4. Передумови формування конфліктологічних ідей: еволюція філософських уявлень про конфлікт

Виникненню конфліктології як відносно самостійної теорії та практики в кінці 50-х років XX століття передував тривалий період формування, накопичення і розвитку конфліктологічних ідей та поглядів. Спочатку це відбувалося у межах філософії, а пізніше - соціології, психології та інших наук. У зв'язку з цим доцільно проаналізувати еволюцію наукових уявлень про конфлікт.

Конфлікти супроводжують всю історію розвитку людства. Навіть сам потік історії рухається у мінливих руслах конфліктів. Однак цей потік містить і певні якісно відмінні, визначальні етапи.

впродовж тривалого ходу історії конфлікти між народами відбувалися головно у формі воєн, що призвело до зникнення одних та посилення, утвердження інших - сильніших, агресивніших, витриваліших, розумніших.

І.В. Ващенко та її колеги вважають, що тимчасові затишшя після воєн встановлювалися не через зростання миролюбства, а через виникнення величезних імперій унаслідок успішних загарбницьких воєн. Такими імперіями вона називає імперію Македонського, Османську, Рим, Китай, Орду, Росію.

Конфлікти з'явилися разом з першими людськими спільнотами. Вони були звичайними, повсякденними явищами і протягом тривалого часу не становили об'єкт наукового дослідження. Проте окремі важливі думки про них є у найдавніших першоджерелах, які дійшли до нас.

Одна з перших пам'яток, яка дає уявлення про способи вирішення конфліктів у стародавньому світі - закони царя Хаммура-пі: дотримання визначених правил дало змогу викоріняти міжусобні війни, поліпшити становище країни та позбавити людей від страху. Метою проголошення законів було встановлення соціальної справедливості: "щоб сильний не чинив утиску слабкому, щоб надати справедливість сироті і вдові, щоб у Вавилоні судити суд країни, виносити рішення країни та гнобленим надавати справедливість. Нехай засяє у країні моя справедливість". Однак аналіз цих законів показує їхню суворість, а іноді й жорстокість.

У пам'ятці давньоіндійської філософії - законах Ману - також знаходимо вказівки на способи розв'язання спорів між людьми: "У судових справах мають допускатися свідки, гідні довіри За різниці (у свідченнях) свідків цар має віддати перевагу більшості, за рівності - наділеним видатними якостями, при різниці між різними - брахманам".

Цікавими є погляди Конфуція (551-479 рр. до н.е.). Головною серед моральних заповідей, залишених нащадкам, є: "Перебуваючи поза домом, тримайте себе так, ніби ви приймаєте почесних гостей. Користуючись послугами людей, поводьте себе так, ніби здійснюєте урочистий обряд. Не робіть іншим того, чого не бажаєш собі, і тоді в державі і в сім'ї до тебе не будуть відчувати ворожості". Однак він вказує і на спосіб запобігання конфліктам: "Будьте суворими до себе і поблажливими до інших. Так ви відгородите себе від людської ворожості".

Проблема насильства та ненасильства у релігійних вченнях

Упродовж розвитку цивілізації у філософів не склалося єдиної думки щодо конфліктів. Таким же неоднозначним було ставлення до них і в основних релігійних вченнях.

Якщо розглянути ставлення до проблеми насильства з погляду християнства, то можна також побачити суперечливі, а іноді й діаметрально протилежні оцінки насильства та ненасильства у різних християнських культах. Суперечливе ставлення до насильства можна побачити у Старому та Новому заповітах. Зокрема, у тексті Старого заповіту є прямі вказівки на необхідність прославляти Бога силою. Також у ньому відображені уявлення тогочасних людей про те, що звернення до Бога під час битв сприяло перемозі над ворогами. Проведений А.Я. Анцуповим та його колегами контент-аналіз тексту Біблії свідчить про те, що близько 15% понять, які до неї входять, відображають проблему насильства, і приблизно стільки ж - відображають позитивну спрямованість категорій "мир", "злагода" і т.п.

Християнство зародилося як релігія пригноблених, яка стала втіленням їхнього прагнення до щастя, якщо не в цьому житті, то принаймні у потойбічному. Саме тому у Новому заповіті проповідується любов до ближнього та ненасильство. Однак із часом християнство стало офіційною, державною релігією у Римській імперії та деяких інших країнах. Такий статус породив певні суперечності: з одного боку - це релігія любові і миру, але з іншого - інтереси держави часто вимагали ведення воєн. Часом церква також виступала в ролі організатора воєн - достатньо згадати хоча б середньовічні хрестові походи. Це призвело до того, що не всі християни підтримували офіційні позиції церкви. Саме тому на певному етапі з'явилися так звані єресі, які намагалися повернутися до ідеалів, які сповідували ранні християни.

Сьогодні офіційна християнська церква висловлює негативне ставлення до насильства.

Так само суперечливим є ставлення до насильства й ісламу. Ідеалом соціальної гармонії відповідно до вчення ісламу є ненасильство. Однак "зло" для мусульман полягає у невір'ї, а світ розділений на дві частини - світ ісламу та світ війни, невірних. Також не відкидає іслам воєнних дій між тими, хто сповідує цю релігію. А тому ми і сьогодні спостерігаємо конфлікти в ісламському світі між представниками різних течій ісламу - між сунітами та шиїтами, також зіткнення всередині ісламських країн - Лівану та Афганістану.

Ще дві світові релігії - буддизм та індуїзм - виявилися більш послідовними у своєму ставленні до насильства та ненасильства. У своїй основі ці релігії спрямовані на досягнення гармонії, любові між людьми, а тому однозначно осуджують різні форми насильства, а особливо - війну. З огляду на моральні принципи, властиві буддизму та індуїзму, попередити конфлікти у світі можна: "Ніколи у цьому світі ненависть не припиняється ненавистю, але з відсутністю ненависті припиняється вона".