спільної поліцейської діяльності урядових і громадських органів, а після цього звузити межі поліцейського права згідно з новою структурою правознавства. Саму ж поліцію він розумів у вузькому значенні — як діяльність, що забезпечує публічну й приватну безпеку'.

У 1893 р. в Університеті Святого Володимира лекції з поліцейського права став читати Микола Мартініанович Цитович (1861—1919) — відомий правознавець, економіст, статистик, доктор політичної економії й статистики, майбутній ректор Київського університету. Саме тоді у світовій юриспруденції відбувалося переосмислення предмета поліцейського (адміністративного) права. М. Цитович у вступі до своєї праці відразу зазначив, що тогочасне поліцейське право з усіх галузей державного управління (в широкому розумінні) має справу лише з внутрішнім управлінням, завданням якого — захист осіб, майна і громадського порядку від різноманітних загроз (крім іноземного вторгнення), а також безпосереднє сприяння населенню у досягненні різних господарських, наукових, моральних, та інших цілей. Відповідно, за межами поліцейського права залишалися фінансове, військове і судове управління, а також управління зовнішніми справами. М. Цитович пропонував розглядати поліцейське право лише як науку про правові норми, що стосувалися окремих предметів внутрішнього управління. Він стверджував, що «наука полицей- ского права єсть одна из наук, посвященньїх изучению деятельности го- сударства, или государственного управлення». Завданням цієї науки він вважав «изучение права внутреннего управлення преимущественно с точки зрения политики»^{1 2}.

Аналіз наведених праць дозволяє дійти висновоку, що з початку свого виникнення і до 70—80 рр. XIX ст. наука поліцейського права, будучи наукою скоріше політичною, ніж юридичною, займалася з’ясуванням сутності численних поліцейських статутів, зміст яких не охоплював регулювання взаємовідносин між державою в особі її поліцейських органів та підданими, а зводився до визначення внутрішнього порядку ніким і нічим не контрольованої поліцейської діяльності, яка мала місце в усіх сферах життєдіяльності держави та суспільства. Таким чином, завдання науки поліцейського права у зазначений період зводилися до з’ясування за допомогою методів наукового пізнання, розроблених філософсько-політичними науками, сутності та змісту владовідносин у державі.

1 Гриценко і. С. Становлення і розвиток наукових поглядів на основні інститути вітчизняного адміністративного права : дис. ... Доктора юрид. Наук : 12.00.07 /1. С. Гриценко. — X., 2008. — с. 56.

2 Цьітович н. М. Еще по поводу полицейского и административного права/ н. М. Цьітович // Право. — 1899. — № 6. — с. 269—280.

2-14-937

Глава 1

4. Трансформація поліцейського права в адміністративне право

Подальший розвиток науки поліцейського права, а також початок трансформаційних перетворень її змісту перебував у прямій залежності від тих змін, що розпочалися в Росії з другої половини XIX ст. і ознаменували собою початок руху Російської імперії у напрямку створення правової держави.

Зазначений процес переходу від поліцейської до правової держави перш за все пов’язувався із зміною правового становища селян, тобто значної частини населення країни. Колишній кріпосний селянин стає суб єктом публічних прав та обов’язків, а тому між ним і правлячою владою встановлюються відносини не тільки підлеглості, а і співробітництва. Іншими словами, встановлюються взаємні обов’язки і права, а також взаємна відповідальність посадових осіб (органів управління) і громадян.

У зв’язку з цим можна стверджувати про наявність кількох факторів, що мали місце у Росії в період з 1861 р. до початку XX ст. і які якраз і сприяли трансформації поліцейського права в адміністративне право¹.

ІІо-псршс, це кардинальні зміни адміністративно-правового статусу особи. І ак, селянин відповідно до «Загального положення про селян, які вийшли із кріпацької залежності, їх садибну осілість та про сприяння уряду в придбанні цими селянами у власність польових угідь» отримали право браги участь в управлінні селом і волостю, а на підставі Судових статутів 1864 року — подавати скарги на незаконні дії посадових осіб до земського начальника, губернського змішаного присутствія і навіть до Правлячого Сенату.

По-друге, це діяльність селянських і земських органів самоврядування разом із діяльністю центральних органів управління: Державної ради, Комітету міністрів, міністерств, на місцях — губернатора і земського начальника.

По-третс, це різке звуження в результаті реформ 60—70 рр. XIX ст. компетенції органів поліції та передання багатьох справ (господарство, фінанси, просвіта, культура, соціальне забезпечення) з відання поліції до відання органів місцевого самоврядування.

Отже, саме зазначені фактори і обумовили новий характер поліцейського законодавства, спрямований на його поступовий перехід до законодавства адміністративно-правової спрямованості.

Гасаналиев А. Ш. Формировамие основних институтов административного права и административно-правовая мьісль России XIX — начала XX веков : автореф. дис. на соискание учен. степени канд. юрид. наук : 12.00.01 / А. Ш. Гасаналиев — М ?000 — С. 71—73.