ринковий механізм, а державне регулювання економіки виконує допоміжну роль – створення нормальних умов для функціонування ринку.

Основними принципами державного регулювання економіки є принципи: наукової обґрунтованості, погодження інтересів, системності, цілеспрямованості, пріоритетності, комплексності, адаптації, мінімальної достатності та ефективності.

Виділяють 2 основних види регулювання:

1. економічний лібералізм – система соціально-економічних відносигн, у якій домінують ринкові регулятори, а роль держави зведена до мінімуму. Частка державного сектору незначна (до 10%), основні функції держави мінімальні, державні витрати 30-35% від ВВП, використовуються переважно опосередковані методи впливу. Застосовується в США, Канаді, Великобританії, Австралії та ін.;

2. економічний дирижизм – передбачає значний вплив держави на соціально-економічний розвиток країни. Частка державного сектору значна (10-20%), державні витрати 45-50% ВВП, активно використовуються прямі методи впливу. Застосовується у Швеції, Австрії, Японії, Німеччині та ін.

Основні форми впливу держави на соціально – економічний розвиток країни: бюджетно-податкове, кредитно-грошове, адміністративно-економічне та цінове регулювання.

Концептуальні положення основних теорій державного регулювання економіки представлені в табл. 4.1.

Таблиця 4.1

Характеристика основних теорій державного регулювання економіки

Кейнсіанська	Монетарна
1. Принципи ефективного сукупного попиту	1. Принципи ефективної сукупної пропозиції
2. Значна частка державного сектора економіки	2. Часткова приватизація державної власності
3. Сприяння конкуренції	3. Стримування конкуренції
4. Зростання оподаткування в інтересах збільшення державного попиту	4. Зниження податків

Методи державного регулювання економіки – сукупність способів, прийомів, засобів державного впливу на соціально – економічний розвиток країни.

Вони поділяються на прямі і непрямі. До прямих методів слід віднести методи адміністративного характеру, засновані на застосуванні таких засобів впливу, як державні замовлення і контрактами, різного роду ліміти, централізовано встановлені ціни, обмеження, штрафи, дозволи, ліцензії, квоти тощо, а також методи, засновані на застосуванні бюджету. До методів непрямого, опосередкованого впливу належать ті, що не прямо регламентують поведінку суб‘єктів ринку, а через створення певного середовища для його діяльності, яке мотивує ту або іншу його поведінку. До методів непрямого впливу слід віднести податкове регулювання, регулювання через політику прискореної амортизації, методи стимулювання конкуренції тощо.

За засобами впливу розрізняють правові, адміністративні, економічні та специфічні методи (рис. 4.1).

Правові методи регулювання розвитку економіки здійснюється шляхом прийняття законів і законодавчих актів Верховної ради України, нормативних актів уряду, видання указів Президентів.

Адміністративні методи - це інструменти прямого впливу держави на діяльність суб'єктів ринку, базуються на силі державної влади. Це заходи заборони, дозволу або примусу. Їхні ознаки: прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встановлення їх обов'язків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень); безальтернативний вибір способів розв'язування завдань, варіанта поведінки; обов'язковість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб'єктів господарювання за ухиляння від виконання наказів. Сюди відносять ліцензії, дозволи, квотування, система санкцій, системи норм і нормативів, стандартів та ін.

Економічні методи утворюють економічні умови, які спонукають суб'єктів ринку діяти в необхідному для суспільства напрямі, вирішувати завдання згідно із загальнодержавними та приватними інтересами. Сюди відносять фінансово– бюджетні і кредитно-грошові методи регулювання ринку.

До специфічних методів ДРЕ ряд дослідників відносять пропагандистські, донорські та проктеціоністські методи.

Рис. 4.1. Методи і засоби державного регулювання економіки за засобами впливу

Пропагандистські (морально-етичні) методи ДРЕ — це звернення держави до гідності, честі й совісті людини (підприємця, найма­ного робітника, державного службовця і т. ін.). Вони включають за­ходи виховання, роз'яснення і популяризації цілей і змісту регулю­вання, засоби морального заохочення тощо. Суть цих методів поля­гає в тому, щоб формувати й підтримувати в людей певні пере­конання, духовні цінності, моральні позиції, психологічні настанови щодо діяльності держави.

Донорські методи - засновані на принципах взаємодопомоги та взаємоучасті з боку держави у діяльності суб'єктів господарювання, що не спроможні самостійно подолати певні періоди криз тощо. Інструмента­ми виступають дотації, субвенції, трансфертні платежі, податкові пільги, пільгові умови кредитування, державні замовлення та закупівлі та ін.

Протекціоністські методи використовуються з метою захисту інте­ресів суб'єктів національної економіки як у межах господарського комп­лексу держави, так і на міжнаціональному ринку для забезпечення еконо­мічної свободи та незалежності у виробленні та впровадженні національ­ної економічної політики. Інструменти: квоти і ліцензії, митні тарифи.