9. Лімбічна система, її роль в регуляції поведінкових реакцій.

Лімбічна система – це комплекс утворень кінцевого, проміжного і середнього мозку, а саме, мигдалеподібне тіло, погранична пластинка, морський коник, склепіння…, які, як кільцем охоплюють мозолисте тіло.

Функції лімбічної системи

І – Лімбічна система – це коркова зона вегетативних функцій у гомеостазі

• серцево-судинної

• дихальної

• травної

• обміну речовин і енергії

ІІ – Відповідає за емоції та інстинкти(харчовий, захисний, статевий, батьківський)

ІІІ – Відповідає за довготривалу пам’ять

Фізіологічні властивості безумовних рефлексів. Класифікація безумовних рефлексів.

Безумовні рефлекси – це природжені, відносно постійні стереотипні реакції організму на дію зовнішнього і внутрішнього середовищ, що здійснюється за допомогою нижніх відділів ЦНС.

Властивості безумовних рефлексів:

1. Вони є вродженими

2. Спадково передаваємі

3. Більшість з них функціонує одразу після народження(клювання у птахів, смоктання у савців)

4. Є видовим, однакові рефлекси у кожної особи одного виду

5. Постійні і зберігаються на протязі всього життя

6. Формуються і реалізуються за жорсткою генетичною програмою

7. Кожен біологічний вид має певну чітко окреслену програму поведінки, яка забезпечує пристосування тварини даного виду до стабільних, характерних для даного виду умов життя

Класифікація безумовних рефлексів:

1. Рухові БР (локомоторні, статичні, статокінетичні)

2. Вегетативні, або вісцеральні БР (харчові, дихальні, статеві, судинні)

3. Орієнтовні БР – це рефлекси по типу «Що таке?»

4. Захисні

Інстинкти – це природжені програми поведінки, для здійснення яких майже не потрібне попереднє навчання.

За суттю інстинкти – є комплексом простих БР. Інстинкти діляться на:

1. Вітальні – питний, харчовий, оборонний

2. Рольові

3. Ієрархічні

Відмінності умовних рефлексів від безумовних. Умови утворення і збереження умовних рефлексів. Механізм замикання тимчасового зв’язку.

В процесі еволюції у тварин виробилась здібність утворювати рефлекси, які можуть здійснюватись тільки при визначних умовах, які Павловим були названі умовними рефлексами.

1. Якщо БР забезпечують пристосування до стабільних умов життя даного виду	1. То УР забезпечують виживання в змінних умовах
2. БР - вроджені	2. УР - набуті
3. БР – спадково передаваємі	3. УР – не передаються спадково
4. Більшість функціонують одразу після народження
5. Є видовими	5. Є індивідуальними
6. Постійні, зберігаються все життя 7. БР не потребують спеціальних умов	6. Непостійні, можуть виникати і зникати
	7. УР – потребують спеціальних умов, а саме: - поєднання в часі зовнішнього подразника, сприйнятого корою(дзвоника) з здійсненням БР(їжі)
8. Здійснюються за рахунок нижчих відділів ЦНС	8. Здійснюються за рахунок кори великого мозку

Умови утворення і збереження УР:

1. Поєднання в часі двох подразників – індиферентного (дзвоника), якщо в подальшому стане умовним сигналом і безумовного подразника (їжі)

2. Індиферентний сигнал (дзвоник), повинен діяти раніше безумовного подразника (їжі)

3. Відсутність відволікаючих сторонніх подразників

4. Бадьорий стан кори (стан хвороби затримує утворення УР)

5. Безумовний подразник повинен бути сильніше умовного

6. Для збереження УР, їх час від часу треба підкріплювати безумовними рефлексами

Механізм замикання тимчасового зв’язку, (або механізм утворення умовних рефлексів):

1. Зв’язано з формуванням нових зв’язків в ЦНС

2. Умовний сигнал (дзвоник або світло) викликає виникнення збудження в мозковому відділі відповідного аналізатора (скроневій або потиличній долі)

3. Безумовний подразник (їжа) збуджує – рефлекторний центр (травлення) і одночасно корковий центр (травлення)

4. Таким чином, при виробці умовного рефлексу в корі великих півкуль виникає два вогнища збудження – один в мозковому центрі аналізатора (скронева або потилична зона) – другий в кірковому представництві центру БР (травлення – лімбічній системі)

5. Між ними поступово встановлюється тимчасовий зв’язок по принципу домінанти

6. Від безумовного подразника в корі виникає більш сильне вогнище збудження (домінанти), яке притягує нервові імпульси з інших вогнищ збудження.

Цей зв’язок, або проторення шляху, встановив Павлов і назвав замканням.

Таким чином, між кірковим центром зору або слуху і кірковим центром травлення встановлюється тимчасовий зв’язок. Крім того, в формуванні рефлекторної дуги приймають участь і нейрони ретикулярної формації, підкіркових ядер, лімбічної системи.

Гальмування умовних рефлексів. Види гальмування. Фізіологічне значення.

УР не тільки виробляються, але й зникають при визначних умовах.

Діяльність кори мозку (вищого центру всіх функцій) відбувається при взаємодії збудження і гальмування.

Збудження – веде до виробки УР.

Гальмування – до пригнічення УР.

Розрізняють два види гальмування УР:

1. Безумовне

2. Умовне

1. Безумовне гальмування – є вродженим і може бути:

А) зовнішнім і

Б) за межовим

А) зовнішнє гальмування УР – виникає тоді, коли під час дії умовного подразника на організм діє інший, більш сильний – домінантний подразник, наприклад, больове подразнення у собаки може різко загальмувати їжевий УР

- позитивне значення зовнішнього гальмування в тому, що організм перемикається на новий, більш важливий в даний момент, вид рефлекторної діяльності

Б) за межове гальмування УР – виникає при значному збільшенні сили, або тривалості дії умовного сигналу, і тоді УР або послаблюється, або зникає. Приклад: сильний дзвоник гальмує слиновиділення

- значення за межового гальмування – виконує охоронну функцію, попереджаючи виснаження НС.

Замежове гальмування легше виникає при зниженні лабільної працездатності. Наприклад, після тяжкого інфекційного захворювання і у людей похилого віку.

2. Умовне гальмування УР – властиво тільки клітинам кори великого мозку. Основною умовою для проявлення умовного гальмування є не підкріплення умовного подразника (дзвоника) безумовним подразником (їжею). Наприклад, якщо багато разів дзвоник не підкріплювати їжею, то виділення слини на дзвоник поступово зменшиться, а потім зникне. Це гальмування називають згасаючим.

За рахунок згасаючого гальмування організм звільняється від непотрібних УР, які втратили сигнальних характер.

Значення гальмування УР:

За рахунок гальмування УР досягається більш точне та досконале пристосування організма до умов існування, здійснюється аналітична та синтетична діяльність головного мозку.

Особливості психічної діяльності людини. Перша і друга сигнальні системи.

Існує два погляди на психічну діяльність людини. Згідно одному погляду, психіка – є результат діяльності мозку. Згідно другому, релігійному – поведінкою людини керую не матеріальна душа, породжена нематеріальними силами, які знаходяться поза межами організму людини.

Ідею про те, що психічна діяльність людини є також рефлекторною, висунув І.М. Сєченов (1863 р.), а Павлов підтвердив це в експерименті і поділив всю нервову діяльність на:

• нижчу нервову діяльність, тобто рефлекторну регуляцію фізіологічних функцій

• вищу нервову діяльність, він визначив, як психічну діяльність яка обумовлює рефлекторну регуляцію взаємодії організму з навколишнім середовищем, тобто поведінки людини і тварини. (визначення ВНД це сукупність БР, УР і вищих психічних функцій, які забезпечують адекватну поведінку в змінних природних і соціальних умовах).

ВНД є фізіологічною основою психічних процесів. Розподіл на нижчу і вищу НД умовні, так як всі процеси в організмі взаємозв’язані.

Зміни психічного стану людини сказуються на діяльності фізіологічних систем, і навпаки, функціональний стан організму обумовлює психіку людини.

Фізіологія вищої НД і психологія тісно зв’язані між собою, так як мають один об’єкт дослідження – головний мозок. Однак між ВНД і психічною діяльністю є істотні розбіжності:

1. Ціллю ВНД є пізнання фізіологічних процесів, які відбуваються в головному мозку під час сприйняття переробки і відновлення інформації – навчання, емоційних та різноманітних поведінкових реакцій.

2. Психологія вивчає роботу мозку, яка проявляється у вигляді образів, емоцій, мотивів. Вона також вивчає, яким чином під впливом умов життя, навчання та виховання формується особа людини.

Знання закономірностей ВНД має велике значення для навчання, виховання, трудової діяльності, збереження здоров’я.

Сигнальні системи. Розрізняють першу і другу сигнальні системи.

Перша сигнальна система – є і у тварин, і у людей. Діяльність цієї системи проявляється в умовних рефлексах, на любі подразники зовнішнього середовища(світло, звук, механічні подразники) за винятком слова.

• перша сигнальна система у тварин і у людини забезпечує предметне, конкретне мислення.

В результаті трудової діяльності людини з появою мови виник додаток до механізмів роботи мозку, це друга сигнальна система.

Діяльність другої сигнальної системи проявляється в мовних УР. Ці рефлекси узагальнююче і відволікаюче сигналізують людину про навколишню дійсність. По Павлову – слово є «сигналом сигналів».

Друга сигнальна система забезпечує абстрактне мислення у вигляді понять, суджень, заключень.

Мовні рефлекси другої сигнальної системи формуються завдяки активності нейронів лобних ділянок і ділянок мовно-рухового аналізатора.

Мовні рефлекси, як і УР підкоряються одним і тим же законам.

Однак слово відрізняється від подразників першої сигнальної системи тим, що воно є багатооб’ємним. Своєчасне сказане добре слово сприяє доброму настрою, підвищує працездатність, однак слово можна тяжко поранити людину.

Сигнальне значення слова визначається не звукосполученням, а його смисловим значенням.

Друга сигнальна система – є вищим регулятором різних форм поведінки людини в наколишньому природному і соціальному середовищі.

Однак, друга сигнальна система правильно відображує зовнішній об’єктивний світ, тільки в тому випадку, якщо постійно зберігається взаємодія з першою сигнальною системою.

Типи ВНД

Павлов встановив, що всі тварини відрізняються одне від одного поведінкою і темпераментом. Поведінка і темперамент обумовлені генетичними особливостями і залежать від взаємодії процесів збудження і гальмування.

Процеси збудження і гальмування характеризуються трьома показниками:

1. Силою

2. Врівноваженістю

3. Рухомістю

Це стало основою для поділу тварин на дві групи: сильні та слабкі. Однак, сильні можуть бути: неврівноважені, врівноважені та рухомі.

У зв’язку з цим виділяють 4 групи нервової діяльності людей:

1. Сильний неврівноважений (холерик)

2. Сильний рухомий (сангвінік)

3. Сильний врівноважений (флегматик)

4. Слабкий неврівноважений (меланхолік)

Сила нервових процесів – це здатність нейронів великого мозку зберігати адекватні реакції на сильні або зверх сильні подразнення.

Якщо ж у тварини виробляється УР на сильні подразники і при цьому не виникає стану гальмування, то це означає, що нейрони кори великого мозку мають високу працездатність.

Якщо збудження і гальмування є сильними то мова йде про врівноваженість нервових процесів. Частіше його привалюють процеси збудження.

Рухливість нервових процесів – характеризується швидкістю переходу процесу збудження у процес гальмування і навпаки. Про рухливість нервових процесів можна судити за швидкістю переробки позитивних умовних рефлексів у негативні і навпаки.

Пам’ять – це здібність живих істот сприймати, відбирати, зберігати і використовувати інформацію для формування поведінкових реакцій. У формуванні пам’яті беруть участь нейрони кори, ретикулярна формація, гіпоталамічна область, лімбічна система.

Свідомість – це вища форма відображення дійсності.

Мислення – це властивість ЦНС для отримання знання у таких властивостях і відношеннях об’єктів, які недоступні відчуттям. Воно є предметом пізнання теорії пізнання, логіки, психології.

Сон – це фізіологічний стан, який характеризується втратою активності психічних зв’язків суб’єкту з навколишнім світом.

Функція сну – відновлення фізичних та психічних сил, що дозволяє адоптуватися до змін умов зовнішнього і внутрішнього середовища. При позбавленні сну на три доби розвивається емоційна нестійкість, депресія, зниження уваги, пам’яті, розмова працездатність. Сон представляє собою чергування різних функціональних станів (а не відпочинок для головного мозку.)

Розрізняють 5 видів сну:

1. Періодичний добовий

2. Гіпнотичний

3. Наркотичний

4. Сизонний

5. Патологічний (летаргічний)

За сучасним уявленням, добовий сон – це сукупність двох, якісно різних станів повільного і швидкого сну.

Весь нічний сон складається х 4-х циклів, кожен з яких розпочинається зі стадії повільного сну і закінчується швидким сном. Тривалість циклу становить 80-100 хв. У перших циклах переважає дельта (глибокий) сон, а в останніх циклах – швидкий сон. Повільний сон, в свою чергу, поділяється на декілька стадій, виділених на підставі ЕЕГ.

І – стадія – Дрімоти – пригнічення основного ритму (альфа-хвиль), коливання різної частоти

ІІ – стадія – Сонних веретен – тобто хвиль з частотою 12-18 Гц

ІІІ-IV стадія – Глибокого сну – або дельта-сон – поступове збільшення на ЕЕГ високо повільних дельта-хвиль.

Як правило, глибина сну при кожному циклі під ранок зменшується і в ранкові години четверта фаза вже не досягається. Вцілому, в міру поглиблення сну ритм ЕЕГ стає все повільнішим. Крім показань ЕЕГ, для повільного сну характерні ще й метаболічні, вегетативні і гуморальні зміни. Важливим елементом компенсаторної роботи є синтез білкових молекул. Під час повільного сну знижується м’язовий тонус.

Швидкий сон протягом нічного сну буває 4-5 разів. Він характеризується появою на ЕЕГ швидких низько амплітудних ритмів.

Для нього характерні:

1. Швидкі рухи очей при закритих повіках

2. Зміни ЕЕГ

3. Нерегулярне збільшення ЧСС, АТ

4. Посилення гормональної активності (вегетативна буря)