5. Форма контракту у практиці міжнародного комерційного обороту.

Існують дві форми міжнародного комерційного контракту - усна і письмова. Перша припускає наявність усної домовленості сторін про укладення контракту. Друга - фіксацію волевиявлення сторін на матеріальному носії, під яким розуміється як наявність єдиного документа, підписаного обома контрагентами, так і повідомлення, передані по телеграфу, телефаксу, телетайпу і т. п. Віденська конвенція ООН 1980 р. допускає укладення міжнародного комерційного контракту в будь формі, в тому числі і в усній (ст. 11).

Факт укладення контракту може доводитися будь-якими засобами, включаючи і показання свідків. Однак зроблено дуже важливий виняток, що враховує передбачене деякими національними законодавствами, зокрема і українським, вимога про обов'язковість письмової форми. Держава-учасниця Конвенції, законодавство якої вимагає обов'язкової письмової форми міжнародного комерційного контракту, в будь-який час може зробити відповідну заяву (ст. 12). В цьому випадку, якщо хоча б одна зі сторін контракту має своє комерційне підприємство в державі, зробив таку заяву, до даного контракту не будуть застосовуватися положення Конвенції, що допускають застосування не письмовій, а будь-який інший форми. Тільки в письмовій формі в такій ситуації повинні відбуватися як сам контракт або його припинення за згодою сторін, так і оферта, акцепт чи інше вираження наміру. Це єдина імперативна норма Конвенції, всі інші її положення носять диспозитивний характер. Наявність такої норми робить можливим участь у Конвенції держав, законодавство яких пред'являє різні вимоги до форми контрактів.

Принципи УНІДРУА 1994 р. Також узгоджуються з українським законодавством. Хоча вони не встановлюють ніяких вимог про те, що договір повинен бути укладений або підтверджений у письмовій формі (його існування може бути доведено будь-яким способом, включаючи показання свідків (ст. 1.2)), ніякі норми Принципів не обмежують застосування обов'язкових (імперативних) положень національного, міжнародного або наднаціонального утворення, що підлягають застосуванню в силу відповідних норм міжнародного приватного права (ст. 1.4).

Таким чином, імперативні норми російського законодавства, що стосуються форми зовнішньоекономічних угод, будуть дотримані і в тому випадку, якщо сторони міжнародного комерційного контракту оберуть Принципи УНІДРУА для визначення правового статусу своїх зобов'язальних відносин.