Глам 99

^сУДУ'..^а саме — розсуд органу щодо власної організації. Адже наявність відпо* відної необхідності базується на аспектах, про які може судити лише сам оргам'ї а сам державний службовець у даному випадку має лише одне право — на рівноправне ставлення до себе. Щодо ст. 23, то до 11 липня 2012 р. їїзастосу- вання регулював відповідний Порядок КМУ, в якому детально виписувалися відповідні передумови². Цей Порядок виконував функцію контролювання рої* суду. Цю сферу регулювало і рішення Вищого адміністративного суду, згідно з яким суд перевіряє, чи існували всі передумови для відповідного подовжон* ня. Суд обмежив свій контроль аналізом обґрунтування з боку відповідного адміністративного органу і не надав своїх власних аргументів, оскільки, очевидно, він не встановив, що мало місце порушення принципу діяти «розсудливо». Щоправда, у цьому рішенні Суд встановлює, що відповідне рішення орга- ну управління є його правом, а не обов'язком, що й підкреслює правильність тлумачення ст. 23 як норми, що уповноважує на використання розсуду³.

ж) Законодавець може формулювати уповноваження на розсуд із відповідними обмеженнями (наприклад, за допомогою висловів «зобов’язаний» або «як правило»). Цим законодавець, хоча й дає уповноваження на розсуд, однак водночас встановлює певне, закріплене законом застереження, від якого можна відступити лише за виняткових умов — настання реальної необхідності у застосуванні розсуду⁴.

2. Складне уповноваження на «адміністративний розсуд»

Попри звичайні норми-уповноваження на розсуд існує і техніка, за якою такі уповноваження сформульовані не у певній синтаксичній єдності, а виражені завдяки кільком окремим нормам одного і того ж закону⁵. Зв язок між такими частинами закону може базуватися на відповідних посиланнях у тексті цих законів або випливати з логіки всього закону.

У даному контексті про «власний розсуд» див. також: Основи адміністративного судочинства та адміністративного права / за заг. ред. І. Коліушка. — К., 2006. С. 168.

2. Порядок погодження продовження терміну перебування на державній службі: затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2003 р. № 2020 (постанова втратила чинність на підставі постанови КМУ № 627 від 11 липня 2012 р.

3. Ухвала від 5 червня 2007 р. [Електронний ресурс]. — Режим доступу • Ь«р7/ геуе$Іг.соигІ.£оу.иа/Кеуіе\у/857892.

Кисіль Л. Є. Європейський досвід законодавчого регулювання адміністративних процедур / Л. Є. Кисіль / за заг. ред. В. Б. Авер’янова // Виконавча влада і адміністратине право. К.: Ін-Юре, 2002. С. 178, 184; Кисіль Л. Є. Зарубіжцрй досвід правового регулювання адміністративних ііроцедур / Л. Є. Кисіль // Правова держава, випуск тринадцятий, Інститут держава і права ім. В. М. Корецького НАН України — К 2002 — С. 269, 274.

⁵ Стеценко С. Г. Адміністративне право України : навч. посіб. / С. Г. Стеценко. —