Глава З

Актуальними залишаються дослідження глобального, наднаціонального та національного рівнів доктринального розуміння принципу верховенства права, вивчення вироблених національним правовими традиціями підходів щодо нормативної фіксації його вимог, сформованої правотворчої та правозастосовної практики, що становить інтерес і для розвитку вітчизняної доктрини адміністративного права, нещодавно відновленого інституту адміністративної юстиції. Урахування принципу верховенства права як фундаментального (засадничого) у системі принципів адміністративного права України дозволить вирішити низку теоретичних і практичних проблем розвитку та реформування вітчизняної адміністративно-правової галузі в цілому.

Принцип верховенства (панування) права отримав доктринальне тлумачення як центральний елемент британської Конституції завдяки відомому англійському вченому-конституціоналісту Альберту Венну Дайсі. Він зазначав, що для досягнення максимального ефекту від застосування ідеї верховенства права необхідно розрізняти три близькі за своїм змістом концепції:

• «панування права — ніхто не може бути зобов’язаний нести негативні наслідки у встановленому законом порядку сам або своїм майном, окрім як у випадку прямого порушення закону, у передбаченому законом порядку в суді загальної юрисдикції;

• верховенство права — не лише те, що жодна людина не може бути над законом, а й те (і це важливо), що до кожної людини, незалежно від посади або умов, застосовуватиметься один (загальний, звичайний) закон, а справа має розглядатися в одному (загальному, звичайному) суді;

• панування духу законності — проникність змісту Конституції верховенством права завдяки загальним конституційним принципам (наприклад право на особисту свободу, право на публічні збори), які є результатом судових рішень, що визначають права індивідів в окремих справах, розглянутих судами, і через те, що у багатьох іноземних конституціях закріплені гарантії прав індивідів, які виникають, або можливо виникли із загальних принципів конституції»¹.

Доктрина верховенства права А. Дайсі, як вказують сучасні західні дослідники, складається з трьох основних ідей:

• «Право є вищим і протилежним деспотичній владі. Тільки у випадку, коли діями особи порушено закон, їй буде призначено покарання судом у встановленому законом порядку. Також підкреслено, що уряди

1 Бісеу а. V. Іпігосіисііоп Іо іЬе Зіисіу оґІііе Ьаш оГіЇіе Сопзіііиііоп — Іпсііапароііз: ілЬегІу Сіаззісз. — 1982. — р. 102, 114.

79

не можуть мати широких дискреційних повноважень, вони обов’язково повинні бути хоча б певною мірою обмежені.

• Кожна людина має бути рівною перед законом, що означає, незалежно від того, ким вона є — чи державним службовцем, чи селянином, у випадку порушення закону розгляд у суді буде відбуватися за тими самими ж законами.

• Норми конституції не є основним джерелом права — основним джерелом виступають природні права людини. Кожна людина у суспільстві мусить мати свої права та свободи, які дозволяють їй робити все, що вона бажає. Кожний, чиї права порушені, має право на судовий захист»¹.

Серед українських вчених-адміністративістів, представників науки теорії права та конституційного права, які зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняних уявлень про зміст принципу верховенства права та його значення для розвитку доктринальних положень юридичної науки з урахуванням досвіду зарубіжних демократичних держав, слід виділити В. Б. Авер’янова, С. П. Головатого, А. П. Зайця, В. О. Зайчука, В. М. Кам- па, М. І. Козюбру, А. М. Колодія, В. В. Копєйчикова, Д. М. Лук’янця, В. Ф. Погорілка, П. М. Рабіновича, А. О. Селіванова, В. Ф. Сіренка, Ю. М. Тодику, В. М. Шаповала, Ю. С. Шемшученка та деяких інших.

У період незалежності у дослідженнях вітчизняних вчених основна увага приділяється розмежуванню поняття верховенства права з поняттям правової держави, принципом законності; широко відомою стала дискусія щодо співвідношення принципів верховенства права та верховенства закону.

Одним із найважливіших аспектів застосування принципу верховенства права є проблема забезпечення верховенства права у сфері виконавчої влади. Як правильно зазначив В. Б. Авер’янов, саме «виконавча гілка державної влади — найбільш наближена до людини гілка влади, з якою у людини відбуваються найчастіші контакти з приводу задоволення різноманітних суб’єктивних прав і законних інтересів особи»².

Плідною слід вважати думку цього автора, що запровадження принципу верховенства права «дозволяє відійти від суто позитивістського

¹ Оііїегепі арргоасЬез Ю іЬе йейпіііоп ойЙіе Киїе оґЬа\у [Електронний ресурс]. Режим доступу : Ьир://\у\у\у.геуІ8Іоп-поІез.со.ик; Киїе оґ Ьа\у аз Ооаі оГ Пеуеіортепі Роїісу [Електронний ресурс]. — Режим доступу: \у\у\у.\УеЬ.\уоіїс1Ьапк.огц; Тйе Киїе оґ Ца\у. Ап ехріапаїіоп оГ іЬе Киїе ої Ьа\у & Ьо\у іі І8 Рипбатепіаі Іо \уез1егп сіетосгаїіс огсіег | Електронний ресурс]. — Режим доступу : Нйр://\у\у\у.оигсіУІНзаІіоп.согп.

² Авер’янов В. Б. Проблеми забезпечення верховенства права у сфері виконавчої влади / В. Б. Авер’янов // Українське право : матер. міжнар. конф. «Верховенство права: питання теорії та практики». -— 2006. — № 1. — С. 286.