Розділ 21 Правова поведінка

§ 1. Поняття і види правової поведінки

Будь-яке суспільство має можливість існувати і зберігати життєдіяльність лише за умов його сталого розвитку, нормального функціонування. Для цього потрібні впорядковані, узгоджені вчинки людей, їх об'єднань, державних органів у всіх сферах життя, що перетворює їх на соціально значущу поведінку. Тому інтереси суспільства та мета зберігання і розвитку всіх його життєво необхідних складових завжди спрямовували суспільну волю на те, аби врегулювати значущу для нього поведінку стабілізуючими правилами, соціальними нормами: традиціями, звичаями, угодами, регламентами, правилами змагань, канонічними правилами та ін. Таким шляхом суспільство за допомогою нормування поведінки успадковує позитивний концентрований досвід впорядкування життя і забезпечує власний стабільний розвиток. Вчинки, що не мають визначального впливу на розвиток суспільства (не гальмують і не прискорюють його, не збагачують і не шкодять йому) не породжують і відповідних соціальних норм.

Категорію поведінки слід розуміти як систему певних взаємопов'язаних вчинків людей та інших суб'єктів, що спрямовані на задоволення певних потреб та інтересів особи, суспільства, держави. Вони мають соціальній характер (тобто залучаються до загальної системи — суспільного середовища, вступаючи у взаємодію з ним та впливаючи на нього); контролюються волею та свідомістю людини, яка вчиняє певні дії; сприймаються та оцінюються оточуючими з урахуванням соціальної значущості їх наслідків (корисності чи шкідливості).

Вважається обґрунтованим називати нормативною поведінкою вчинки людей, що виникають під впливом різних видів соціальних норм — від звичаїв до норм права. Поведінка суб'єктів може бути врегульованою юридичними нормами або знаходитися поза межами їх дії (відносини на побутовому рівні, індивідуальні звички). Так, відповідно до різних видів соціальних норм нормативна поведінка може бути звичаєвою, моральною, корпоративною, релігійною та ін.

Різновидом нормативної поведінки є правова поведінка, особливості змісту якої передбачено нормами права, що є критерієм оцінки вчинків людей як таких, що відповідають чи не відповідають його приписам. Отже, будь-яка юридично значуща поведінка суб'єктів права (індивідуальних чи колективних) є правовою. Вона передбачена нормами права, , оцінюється суспільством з урахуванням його вимог і тягне за собою юридичні наслідки (позитивні або негативні) для суб'єктів права. До цього слід додати, що юридично значущою є тільки поведінка свідомо-вольова, тобто така, що усвідомлюється та контролюється волею особи.

Правова поведінка (правомірна чи протиправна) характеризується такими основними рисами та ознаками:

а) соціальною значущістю (з погляду інтересів суспільства, особи,держави поведінка може оцінюватися як соціально корисна, індиферентна чи соціально шкідлива). Соціально корисний характер правової поведінки проявляється насамперед у правовій активності суб'єктів,здатності підтримувати конструктивні відносини в усіх сферах життя суспільства шляхом укладання договорів, електоральної участі громадян у виборах до представницьких органів влади та ін. Соціально шкідлива поведінка, навпаки, гальмує розвиток їх позитивного потенціалу, викликає негативні економічні, соціально-політичні,морально-психологічні та інші наслідки (адміністративні проступки,злочини, невиконання цивільно-правових зобов'язань тощо);

б) психологічною характеристикою, яка полягає в тому, що правова поведінка перебуває під контролем свідомості і волі особи (ця ознака зумовлена самою природою права: поведінка піддається регулюванню правовими засобами). Закон може стимулювати корисні для суспільства і особи вчинки або перешкоджати скоєнню суспільно шкідливих вчинків тільки в тому разі, коли вчинки контролюються волею і свідомістю (наприклад, досягнення цілей кримінальних покарань можливе тільки за умов їх застосування до винних осудних осіб, тобто таких, що усвідомлювали сенс власних вчинків та були здатні керувати ними під час вчинення злочину);

в) юридичною визначеністю (регламентованістю), сутність якої полягає в наявності певних юридичних засобів регламентації правової поведінки, її зовнішніх (об'єктивних) і внутрішніх (суб'єктивних)властивостей, передбачених нормами права. Межі поведінки, зазначені в нормах, вказують на діапазон можливостей та чітко визначені випадки впливу на поведінку юридичними засобами;

г) здатністю викликати юридичні наслідки. Будь-яка правова поведінка, виконуючи роль юридичного факту в механізмі правового регулювання, впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, в яких здійснюються права і обов'язки, реалізуються заходи відповідальності;

ґ) динамічною ознакою, яка полягає в тому, що тільки конкретний свідомо вольовий вчинок (дія або бездіяльність) суб'єкта права у сфері правового регулювання будь-яких відносин може оцінюватися з погляду права як правомірний чи неправомірний і викликати юридичні наслідки на підставі правових норм. Наявність тільки наміру, бажання вчинити юридичне діяння, не підкріплене конкретним юридично значущим вчинком, вираженим у певній зовнішній формі, самі по собі наслідків не викликають: вони залишаються поза межами правового впливу юридичними засобами;

д) підконтрольністю правової поведінки з боку держави, її гарантованістю державою. Ця ознака полягає в тому, що саме держава виступає гарантом правомірної поведінки і суб'єктом, здатним від імені суспільства привести в дію апарат примусу для притягнення до відповідальності за протиправну поведінку. Правомірна поведінка забезпечена гарантіями інституційними (державний апарат) і юридичними.

Правові вчинки, що становлять правову поведінку, мають юридично визначений склад, до якого входять суб'єкт, суб'єктивна сторона, об'єкт, об'єктивна сторона. У складі правовідносин правові вчинки відіграють роль юридичних фактів: правомірна поведінка може призводити до виникнення правовідносин, в яких суб'єкти здійснюють суб’єктивні права і обов'язки на підставі регулятивних норм. Правопорушення ж є юридичним фактом, який тягне за собою виникнення охоронних правовідносин і застосування заходів юридичної відповідальності та державного примусу на основі охоронних норм. Логіка механізму правового регулювання не є завершеною без включення до його складу правової поведінки.

Отже, норма права, з одного боку, закріплює у своїй гіпотезі юридичну модель поведінки — як правомірної, так і протиправної, і, відтак, виступає універсальним критерієм юридичної кваліфікації поведінки суб'єкта; з другого боку, сама юридично значуща поведінка виступає в механізмі правового регулювання як юридичний факт, фактична підстава для виникнення, зміни чи припинення правовідносин, а отже, суб'єктивних прав, обов'язків чи відповідальності різних суб'єктів права, або відповідних актів застосування правових норм — правонаділяючих та правоохоронних, залежно від норми, на реалізацію якої ці акти спрямовані. Правова поведінка є головною спонукальною обставиною, що впливає на побудову і функціонування механізму правового регулювання, всіх його правових заходів, починаючи з офіційного оформлення ознак цієї поведінки і закінчуючи правовою оцінкою та реалізацією її юридичних наслідків.

Таким чином, сама правова сфера життя суспільства робить вчинки різних суб'єктів правовими і, отже, такими, що мають низку загальних рис, ознак, які дозволяють відмежовувати правові вчинки від не правових. За цими ознаками і проводиться відмінність між правомірною і протиправною поведінкою.

З урахуванням соціального змісту та юридичної оцінки вчинку суб'єкта права і незалежно від форми її зовнішнього виразу (дія чи бездіяльність) правову поведінку поділяють на види: а) правомірну поведінку — таку, що є соціально корисною і відповідає приписам правових норм; б) правопорушення — соціально шкідливі вчинки, що скоєні з порушенням приписів правових норм; в) зловживання правом — соціально шкідлива поведінка, вчинена суб'єктом права формально в рамках правових приписів; г) об'єктивно протиправне діяння — поведінка, яка не є такою, що завдає шкоди, але формально-юридично оцінюється як вчинена всупереч вимогам правових норм. До крайніх (протилежних за спрямованістю, соціальною та юридичною значущістю) видів відносять правомірну поведінку і протиправну поведінку (правопорушення).