Загальні висновки . Федорук

Балтійський регіон у українській політиці 1654 року

Окрім чорноморського напрямку зовнішньої політики Б.Хмельницького , важливе значення мали країни Балтійського регіону. На противагу англійсько - шведському союзу , що був укладений на початку 1654 року , Голландія ініціювала переговори з Польщею про військову лігу для захисту балтійського узбережжя , яка мала анти шведську спрямованість. Однак Річ Посполита недооцінила небезпеку з Півночі , ігноруючи той факт, що шведи задекларували з кінця 1654 року анти польський курс , які озвучив новий король Карл Х Густав у червні . Одним із завдань, котре шведські власті переслідували у війні з Польщею , було те, щоб перегородити шлях до балтійського моря московським військам в разі захоплення ними усіх земель Речі Посполитої. Однак першочерговими у цій антипольскій політиці Швеції були її наміри завоювання пруських та поморських територій. –С.222. У цей же період починали вимальовуватися риси нової протестантської коаліції. Лідерами у котрій стали Англія та Швеція. З огляду на спільність інтересів у боротьбі з Польщею , шведський король мав великі розрахунки приєднати до цієї коаліції українського гетьмана. Однак , огляд проблеми особистого листування Б.Хмельницького з діячами англійської революції , зокрема з О.Кромвелем, поки не дозволяє зробити висновки про таке листування. –С.222.

Ян Казимир, натомість, вбачав успіх своєї балтійської політики з формуванням польсько - татарського союзу. Правдоподібно, що татарське посольство у Стокгольмі наприкінці 1654 року ініціювалося польскою дипломатією. Подібна місія була відправлена з Криму у Відень. Але ні у Швеції, ні в Австрії кримський хан не досягнув успіху – не вдалося залучити до війни проти Москви. Австрійський імператор у цей час поклав великі надії на вирішення проблем угорської політики. Для цього він хотів спровокувати вторгнення козаків у Молдавію і Трансільванію. Однак Б.Хмельницький , оцінюючи міжнародне становище, відмовився від вторгнення у придунайські землі. –С.223.

З іншого боку Річ Посполита розраховувала на прихильність Австрії проти Московської держави. Посольство із Варшави влітку 1654 року до Фердинанда Ш протидіяли дипломатії Олексія Михайловича у Відні. Однак попри ці заходи Ян Казимир не зміг домогтися збройної допомоги Фердинанда Ш у польсько - московській війні.-С. 223.

3. Чорноморський театр міжнародних відносин у ху- ху1 ст. Початок боротьби Росії за вихід до Чорного моря ( кін.Ху11ст.)

До початку ХУ11 ст. Османська імперія виробила три основні напрямки у своїй політиці. Це боротьба з Персією за Ірак і Закавказзя, війни з Венеціанською республікою за Східне Середземномор»я та протиборство з європейськими країнами. Крок за кроком Османи укріплювали своє становище в Європі , починаючи із завоювання візантійських володінь на Балканах. Створювалися опорні пункти для просування у Центральну Європу.

Політика Порти в Центральній Європі.

Разом з балканськими народами під владу Османів потрапили Дунайські землі ( з Х1У ст.- Волощина, Молдавія).Відбулося завоювання Угорського королівства у правління Султана Сулеймана 1 (1520- 1566), коли на сході утворилися Трансільванське князівство, що стало васалом Туреччини та окремі Дунайські князівства (Семиграддя)

. Становище Дунайських князівств контролювалися зі Стамбулу, однак їм були надані деякі привілеї – вони мали автономію і діяла заборона мусульманських поселень на лівому березі Дунаю. Пріоритетне місце поміж трьох дунайських князівств мала Трансільванія , яка мала стратегічне значення для завоювання Угорщини , а також тому , що з Х1У ст. була васалом Туреччини.

Трансільванські князі брали активну участь у міжнародних відносинах , ніж господарі обидвох князівств. Як відомо, Стефан Баторій був обраний польським королем (1576- 1586). Під час між королів»я 1648 року у Польщі претендентом на престол був трансільванський князь Юрій 1 Ракоці. Його син – Юрій 11 Ракоцій неодноразово висував свої претензії на польський престол (1657 року, коли вторгся у Польщу в часи Потопу). Трансільванія як протестантська країна мала тісні взаємини з країнами антикатолицької ліги , що відповідало інтересам Порти , яка протягом ХУ1-ХУ11 ст. виробило тактику , скеровану на підтримку протестантських рухів в Європі, як один із важливих принципів у зовнішній анти габсбурзькій політиці. Самовільні вчинки придунайських володарів , що розходилися із інтересами Стамбулу , сурово каралися. Крім того , усі три князівства були постійно загрозою татарськими нападів з Криму. –С.5-6

Завоювання придунайських князівств поклало початок тривалій ворожнечі Османів із Габсбургами , яка закінчилася поразкою Османів під Віднем у 1683 році.