Тема 5. Народжуваність населення та репродуктивна поведінка
План
Народжуваність у демографічному вимірі
Репродуктивна поведінка, репродуктивна установка, репродуктивна мотивація
Потреба в дітях як соціальна потреба особистості
Вимірювання народжуваності. Таблиці народжуваності
Динаміка народжуваності в Україні
1. Народжуваність у демографічному вимірі. Народжуваність у демографічному контексті — це процес дітонародження у сукупності людей, що складають генерацію, або сукупності генерацій — населенні. Взаємодіючи зі смертністю, народжуваність зумовлює неперервність процесу відтворення населення. Строго кажучи, народжуваність у демографічному розумінні, як один з компонентів відтворення населення, — це частота дітонародження у тій чи тій сукупності населення. Тут береться до розрахунку й проміжок часу, до якого ця частота належить, — звичайно календарний рік. Отже, народжуваність — поняття перш за все статистичне. Вона виражена завжди тільки відношенням кількості народжених дітей (звичайно народжених живими) до тієї чи тієї чисельності населення: його загальної чисельності, або тільки жінок, або жінок певного віку, або пошлюблених тощо.
Біологічним підґрунтям народжуваності є здатність людини до відтворення потомства: запліднення, зачаття й виношування плоду. Потенційна можливість дітонародження — плідність — реалізується у сукупності жінок у результаті репродуктивної поведінки, яка в суспільстві детермінована системою соціальне зумовлених потреб і регульована соціальними й культурними нормами, традиціями, громадською думкою.
Плідність являє собою біологічну здатність жінки, чоловіка (або шлюбної пари) до зачаття й народження живих дітей. Здатність до дітонародження необхідно відрізняти від фактичного дітонародження, яке характеризує кількість народжених дітей. Плідність залежить від генетичних особливостей і стану здоров'я членів подружжя, від поєднання їхніх властивостей у шлюбі. Жіночу плідність характеризує здатність до зачаття, виношування плоду й народження живої дитини, чоловічу плідність — здатність до запліднення. Оскільки через біологічну несумісність членів подружжя, які поодинці мають нормальну плідність, остання не може бути реалізована, доцільніше говорити про плідність шлюбу або шлюбної пари.
Індивідуальна плідність може широко варіювати від майже повної неплідності до 35 живонароджень за все життя (в одноплідних пологах). Проте її рідко реалізують повністю. Середня плідність людини як біологічного виду становить 10—12 живонароджень за все життя, або 12—15 вагітностей з урахуванням мертвонароджень та спонтанних абортів.
Для характеристики народжуваності на підставі остаточної кількості народжень у шлюбної пари використовують показник продуктивності шлюбу, який обчислюють як середню кількість народжених дітей на один шлюб у шлюбній когорті — реальній або гіпотетичній. Значення продуктивності шлюбу коливаються від 11–12 народжень на один шлюб у ранніх шлюбах за відсутності внутрішньосімейного обмеження дітонародження та низького рівня неплідності до дуже низьких величин для пізніх шлюбів. Фактично середні показники продуктивності шлюбу дуже рідко перевищують 8 живонароджень за все життя в шлюбі від 15 до 50 років. Виняток становлять представники релігійної секти гуттеритів, які відрізняються надзвичайно високою плідністю й народжуваністю. В історичній демографії зафіксовані приклади невеликих груп населення, які унікальне поєднували добре здоров'я, відносно високий рівень життя й відсутність обмежень дітонародження. У демографічних дослідженнях плідність вивчають як один з чинників народжуваності й репродуктивної поведінки. Звичайно її оцінюють побічно — за показниками народжуваності у групах населення, які не обмежують дітонародження, й за показниками поширеності неплідності.
Проте оцінки, ґрунтовані на будь-яких фактичних показниках народжуваності, применшують справжній рівень плідності: в усіх народів здавна існують закони та звичаї, що регулюють статеву, шлюбну й репродуктивну поведінку. Знижують її і деякі ендемічні хвороби, й, нарешті, в усіх народів застосовують бодай малою мірою методи контрацепції або штучні аборти.
До середини 70-х років XX сторіччя у вітчизняній демографічній літературі чіткої різниці між поняттями " народжуваність" та "плідність" не робили, а тому однойменні терміни використовували як синоніми. Інтерес демографів до плідності пов'язаний з розширенням соціолого-демографічних досліджень внутрішньо сімейного обмеження народжуваності.
Поворот від традиційних статистико-демографічних досліджень чинників народжуваності до вивчення репродуктивної поведінки сім'ї та особистості відбувся порівняно нещодавно — в середині 60-х років, коли стало ясно, що головною причиною зниження шлюбної народжуваності є її внутрішньосімейне обмеження, а не структурні чинники, як це було раніше. Безперечно, структура населення за статтю, віком, шлюбним станом та станом плідності як і раніше впливала на розміри та інтенсивність дітонародження, проте вплив цей вже не був визначальним. Першорядного значення набули репродуктивні установки, мотиви, плани та їх реалізація у практиці внутрішньосімейного регулювання дітонародження самими членами подружжя.
2. Репродуктивна поведінка, репродуктивна установка, репродуктивна мотивація. Під репродуктивною поведінкою у демографії розуміють систему дій та відносин, які опосередковують народження або відмову від народження дитини у шлюбі або поза шлюбом. Автором цього визначення є російський демограф і соціолог В.О.Борисов, котрий запропонував його 1970 року. Деякі дослідники використовують для позначення репродуктивної поведінки та її змісту інші терміни: генеративна поведінка та прокреативна поведінка.
Репродуктивна поведінка охоплює, з одного боку, дії та відносини, пов'язані із здійсненням повного репродуктивного циклу й послідовною зміною репродуктивних подій, а з іншого — дії та відносини, що перешкоджають настанню кожної ланки репродуктивного циклу. Для позначення останніх використовують поняття "регулювання народжуваності", "внутрішньосімейний контроль за народжуваністю", "планування сім'ї". В теорії репродуктивної поведінки всі вони об'єднані поняттям "контрацептивна поведінка". Застосування контрацепції та штучного аборту, знижена плідність або неплідність шлюбної пари є причинами неповноти репродуктивного циклу. За нормальної плідності та відсутності внутрішньосімейного контролю за народжуваністю репродуктивний цикл розгортається послідовно й завершується живонародженням.
Народження дітей у шлюбі пов'язане з чергуванням повних та часткових репродуктивних циклів, при цьому кількість повних циклів визначена кількістю живонароджень. Чим нижчий рівень потреби сім'ї в дітях, тим більша частина репродуктивного періоду життя жінки (він становить у середньому 25 років - від 18 до 43 років) буде пов'язаною з частковими репродуктивними циклами.
Розрізняють три головних типи репродуктивної поведінки — багатодітну (потреба у 5 і більше дітях), середньодітну (потреба у 3-4 дітях) та малодітну (потреба у 1-2 дітях). Для багатодітної репродуктивної поведінки часткові цикли зумовлені переважно біологічними чинниками — особливостями плідності; для малодітного типу репродуктивної поведінки вони пов'язані з попередженням та перериванням вагітності. 3 точки зору соціально-психологічної зумовленості репродуктивної поведінки всі три її типи мають спільну структуру регуляції поведінки. Як головний результат репродуктивної поведінки особистості та сім'ї розглядають підсумкову кількість народжень наприкінці репродуктивного періоду життя. Середня кількість дітей у сім'ї як індикатор інтенсивності дітонародження дає можливість оцінити рівень народжуваності у країні загалом. Схема регуляції репродуктивної поведінки особистості розкриває взаємозв'язок головних елементів її структури й провідну роль потреби в дітях, яка детермінує їх кількість.
В останні 20 років демографи значно просунулися в розумінні механізму впливу соціально-економічних умов на народжуваність та причин її зниження до надто низького рівня. Важливим досягненням стало усвідомлення того, що соціально-економічні умови впливають на народжуваність не безпосередньо, а через репродуктивну поведінку, через зміни у структурі потреб, цінностей, норм. І тоді як найважливіше методологічне завдання постала необхідність емпіричного дослідження репродуктивних установок.
Репродуктивна установка є ніщо інше, як психічний регулятор поведінки, схильність особистості, яка визначає узгодженість різного роду дій, зумовлених позитивним або негативним ставленням до народження певної кількості дітей. Репродуктивна установка означає готовність до певного результату репродуктивної поведінки, прийнятність для особистості народження тієї чи тієї кількості дітей, в тому числі синів та дочок.
Репродуктивних установок може бути скільки завгодно багато. Як правило, їх поділяють на дві головних групи: установки дітності, які регулюють досягнення головного результату репродуктивної поведінки, та установки, так чи так пов'язані з практикою контрацепції. Про наявність репродуктивної установки можна говорити, якщо індивід має нормальну плідність. У противному разі, за неплідності, збережена готовність мати дітей розцінюється як установка до всиновлення (удочеріння).
Репродуктивна установка складена з трьох компонентів: когнітивного (пізнавального), афективного (емоційного) та поведінкового (спонукального). Сутність репродуктивної установки виявляє себе у взаємодії всіх трьох компонентів і не звідна до якогось одного з них. Когнітивний компонент відображає орієнтації на ту чи ту кількість дітей, на інтервали між їх народженнями, установку на бажану стать дитини, на вагітність та її щасливе завершення. Емоційний компонент репродуктивної установки складають позитивні та негативні почуття, пов'язані з народженням тієї чи тієї кількості дітей. Поведінковий компонент репродуктивної установки характеризує інтенсивність спонук до народження, потужність або слабкість репродуктивної установки.
Відомості про репродуктивні установки отримують звичайно при опитуваннях виключно жінок. У процесі їх вивчення з'ясувалося, що у 30—50% сімей наявний незбіг репродуктивних установок членів подружжя. Крім того, було виявлено, що репродуктивні установки формуються, як правило, ще у дитячому віці: на це вказують виявлені при опитуваннях дітей чіткі орієнтації щодо їхньої кількості у сім'ї. Найбільше поширення у демографії дістали показники, що вимірюють когнітивний компонент репродуктивної установки. Серед них — бажана кількість дітей, очікувана кількість дітей, планована кількість дітей. Найнадійніший серед них — показник очікуваної кількості дітей. Емоції вимірюють, як правило, при вивченні репродуктивної мотивації, яка розкриває якісний бік потреби в дітях, її зміст і виражає спонукальний компонент репродуктивної установки.
Репродуктивна мотивація, або репродуктивні мотиви, або мотиви народження дітей, — це психічний стан особистості, який спонукає її до досягнення особистих цілей економічного, соціального й психологічного характеру через народження певної кількості дітей. Мотив народжування характеризує сенс появи дитини будь-якої черговості, а також певної статі. Розрізняють економічні, соціальні та психологічні мотиви народження дітей.
Економічні репродуктивні мотиви пов'язані з прагненням особистості зміцнити добробут сім'ї та економічний статус батьків, з різними пільгами, надаваними при народженні певної кількості дітей. Соціальні репродуктивні мотиви сприяють збереженню або підвищенню соціального статусу батьків та їх суспільного авторитету й престижу, спадковості роду й сім'ї. Психологічні репродуктивні мотиви поділяють на три групи.
До першої з них ввіходять мотиви, зумовлені потребою у наповненні свого життя сенсом, потребою у синівській або дочірній любові, повазі, прагненням продовжити себе в дітях, відкрити через спілкування з ними раніше незнані аспекти життя. Друга група мотивів зумовлена потребою у піклуванні про малу дитину та любові до неї, бажанням виховати в ній особистість, передати їй свій життєвий досвід. У третій групі умовно об'єднують решту різновидів репродуктивних мотивів — бажання уникнути самотності на старість, бажання членів подружжя зміцнити шлюб тощо.
У різні історичні періоди пріоритетними були ті чи ті групи мотивів. Різними можуть виявитися й просторові складники репродуктивної мотивації. У минулому, коли в суспільстві переважала потреба у багатодітності й перевагу віддавали синам, пріоритетними були економічні репродуктивні мотиви. Сьогодні ж, за установки на одну-єдину дитину, для батьків прийнятні однаковою мірою діти будь-якої статі. За умов малодітності народження однієї або двох дитин пов'язане передусім з психологічними мотивами. Слід також зазначити, що мотиви народження дітей значною мірою диференційовані етнічною приналежністю батьків, національною традицією, релігійними нормами.
3. Потреба в дітях. Потреба в дітях являє собою одну з істотних соціальних потреб особистості, яка визначає специфіку репродуктивної поведінки. В усіх класифікаціях потреб людини, розроблюваних недемографами (економістами, соціологами, біологами, психологами тощо), потреба в дітях відсутня. Мабуть, це пояснюється тим, що потребу в дітях відносять, як правило, до фізіологічних потреб людини. Достатньо широко розповсюджене уявлення про "інстинкт розмноження", який розуміють як дію материнського та статевого інстинктів.
Між тим потреба в дітях — це цілком соціальна потреба. Вона належить найвищому рівню потреб особистості, куди ввіходять також потреби у творчості, освіті, вільному часі, й конкурує з потребами інших рівнів — потребами соціально-психологічного рівня: у спілкуванні, повазі й любові, прояві піклування та опіки; потребами в безпеці й самозбереженні й, нарешті, фізіологічними потребами в сні, їжі, воді.
Емпіричне вивчення репродуктивних установок і мотивів свідчить, що для потреби у 5 та більше дітях провідними є економічні мотиви народжуваності;
для потреби у 3–4 дітях — соціальні, а для потреби в 1–2 дітях — психологічні. Історичне зменшення потреби в дітях виявляє себе при зміні генерацій через механізм часткової, неповної реалізації наявного рівня потреби в дітях.
Будь-яка поведінка людини, включаючи репродуктивну, пов'язана з її потребами й керована ними. Тому зрозуміти й пояснити поведінку — значить зрозуміти й пояснити систему потреб індивіда та зміни, які в ній відбуваються. У свою чергу, кожній потребі відповідає певна цінність або система цінностей, яка репрезентує значущі для людини предмети або явища. Зміни у структурі потреб зумовлені змінами у структурі цінностей і соціальних норм. Тому вивчення репродуктивної поведінки неминуче сполучене з дослідженням ціннісних орієнтацій, соціальних норм, установок і мотивів. Соціолого-демографічні дослідження репродуктивної поведінки в останнє десятиріччя спрямовані переважно на з'ясування місця дітей у структурі потреб особистості шлюбної пари, сім'ї загалом.
Потреба в дітях — найбільш інерційна частина репродуктивної поведінки. Будучи результатом засвоєння репродуктивного досвіду попередніх генерацій і відповідних репродуктивних норм, потреба в дітях змінюється вкрай повільно. Репродуктивні норми, які детермінують репродуктивну поведінку особистості або сім'ї, являють собою принципи й зразки поведінки, пов'язані з народженням певної кількості дітей у різних соціальних групах. Репродуктивні нормі мають властивість трансформуватися в звичаї та традиції з причини їх усталеності в низці генерацій, зберігаючись тривалий час після того, як обставини та умови життя, що викликали їх, вичерпають себе.
Історичний перебіг подій аж до XX сторіччя сприяв ефективному функціонуванню системи норм багатодітності. Її усталеність забезпечувалась еволюційні створеною структурою соціально-нормативної регуляції репродуктивної поведінки. Стрижнем цієї системи, її засадовим принципом була сувора заборона на втручання людини у неперервність репродуктивного циклу: попередження та переривання вагітності супроводжувалися правовими та суспільними санкціями. Соціальній регламентації також підлягали дошлюбні стосунки та доступ до шлюбу.
Структура соціально-нормативної регуляції народжуваності у своєму історичному становленні й функціонуванні являла собою унікальний соціальний феномен. Вона постала як ефективна й гнучка система, що сприяла виживанні роду людського. У ній були гармонійно поєднана самоохоронна, шлюбно-сексуальна й репродуктивна поведінка особистості.
Тенденція скорочення народжуваності аж до малодітності — явище не випадкове й не тимчасове. Вона має історичний, об'єктивний характер. Причини зміни репродуктивної поведінки й поширення малодітності слід шукати у змінах взаємовідносин сім'ї та суспільного виробництва мірою розвитку науково-технічного прогресу, у змінах функцій сім'ї та ролі дітей у ній.
У зменшенні потреби в дітях величезну роль відіграла економічна незалежність жінок, їх професійна зайнятість, позасімейні орієнтації та інтереси. Проте емансипація жінок супроводжувалася й шерегом негативних наслідків, які також прискорили перехід до малодітності. У першу чергу — це перевантаження жінок хатнім господарством і недооцінка у громадській думці соціальні значимості сімейних функцій як жінок, так і чоловіків. Неабияку роль зниженні дітності сім'ї відіграли нерозвиненість сфери обслуговування й вкрай складні житлові умови.
Нагадаємо, що відтворення населення — це єдність процесів народжуваності та смертності, і що за всієї їх відносної самостійності розвиток цих протилежних за сенсом процесів можливий тільки у рамках цієї єдності. Так точка зору зобов'язує нас розглянути вплив еволюції смертності на репродуктивну поведінку, зокрема, на трансформацію народжуваності у більш широкому розумінні.
Ефективний контроль за смертністю тривалий час був недоступний людині. Поліпшення санітарно-гігієнічних умов життя, прогрес медицини й розвиток охорони здоров'я здійснили революційний переворот у тенденціях смертності різко знизили її рівень і радикальним чином змінили структуру захворювань, які призводять до смерті. Доглибинність змін, що відбулися, й стрімкість, з якою вони відбулися, не могли не справити вплив на процес народжуваності. Людство, діставши здатність безпосередньо впливати на зниження смертності й, отже, самозбереження й виживання людей, перестає потребувати забезпечення незмінно високої народжуваності, яка компенсує високу смертність.
Ця обставина завдала нищівного удару по системі соціально-нормативної регуляції народжуваності, що існувала впродовж тисячоліть, і перш за все - по системі норм багатодітності. Поширення заходів контрацепції та аборту робить зайвим побічне обмеження народжуваності до та після репродуктивного циклу. Тому починається відмирання норм пожиттєвого й суцільного шлюбу, норм укладання шлюбу й доступу до нього, пом'якшується процедура розлучення, зникає інфантицид, проте множаться відмови від дітей, допускаються дошлюбні й позашлюбні відносини. Як продовження цих тенденцій відбувається сексуальна й контрацептивна революція. Тепер сексуальна насолода, доступна за допомоги контрацепції, ізолюється, відокремлюється від народжуваності, активізуються різні форми сексуальної поведінки, які не ведуть до зачаття. Порушена опосередковуюча роль сім'ї в протистоянні особистості та суспільства, загострилася невідповідність особистої потреби в дітях економічній потребі суспільства в працівниках, навзамін колишньої гармонії "особистості — сім'ї — суспільства", яка знаходила вияв у взаємному прагненні багатодітності, ми дістали право на індивідуальну репродуктивну поведінку з гіпертрофованими позасімейними орієнтаціями.
Свідоме обмеження народжуваності й малодітність до нещодавнього часу асоціювали з високим рівнем культури, а багатодітність — з її низьким рівнем і "стихійністю розмноження". Така кваліфікація сама по собі є невіглаством, позаяк свідчить про нерозуміння сутності демографічного переходу як історичного процесу.
Як показують дані соціолого-демографічних досліджень, для малодітної репродуктивної поведінки характерне раннє укладання шлюбу, подовження репродуктивного періоду й задоволення потреби в дітях упродовж перших років шлюбу, в також інтенсивне застосування контрацепції та штучного аборту. Потреба у бездітності — явище вкрай рідкісне. Сучасна бездітність, як правило, є результатом первинної або вторинної неплідності, або ж смерті єдиної дитини.
Вивченню репродуктивної поведінки в усіх країнах передували десятиріччя досліджень так званої диференційної народжуваності — соціальних відмінностей у дітності сімей залежно від їх соціального становища та матеріальних умов життя.
4. Вимірювання народжуваності. Сучасні методи кількісного аналізу та вимірювання народжуваності об'єднують безліч прийомів та вимірювальних процедур демографічної статистики й демометрії. Вихідними даними для кількісного аналізу народжуваності є, з одного боку, абсолютні кількості новонароджених, а з іншого — абсолютні чисельності груп населення, з якими перші кількості співвідносять. На базі цих вихідних величин будують усю систему показників, використовуваних при аналізі народжуваності.
Залежно від використовуваної вихідної інформації, способів її опрацювати та інтерпретації розрізняють поперечний аналіз та поздовжній аналіз народжуваності. Не слід розглядати їх як взаємовиключні методи дослідження народжуваності. Поперечний аналіз спирається на більш доступну інформацію й дозволяє судити про особливості процесу народжуваності у момент (період) спостереження, пов'язувати їх з подіями, істотними саме для цього моменту (періоду). Цей різновид аналізу безперечно збереже своє значення й у майбутньому.
Проте останнім часом демографи дедалі глибше усвідомлюють обмеженість можливостей поперечного аналізу. Неухильно зростає інтерес до поздовжнього аналізу. Він посідає дедалі значніше місце у сучасних демографічних дослідженнях. У рамках поперечного аналізу первинно найбільш доступним, а часто й єдиним доступним і тому найпоширенішим був загальний коефіцієнт народжуваності. Впродовж тривалого часу цей показник видавався настільки природним мірилом інтенсивності всього процесу, що терміни "народжуваність" та "коефіцієнт народжуваності" вважали синонімами. Сьогодні мірила народжуваності настільки розвинулися та ускладнилися, що це ототожнення втратило сенс, хоча деякі дослідники продовжують на ньому наполягати.
Загальний коефіцієнт народжуваності являє собою відношення кількості народжених до загальної чисельності населення й є важливою підсумковою характеристикою репродуктивного процесу:
,
де T – період (років);
S – кількість населення на середину періоду (середньорічна кількість населення);
N – кількість дітей, що народилися в цей період.
Разом з коефіцієнтом смертності він визначає темпи природного приросту населення й як такий не може бути замінений жодним іншим показником. Водночас його аналітичні можливості обмежені, позаяк він залежить не тільки від інтенсивності репродуктивного процесу, але й від статево-вікового складу населення. Тому загальний коефіцієнт народжуваності мало придатний для просторових, часових та інший порівнянь. Недоліки загального коефіцієнта народжуваності властиві й іншим показникам, які залежать від статево-вікової структури населення, наприклад загальному та спеціальному коефіцієнтам шлюбної народжуваності та низці інших.
Його величину можна використовувати для динамічних та міжтериторіальних порівнянь, орієнтуючись на шкалу величин загального коефіцієнта народжуваності, запропоновану демографами В.Борисовим і Б.Урланісом: менші 16% вважаються низькими, від 16 до 24% -середніми, від 25 до 29% - вище середніми, від 30 до 40% - високими, більш 40% - дуже високими. Вважається, що максимальній природній народжуваності відповідає загальний коефіцієнт народжуваності із значенням 50-60%.
Спеціальний коефіцієнт народжуваності розраховують стосовно лише чисельності жінок репродуктивного віку (15-49 років або, у деяких країнах, 15-44 років). Він дорівнює відношенню загального числа народжень за рік до середньорічної чисельності жінок репродуктивного віку (15-49):
,
де
– середньорічна
чисельність жінок репродуктивного віку
Часткові коефіцієнти народжуваності розраховують для усунення впливу інших демографічних і недемографічних структур, наприклад, коефіцієнти шлюбної і позашлюбної народжуваності – відношення чисел народжених дітей у шлюбі і поза шлюбом до середньорічної чисельності жінок, що перебувають і не перебувають у шлюбі.
Повікові коефіцієнти народжуваності вимірюють чисту інтенсивність народжуваності в конкретній віковій групі, розраховують для однорічних і п’ятирічних вікових інтервалів. Повікові коефіцієнти народжуваності розраховують як відношення числа народжень у жінок визначеного віку (х років) до їхньої середньорічної чисельності:
х
=
.
Коефіцієнт (індекс) дітності – це відношення чисельності дітей у віці 0-14 років до чисельності жінок репродуктивного (15-49 років) віку.
Таблиці народжуваності дозволяють визначити кількісну закономірність народження залежно від віку жінки або її перебування у шлюбі. На відміну від таблиць смертності, вони не мають загальноприйнятої, канонічної форми, включаючи в себе різні набори показників залежно від цілей вивчення та індивідуальних уподобань того чи того дослідника.
Таблиця, пов'язана безпосередньо з власне народжуваністю, включає до себе крім відомостей про вік або тривалість стану ще тільки зведені кількості народжень і нагромаджені зведені кількості народжень до певного інтервалу віку або тривалості стану. Проте нерідко таблицею народжуваності називають те, що правильніше було б іменувати таблицею заміщення генерацій. До неї включають також елементи таблиці смертності, обчислення кількості народжених у стаціонарному населенні та нетто-коефіцієнта відтворення населення. Такі таблиці дуже корисні для демографічного аналізу, але те, що їх побудову не розглядають як особливе окреме завдання, а ототожнюють з побудовою таблиць народжуваності, тільки заважає розумінню їх самостійного значення. Знання зведених кількостей народжень та їх упорядковане описання за допомоги таблиць народжуваності дозволяють істотно поглибити аналіз, але роблять важчим синтез. Це пояснює прагнення демографів знайти способи узагальненої характеристики режимів народжуваності за допомоги лаконічних підсумкових показників. Пошуки ведуть за двома напрямками: на одному з них намагаються використовувати можливості інтервальних показників таблиць народжуваності, на іншому — кумулятивних показників.
Сумарний коефіцієнт народжуваності. Повікові коефіцієнти народжуваності дозволяють аналізувати рівень і динаміку інтенсивності народжуваності в умовному поколінні, вільну від впливу вікової структури як населення в цілому, так і жінок репродуктивного віку. У цьому полягає їхня перевага перед загальним і спеціальним коефіцієнтами народжуваності. Однак певною незручністю повікових коефіцієнтів є те, що їхня кількість дуже велика: якщо розраховувати для однорічних інтервалів, то 35, в якщо для п’ятирічних – то 7. Щоб мати можливість аналізувати рівень і динаміку народжуваності за допомогою одного показника, також вільного від впливу вікової структури, розраховують так звані кумулятивні коефіцієнти народжуваності, з яких найпоширенішим є сумарний коефіцієнт народжуваності (фертильності). Сумарний коефіцієнт народжуваності розраховують як суму повікових коефіцієнтів для віку від 15 до 49 років.
Для визначення показника у розрахунку на одну жінку, отриману суму ділять на 1000. Сумарний коефіцієнт народжуваності характеризує середнє число дітей, що народила жінка умовного покоління протягом усього репродуктивного періоду за умови збереження тієї ж інтенсивності повікової народжуваності, що спостерігалася в рік, для якого розраховують цей показник. Він обчислюється з припущенням про відсутність смертності.
Сумарний коефіцієнт народжуваності підсумовує повікові коефіцієнти для всього репродуктивного періоду 15-49 років. Але такий підсумок можна зробити і для будь-якого віку в межах репродуктивного періоду. Такі показники називаються кумулятивними коефіцієнтами народжуваності до визначеного віку і розраховуються аналогічно коефіцієнтові сумарної народжуваності.
Цінність коефіцієнтів кумулятивної і сумарної народжуваності полягає в тому, що вони дозволяють одним числом, величина якого не залежить від впливу вікової структури, охарактеризувати рівень народжуваності і тій або іншій країні і робить таким чином між територіальні і між періодичні порівняння. Найвищий рівень сумарної народжуваності (близько 7 дітей) мають найбідніші Африканські (Сомалі 6,91, Нігерія 6,83) та Азійські (Ірак 4,4, Непал 4,3) країни. Середньосвітовий рівень трохи вищий за необхідний для простого відтворення населення: більшість розвинених країн мають недостатній рівень для простого відтворення населення (Швеція 1,66). Україна 1,37.
Індекси народжуваності – це система показників, що характеризують рівень народжуваності порівняно з певним стандартом.
А.Коул розробив індекси народжуваності, відомі нині як індекси Коула: індекс загальної народжуваності ; індекс шлюбної народжуваності ; індекс позашлюбної народжуваності та індекс шлюбної структури.
За своєю природою ці індекси являють приклад непрямої стандартизації показників народжуваності і виражають той рівень народжуваності (її загального коефіцієнта), який можна було би спостерігати в реальному населенні за умови, що повікові її показники були б такими, як у стандарті природної народжуваності. А.Коул запропонував узяти за стандарт показники повікової народжуваності гуттерітів, у яких унікально сполучаються гарні санітарні умови, високий рівень життя, низька смертність і не обмежувана народженість. Протягом тривалого часу рівень народжуваності гуттеритів був найвищим у світі і служив моделлю максимальної народжуваності. Найвищі показники шлюбної народжуваності гуттеритів були зафіксовані в 1920-1930 р.
Російський демограф В.Борисов вважав, що використовувати народжуваність гуттеритів як стандарт природної народжуваності є методологічно неправильним через унікальність цього субнаселення. На його думку, таким стандартом може бути лише стандарт, розроблений на основі математичної моделі репродуктивного процесу. Правильніше визначати не максимум, а мінімум природної народжуваності, щоб бути упевненим, що рівень природної шлюбної народжуваності не спуститься нижче цього мінімуму в номальних санітарних умовах. Тому в згаданій математичній моделі треба брати такі значення її параметрів, що перебували б у межах санітарної норми і були б у її межах найменш сприятливими.
В.Борисов одержав свій стандарт природної народжуваності, названий їх „гіпотетичним мінімумом природної народжуваності” або ГМЕР. На думку вченого, повікова народжуваність не може бути нижчою за ці значення, при відсутності екстремальних обставин.
5. Динаміка народжуваності в Україні. Наприкінці 19 ст. рівень народжуваності в Україні був дуже високий: у 1896-1900 р. загальний коефіцієнт народжуваності становив 48,8%, а коефіцієнт сумарної народжуваності досягав 7,5. Проте і смертність, надто дитяча, була вкрай високою: з тисячі новонароджених 199 не доживали до року. Тому найпоширенішою була сім’я не з сімома – вісьмома дітьми, а з чотирма дітьми віком понад 5 років; а 30-річний вік переживали тільки 3-4 з 7-8 народжених наприкінці 19 ст.
У роки першої світової війни загальний коефіцієнт народжуваності в Україні впав до 30,7%, а відтак почав зростати, досягнувши максимуму 1926 року – 42,1%. Після 1926 року загальний коефіцієнт народжуваності в Україні почав швидко зменшуватися. На початку 20 ст. в Україні почався демографічний перехід, а на середину 70-х років він був повністю завершений.
За останні тридцять років в Україні переважним типом сім’ї виявилася дводітна. Перехід до контрольованої народжуваності завершився як у міській, так і у сільській місцевості.
У 2001 році за сумарним коефіцієнтом народжуваності області України чітко розподіляються на 3 групи: східні – з найнижчими показниками (коефіцієнт – менше 1 дитини: Донецька, Луганська, Харківська, Дніпропетровська та Запорізька області), західні – з відносно високими показниками (1,3-1,6) та інші області – з коефіцієнтом від 1 до 1,3. Проте у західних областях рівень вичерпаної плідності помітно вищий, ніж в інших регіонах України і значно нижчий за межу простого відтворення населення. Лише в селах Волинської і Рівненської областей рівень народжуваності ще близький до зазначеної межі і становить 2–2,1.
Крім економічних чинників на рівень народжуваності посилився негативний вплив біоекологічних та культурних факторів. У 80% випадків безплідності сім’ї пояснюється безплідністю обох або одного з подружжя. Іншою причиною бездітності є невиношування вагітності, що призводить до спонтанних абортів. При сучасних рівнях абортів, не виношування, мертвонароджень, позаматкової вагітності, первинної та вторинної безплідності країна втрачає понад 20% нових громадян.
Не останню роль у цьому плані відігравала відсутність релігійності у населення, низька культура населення у плані контрацепції та репродуктивного здоров’я.