1. Діяльність масонських лож в 1801 - 1822 роках.

Початок ХІХ сторіччя - це період, за словами М.Бердяєва, “...розрихлення російської душі. Вона стала відчуттевою до всякого рода ідей, до духовних і соціальних рухів”⁵⁷.

На початку ХІХ сторіччя Україна, як і до цього, була розірвана між двома великими імперіями - Російською та Австрійською. 80 % українців перебували на території, підлеглій Росії, решта(біля 20 %) - на території, що належала до Австрії.

Ми будемо переважно розглядати ту частину України, що належала Росії.

Що ж уявляли собою українські землі в складі Російської імперії ?

В економічному плані :

Можна стверджувати, що на початку ХІХ сторіччя в економиці України, верніше в Україні продовжували відбуватися ті ж самі процеси, що і наприкінці XVIII сторіччя, тобто протягом вищерозглянутого періода.

В соціальному плані :

Створення цілосної дворянської верстви, в яку увійшли російське і українське (колишня малоросійська старшина) і польська шляхта.

В Україні, напротивагу центральним регіонам Росії, ніколи не створювалися цілосне підлегле селянство. Деякі селища залишалися вільними, та їх мешканці належали до верстви міщан. Це стосується особливо тих містечок , де раніше за часів Гетьманату розташовувалися козацькі полки та сотні. Розшарування в середовищі селянства було більш чітким, ніж в інших регіонах Росії. Велика частина селян продовжувала бути вільними. Це природньо і для регіонів, що були поруч з кордонами, і для Півдня, де навіть поміщики були зацікавленими в залученні найманих працівників.

В релігійному плані :

Відновлення православ"я на всіх українських землях, що перебували в складі Російської імперії, тобто 80 % українців могли сповідувати віру пращурів.

В ментальному плані :

На початку ХІХ сторіччя певні кола української дворянської інтелігенції стали бачити Україну просто одним з регіонів Росії. Іноземці, що приїздили до України, взагалі не детермінували поняття "територія України" і " територія Росії". Да і сама російська адміністрація робила максимум зусиль, щоб всі в Україні вважали , що врешті все повернулося на кругм своя : територія України воз"єдналася із своїми співрідненими землями.

Взагалі, можна сказати, що "воз"єднання " України з Росією не мало позитивного результату для підвищення національної свідомості українців.

Початок ХІХ сторіччя - це бурхливий час на політичні події в житті Російської імперії, до складу якої входило майже 80 % етнічних українських територій.

Політичний устрій в Україні був таким же, як в усій Росії : губернії та повіти. Всі міста, які колись користувались самоврядуванням на підставі магдебурзького права, це самоврядування втратили.

Однією із найголовніших подій в політичному житті Російської імперії на початку ХІХ сторіччя були війни з Наполеоном. З 1797 року в Україні була впроваджена обов"язкова військова повинність строком на 25 років, тобто серед солдат в російській армії було багато українців. Дворяни з України будь-якого походження служили в армії поруч з іншими дворянами з усіх регіонів Росії. Вони брали участь в закордонних походах 1813-1815 років.

Під час війн з Наполеоном російське офіцерство, а з ним і украінські дворяни, розширило свій світогляд завдяки знайомству з новітніми досягненнями західноєвропейської науки та думки.

В 1817 році на Україні на підставі наказу Олександра І, про який вже писалось вище, розповсюджилися військові поселення.

Впровадження військових поселень лише збільшило соціальну напружність в регіонах, де вони створювалися. Повстання в Чугуєвському полку, про яке мова вже йшла, лише тому підтвердження.

Всі ці процеси та явища в соціальному, економічному, політичному житті країни впливали на свідомість освічених кол населення.

Перебування за кордоном під час наполенівських війн на початку ХІХ сторіччя і під час закордонних походів 1813-1815 рр. мале велике значення для подальшого розвитку масонства серед російського офіцерства.

Якщо для масонів XVIII сторіччя ложі були справжніми іграшками в їх житті, і вони сприймали масонську містерію, як розвагу, то з початку ХІХ сторіччя масонство стає осередком суспільного і політичного життя. “Масонство стало першою формою самоорганізації суспільства” ⁵⁸, саме воно” задовольняло потреби, що розвивались , в більш вільних релігійних поглядах і в більш вільних соціальних бродіннях” ⁵⁹. Ложі відігравали роль клубів за інтересами і заповнювали вакуум щодо існування політичних організацій. В Англії з масонських лож виросли згодом різноманітні клуби, які існують і в наш час. В Російській імперії в результаті особливостей її політичного, економічного і соціального розвитку, масонські ложі стали осередками народження та розвитку нових політичних ідей.

Розквіт масонства напочатку ХІХ сторіччя пов`язаний не тільки з історичними умовами, але й з особистістю імператора Олександра І. Саме під час царювання Олександра Павловича масонські ложі пройши шляхом від небувалого розквіту до занепаду і офіційного закриття лож.

Олександр І прийшов до влади в результаті перевороту в березні 1801 року. Автор книги “Масонство или великое царственное исскуство братсва вольных каменщиков как культуро-исповедание” стверджує, що батько Олександра - імператор Павло І, місце якого на престолі і зайняв Олександр І в результаті перевороту, був сам масоном. Він нібито вступив до масонської організації в 1796 році, але не відомо з яких причин Павло заборонив масонські ложі наказом 1799 року. Вступивши до престолу, Олександр підтвердив наказ батька , але , за твердженням того ж анонімного автора, в 1803 році імператор вступив в одну з російських лож. Так чи інакше Олександру вдалося поставити під контроль діяльність всіх таємних організацій, навіть, якщо імператор і не був членом масонської ложі , масони його сприймали , як свою людину. Були вападки, коли портрет государя постійно знаходився в ложах зокрема під час здійснення масонських обрядів. Існує також нічим не підтверджена версія про належність Олександра І до ложі “ Любові і вірності” в Парижі⁶⁰. Маючи великого покровителя, масонські ложі почали з`являтися, як гриби після дощу. Про діяльність масонської організації в першій чверті ХІХ сторіччя ми знаємо більше , тому що зберіглися і списки, членів , і звіти про діяльність.

В першій чверті ХІХ сторіччя в Україні діяло біля 10 масонських лож. Більшість з них виникла вже після війни Росії з наполеонівською Францією.

Першою в Україні на початку ХІХ сторіччя було засновано Ложу "Об`єднаних Слов`ян" в Києві. Це відбулось 12 березня 1818 року. Як ми бачимо, на противагу, Росії, де ложі почали з"являтися ще в першому десятиріччі ХІХ сторіччя, в Україні навіть цей процес відбувався повільніше, адже Україна була фактично провінцією Росії, а в провінції все нове з"являється значно пізніше з запізнюванням в кілька років. Так сталося із масонськими ложами. Символом цієї першої в Україні на початку ХІХ сторіччя масонської ложі був хрест з надписом “ Jednosc slowianska”, відкіль пійшла і назва ложі. Ложа "Об"єднаних слов"ян" входила до Союзу "Астреї" і працювала на російській та французькій мовах. Майстром стулу в 1818-1819 рр. був В.Росуншевський, в 1819-1821 рр. - Ф. Харлінський - депутат Головного Суду. Майбутній декабрист С.Г.Волконський так розповідає про діяльність ложі:” майстром стулу в ній був поляк, губернський голова Київський губернатор граф Олівер. Les deux surveillants (наглядачі) були росіяни, а члени були без розбору росіяни і поляки, і дружньо, по - братерські, подавали один одному руки”⁶¹. Немає нічого незвичайного в тому , що член ложі С.Г. Волконський так радіє національній єдності, яка була в ложі, адже в царській Росії панував великодержавний шовінізм, тільки росіяни вважалися дійсно хазяєвами. Звичайно, що в Російській армії та інших установах служило багато іноземців , і "на коні" були всі, у кого не бракувало грошей, але все ж таки , наприклад, поляки не відчували себе “панами“ в політичному значенні цього слова.

Серед членів ложі “Об`єднаних Слов`ян” можна назвати графа Олізара, полковника Шварцберга, О.Трубецького, головного лікаря гошпіталя І.Кнота, підполковника із Головного штабу першої армії Ю.Лебедєва, колежського асесора Олександра Бакуніна, гімназічного вчителя математики Абрамова, чиновника митниці Левицького, поміщика Савицького, поручика М.Павловського, професора Ніжинської гімназії Шетелинського, а також вчителів цієї гімназії Д.Кульчинського, І.Ладрюжена, чиновників Катаровича, Гірро, купців І.Лепюрга, вчителя музики І.Лемана, лікаря з вільною практикою Ф.Грішфельда, Льва Міхельсона, доктора механіки із Дерпту Гаусмана . ⁶² Членами ложі були також Олександр та Петро Трубецькі, підполковник Леонтій Дуббельт, який вже потім став одіозною особою. На той час, як ми бачимо його погляди були, якщо судити по належності його до однієї із самих відомих і радикальних лож, були досить прогресивними. Згодом до ложі "Об"єднаних Слов"ян" перейшов із полтавської ложі “ Любові до істини” В.Лукашевич, якого спочатку привабила національна єдність, про яку йшла мова вище, а потім він був навіть незадоволений приорітетом поляків, або ж " ляхів", як він їх називав.

За показаннями полковника Шваценберга в ложі “Об” єднаних Слов”ян” всього налічувалося біля 70 чоловік ⁶³.

Після закриття ложі члени продовжували спілкуватися, про це є відомості в ЦДІА в м. Києві. Саме із-за жвавого спілкування багатьох з колишніх членів ложі Об`єднаних Слов`ян в 1825 - 1826 рр. було переведено з Києва в інші міста служби, як наприклад, лікаря І.Кнота було переведено в білоруський Могілевский гошпіталь ⁶⁴.

30 квітня 1818 року було засновано Ложу ”Любові до істини” в Полтаві. Вона проіснувала біля одного року , доки її роботу не було заборонено наказом військового губернатора князя Репніна. Засновником полтавської ложі був М. Новіков ⁶⁵. Про М.Новікова член ложі В. Лукашевич відгукується так :”...ні повагою, ні довірою в Малоросії не користувався”, і що саме із-за незгоди з Новіковим Лукашевич перейшов до Київської ложі. “Ложа ця ( ложа”Любові до істини” ) не встигла проявити своєї діяльності. Її незабаром було закрито” ⁶⁶. Членом Полтавської ложі ”Любові до істини” був видатний український письменник, засновник сучасної української мови, автор славнозвісної “Енеїди” Іван Котляревський.

Майже одночасно були утворені дві масонські ложі в Одесі - 24 листопада 1818 року - ложу “ Евксинського Понту” і 27 листопада того ж року - ложу ”Трьох царств природи”. Ложі діяли за різними системами. Ложа “Евксинського Понту “ належала до німецької системи і входила до складу Великої Ложі ”Астреї”, Ложа “Трьох царств природи” - до шотландської системи і входила до складу Великої “Провінціальної “ Ложі.

Ці дві одеські ложі утворилися в двобої двух масонських систем : шотландської, навантаженоі вищими ступенями, і німецької , яка працювала за рішеннями Вільгельмсбадского з"їзду 1782 року, про який буде нижче.

В ложі "Евксинського понту " , як і інших ложах, що належали до Великого Ложі "Астреї" , не було захоплення містикою. Членами ложі перебувало 73 особи. Ложа проіснувала до 1826 року. Саме ця Ложа єдина, яка зберегла виборність посад після прийняття рішення на спільних Зборах обох Великих Лож в квітні 1819 року. Можливо, до ложі входили брати Борисови - Петро та Андрій , які потім стали організаторами та керівниками декабристського Товариства Об"єднаних Слов"ян.

Граф Кисельов в своєму листі до графа Ланжерона звинувачував ложу ”Евксинського понту” в зацікавленості політикою.

Багато з членів були офіцерами 2-ї армії ⁶⁷.

Осередком масонської ідеї в Одесі був Рішельївський ліцей, який починався , як реакційна ієзуїтська школа, а згодом, з приходом на посаду керуючого справами сина славнозвісної красуні Софії Потоцької Ю.Вітта в 1823 році, перетворився на демократичний навчальний заклад. В жовтні 1822 року за масонів в Рішельївському ліцеї себе визнали професора Піллєр, Віард, ад”юнкт Калиновський, надзиратель Богаєвський, 1-й інспектор Йосип Флукп, директор підготовчих шкіл до ліцею і директор комерційної гімназії Даревський, вчитель Соханський. 6 листопада до присяги привели ще одного члена - професора Жад⁶⁸. В Одеському міському архиві зберігається справа № 32 “Про взяття з чиновників підписок про неналежність до масонських лож”, але в 1825 році аналогічні підписки взяли з багатьох членів Ложі”Евксинського Понту” повторно.

Масонський рух в Одесі, не зважаючи на заборони, не згасав. В 1826 році визнали себе масонами професор Ковалівський, професор Лоран та інспектор Калінеський ⁶⁹.

26 грудня 1818 року було засновано Ложу “Озіріса до пламеніючої зірки” в Каменці-Подільському. Ця Ложа увійшла до Союзу “Астреї” і працювала на польській і французькій мовах. В 1820 - 1821 рр. майстром стулу ложі був доктор Франц Дамер.

Дуже мало відомостей про існування ложі ”Увінчаної добродетелі”. Члени ложі збиралися у Нарциса Олізара в Рафалівці ⁷⁰.

В ЦДІА в м.Києві зберігається справа про існування в м. Рівно в домі штаб-лікаря Поговського масонської ложі. На квартиру до лікаря іздили городничий Ржецький, секретар повітового суду Владимирський. Вони висловлювали думку, що в Рівно продовжували збиратися саме члени колишньої Рафалівської ложі ⁷¹.

І зовсім нічого, на жаль, ми не знайшли в архівах про Ложу "Мінєрви" в Буцієвцях на Поділлі, згадану І.Рибаковим та ложу , що існувала в м.Вишнівці, згадану Н.Полонською-Василенко ⁷² - ⁷³.

Існувало ще напівмасонське товариство тамплієрів або лицарів церковних - на жаль, про нього його діяльність ми також нічого не знайшли.

Треба також згадати ложу ”Іордана” в Феодосії, що входила до Великої ложі ”Астреї” і працювала на російській і французькій мовах. Майстром стулу був Хотяїнцев. Членом цієї ложі був віце-губернатор обох Сицилій Фелікс Лагоріо ⁷⁴. Ложа "Іордана" було засновано 16 травня 1818 року. Відзнакою цієї ложі був золотий рівносторонній трикутник, в середині якого міститься срібна гора за золотим хрестом на ній. Видатними членами ложі були Грапперон Іван Іванович, французький дворянин, лікар, який був запрошений до Росії колишнім послом Росії в Парижі Куракіним О.Б.

Відродилась на початку ХIХ сторіччя Ложа ”Розсіяної темряви” в Житомирі, що існувала ще наприкінці XVIII сторіччя. Із двадцяти поміщиків Волинської губернії, що проходили по справі декабристів, більшість були членами Житомирської масонської ложі. Серед них волинській губернатор голова дворянства Петро Мошинський. Майстром ложі в 1817 році був граф Адам-Лаврентій Ржевуський. В 1817 році ложа працювала на польській і французькій мовах. Спочатку вона працювала за давньоанглійською системою, як і в XVIII сторіччі. В 1818-1819 роках перейшла на роботу за шотландською системою ⁷⁵, тобто признала шотландські андріївські вищі ступені масонства.

В той же час в Житомирі працювала жіноча ложа, про яку вже писалося. Її майстром була пані Ваціолова, дружина аптекаря.

Найчастіше виникає питання : чим же конкретно займалися масонські ложі, яку конкретну діяльність вони проводили, крім проведення своїх містичних обрядів, прийняття членів, тощо ?

Збереглася Записка про Збори Великої ”Провінціальної” ложі, де в порядку денному значаться такі пункти:

1. Читання проекта законів.

2. Підпис Законів.

3. Траурна ложа.

4. Річні вибори.

5. Прйняття членів.

6. Звіт про грошові витрати.

7. Зібрання грошей в кружку бідних” ⁷⁶.

Додавався також звіт, скільки грошів на користь бідних зібрали в тій чи іншій ложі.

Приблизно таким порядок денний був в усіх ложах, тобто члени лож вивчали разом проекти законів, обговорювали їх , висловлювали своє ставлення до подій в суспільстві.

Траурні ритуали були чи не найважливішими у масонів. Це було пов`язано з містичною направленістю організації, а також з певними поглядами масонів на факт смерті, як на неминучий кінець життя людини. Обов"язковими були траурні речі та допомога сім`ї померлого масона. Зібрання грошей на користь бідних мало певним результатом застосування безкоштовних обідів , допомога ветеранам Вітчизняної війни 1812 року, тощо.

Таким чином, на початку сторіччя завдяки гнучкій позиції імператора Олександра ложі трохи зменшили свою конспірацію та розповсюдилися в великій кількості по всій території України.

Розквіт масонських організацій відбувся в 1815 - 1820 рр, тобто на період після повернення офіцерів із закордонних походів 1813-1815 рр. Ложі перебували під суворим контролем збоку імперської адміністрації, звітувалися їй про свою роботу, саме завдяки цьому зберіглися до нашіх днів багато матеріалів щодо діяльності масонських лож на початку ХІХ сторіччя.

ТАБЛИЦЯ № 3

МАСОНСТВО В УКРАЇНІ

В ПЕРШІЙ ЧВЕРТІ ХІХ СТОРІЧЧЯ

№	Назва масонської ложі	Місто діяльності	Роки існування	Система, до якої ложа належа-ла	Члени ложі	Приміт-ки
1	Ложа"Об"єднаних слов"ян	Київ	12 березня 1818-1822(офіціальні дати)		гр.Олі-зар, С.Г. Волкон-ський, лікарь І. Кнот В.Лука-шевич	Майстри стулу 1818-19 - В.Росуншевсь-кий 1819-21-Ф.Харлінський
2	Ложа"Любо-ві до істини"	Полтава	30 квіт- ня 1818		І.Котляревсь кий	Заснов ник М.Нові ков Закрито наказом військового губернатора кн.Реп-ніна
3	Ложа"Євксинського понту"	Одеса	24 листопада 1818	німець-ка входила до Великої ложі " Астреї"
4	Ложа " Трьох царств природи"	Одеса	27 листопада 1818 шотландсь-ка Вели-ка "Про-вінціальна Ложа		можливо до ложі входили брати Борисови
5	Ложа " Озіріса до пламенію-чої зірки"	Каме-нець-Поділь-ський	26 грудня 1818	Німець-ка Велика Ложа"Астрея"		мастром стулу в 1820-21 рр. був Франц Дамер
6	Ложа"Увін-чаної добродете- лі"	м.Рафалівка	?	?		Збиралися у Нарциса ОлізараМожли-во пе-рейшла в м.Рівнопісля офіц.заборони лож
7	Ложа"Минерви"	Буцієв-ці(Поділля)	?	?		Згадана І.Рибаковим
8	Ложа "___?____"	Вишнів-ці	?	?		Згадана Н.Полонською-Василенко
9	Ложа"Іордана"	Феодос-ія	Німе-цька система Вели-ка ложа "Аст-рея"		Віце-губернатор обох Сицилій Фелікс Лагоріо І.І. Гаппе-рон	майстер стулу був Хотяїн-цев
10	Ложа"Розсіяної темряви"	Житомир	відроди-лась із ложі,що існу-вала в 18 ст. 1817 р.	1817 - давньо-англій-ська 1818-19 шотландська Велика "Провінціальна"ложа	волинський губернатор Петро Мошинський

ЗАНЕПАД МАСОНСТВА В ПЕРШІЙ ЧВЕРТІ ХIХ СТОРІЧЧЯ.

Пишний розквіт масонства в 1812-1820 закінчився офіційним закриттям лож в 1822 році.

Причину закриття лож яскраво сформулював Є.Кушелєв в своїй останній доповідній записці : “ Безпорядки і спокуси, що виникли в інших державах від існування різних таємних товариств , з коїх деякі - під ім`ям лож масонських, першопочатковою метою благотворення маючих , інші займалися ... предметами політичними, потім повернулися до шкоди спокою, держави і змусили в деяких сії таємні товариства заборонити”⁷⁷.

Цікаво, що самі ж масони і запропонували уряду закрити масонські ложі. Є.Кушелєв, який деякий час перебував на посаді керуючого масонським Союзом Великої ложі “Астреї”, він як ніхто інший бачив процеси, що відбувалися в масонстві в 20-х роках 19 ст. Ці процеси були пов`язані з підвищенням свідомості російського і українського дворянства. Багато з членів масонських лож, хто прийшов туди в пошуках відповідей на гострі питання сучасноті, нічого не знайшли в масонстві, крім суперечок з приводу належності до різних масонських систем та містики. Якщо спочатку масонські ложі стали організаційною ланкою прогресивно настроєних дворян , то згодом через кілька років, воно вичерпало свої можливості з виконання цієї функції. ”Основним догматом дійсного масонства є не ставити собі ніякої політичної мети...масонство ставить ісходним пунктом моральне та інтелектуальне вдосконалення людини , його природу та мистецтво, а тому працює поза політикою і незалежижно від різних розбіжностей в релігії , хоч до глибини проникнуто чистими християнськими ідеями” - стверджує невідомий автор рукопису про масонів⁷⁸. Більшість же дворян вже не могло перебувати поза політикою, бо сучасне життя диктувало перехід до більш рішучих дій. Ці процеси в свідомості найбільш радикальних і прогресивно настроєних дворян дуже яскраво показав Л.М. Толстой в своєму романі-епопеї " Війна та мир " на прикладі пошуків П"єра Бєзухова.

Фактичне закриття лож пов`язано з наказом Олександра І , проблему стосунків якого з масонськими організаціями піднімало чимало істориків, зокрема один з перших дослідників масонського руху О. Пипін, а також Т. Бакуніна. Джерела щодо вивчення проблеми дуже обмежені : багато матеріалів було знищено під час заборони масонських організацій та повстання декабристів. Це гальмує роботу істориків. Може тому, на жаль, ще жодному досліднику не вдалося ні встановити остаточно, чи належав Олександр І до якоїсь масонської ложі, ні висвітлити загальну картину ставлення імператора до масонського руху., що був дуже поширений в Україні та Росії того часу і відігравав значну роль в супільно-політичному житті першої чверті ХIХ сторіччя. Спробуємо зробити ще кілька кроків на шляху висвітлення цієї проблеми , яка може допомогти зрозуміти і деякі аспекти ставлення Олександра Павловича до декабристського руху.

По-перше, треба сказати, що за часів Олександра І масонські ложі в Російській імперії , до складу якої входила більшість території України , були зовсім не тими ложами , які почали з`являтися в середні XVIII сторіччя . З початку ХІХ сторіччя масонство стає осередком суспільного і політичного життя. Ложі відігравали роль клубів зі інтересами, а також роль політичних клубі в. По-друге, Олександр І прийшов до влади в результаті перевороту, тобто не міг ігнорувати нових потреб суспільства в розвитку політичної свідомості. Все це, звичайно, мало відбиток на свідомості та політичних поглядах самого імператора.

Царювання Олександра І принесло російському масонству повторний розквіт та небувале розповсюдження, а потім закриття лож, із збором у всіх членів підписів більш ніколи не брати участь в масонських роботах.

Щоб зрозуміти причини цієї кардинальної зміни в ставленні до масонських організацій, треба прослідкувати розвиток політичних поглядів Олександра І протягом всього його правління.

Отже, в березні 1801 року до влади прийшов молодий і енергійний правитель, який ще з дитячих років усвідомлював своє імператорське призначення. Його виховання і освіта відповідали потребам Російської імперії, його політичні вислови задовольняли верхівку ліберального дворянства, вихованого в дусі ідей французького просвітництва, розпочалося, за словами О.Пушкіна, “Дней александровских прекрасное начало”. Російська імперія ще з дужчою силою продовжувала рухатися західним шляхом цивілізації. Вихователем Олександра І був швейцарець Лагарп, який, за твердженнями сучасників, навіть в Росії продовжував залишатися палким республіканцем, не робив ніяких зусиль, щоб вивчити Росію. Саме Лагарп намалював Олександру картину республіканського правління, яка, як ми бачимо, глибоко врізалася в свідомість майбутнього імператора однієї із самих великих імперій в світі.

Природно, що Олександр І , вступивши на престол, не міг не звернути увагу на такий цікавий феномен в західноєвропейському суспільному житті, як масонство, тим більше, що і в Росії в масонських ложах зосередилась прогресивно настроєна молодь, на яку тоді розраховував спиратися молодий імператор при здійсненні своїх політичних планів. Можливо, що і сам Олександр був масоном про що вже писалося вище.

Загадкою лищається приїзд Олександра в Ложу ”Трьох добродетелів” . З одного боку імператор поводить себе, як особа, що не має ніякого відношення до масонства, з іншого боку - в ложах приймалися тільки члени масонської організації. Можливо, що для імператора було зроблено виняток. Про дві версії щодо належності Олександра І до масонської організації ми вже писали. Відомо також, що один з накращих друзів та соратників імператора в перші роки його царювання Адам Чарторийський був масоном. Є також не перевірені свідоцтва, що і сам вчитель Олександра Лагарп теж був зв`язаний з масонськими ложами.

Все ж таки в 1801 році Олександр підтвердив наказ батька Павла І про заборону масонства. Невже після цього в 1803 році імператор вступив в масонську ложу, як писав анонімний автор “Масонства или великое царственное искусство...” ? Своєю царською рукою одним махом Олександр міг скасувати наказ батька і дозволити існування масонським ложам, але він цього не зробив. Можна було б, звичайно, зробити висновок, що Олександр не був масоном, але, як розумний політик не міг ігнорувати масонський рух в своїй діяльності. Такий висновок можна було б зробити щодо будь-якої історичної постаті, але тільки не щодо Олександра I. Цілком можливо, що він дійсно був масоном, навіть немає різниці - французьким чи російським. Нам здається, що в тому чи іншому випадку Олександр залишався вірним собі. Його офіційне ставлення до масонства на початку царювання обумовлювалося потребами часу і разом з цим потребами самодержавства. Легше було б дозволити масонські організації, але це б вивело їх з під контролю царського апарату, що уряду було не вигідно. Як людина розумна та освіччена, Олександр розумів, що в масонському середовищі можуть вирости бунтарі, схожі на французьких революціонерів. Він спирався на простий розрахунок. : з одного боку - масонські ложі заборонені, з іншого боку - на їх відкриття уряд дивиться крізь пальці, але з умовою звітності керівників масонства щодо діяльності своїх лож перед відповідними установами.

“Реформатор” М.Сперанський в 1822 році після заборони масонства згадував, що в 1810 році був прийнятий з відома уряду в масонську ложу під керівництвом доктора Фесслера ⁷⁹. О.Н. Пипін робить також посилання на записку М.М. Сперанського, який стверджував, що вступив до масонської ложі Фесслера за наказом Олександра І, тобто за згодою уряду ⁸⁰.

Метою Олександра I було поставити під контроль діяльність всіх таємних організацій, і він свого добився. В 1817 році на нараді керівників двох Великих масонських лож було винесено таку постанову : " не визнавати ніяких лож законними , котрі не були визнані урядом" ⁸¹. Імператор, напевно, бажав, щоб Сперанський під час розробки своїх проектів врахував масонські ідеї.

Отже, на початку ХІХ ст. масонські ложі почали виникати, як гриби після дощу.

Уряд дізнавався про діяльність лож з лістів, що поступали в Особисту канцелярію Міністерства внутрішніх справ від самих керівників масонства, наприклад в Державному архиві Російської Федерації можна знайти " В?писки из писем о деятельности масонских лож в России со списками членов их"⁸², "Рапорт? мастеров Великой Провинциальной Ложи Жеребцова А.А. и графа Вейельгорского М.Ю. и других главнокомандующему Петербурга о деятельности ?той и других лож с приложением протоколов заседаний, списков членов лож и других материалов", тощо ⁸³. Тобто, Олександр І був обізнаний з діяльністю ніби-то заборонених, але разом з цим цілком дозволених організацій.

Звичайно, отримуючи таку інформацію, Олександр одразу ж міг відчути, коли в середовищі масонства з"явилися нові, тепер цілком політичні течії.

Спочатку ці організації були, як дві краплини схожі на масонські ложі, мали ті ж атрибути. Наприклад, в Кам"янці-Подільському в 1815-1816 рр. існував гурток "Залізні персні", який був утворений "першим декабристом" Володимиром Раєвським. Члени цього гуртка, як і члени маонських лож, носили особливу відзнаку - залізний перстень, але в Статуті мова йшла про боротьбу за свободу ⁸⁴.

В листопаді 1820 року надійшов перший донос на майбутніх декабристів - це був донос лейб-гвардії Уланського полку А.Н.Ронова, який був товаришем члена Союзу благоденства поручика Н.Д.Сінявіна⁸⁵. Реакції з боку уряду не відбулося. Тут до речі згадати рядки з листування Олександра І з графом О.А. Аракчеєвим. Після повстання в Семенівському полку 5 листопада 1820 року імператор писав із Тропау : "Но с тобой прив?к говорить со всей откровенностью; скажу тебе, что никто на свете меня не убедит, что сие происшествие б?ло в?полнено солдатами, или происходило единственно, как показ?вают от жестокого обращения с ними полковника Шварца. Он б?л известен всегда за хорошего и исправного офицера... Внушение, кажется, б?ло невоенное, ибо военн?е сумели заставить их взяться за ружье, чего из них никто не сделал...По всему в?шеписанному, заключаю, что б?ло тут внушение чужое, но невоеннное. Вопрос возникает - какое же ? Трудно решить, признаюсь, но я его припис?ваю тайн?м обществам, котор?е, по доказательствам, котор?е м? имеем, все в сообщении между собой..." ⁸⁶.

Отже, Олександр знав, що крім масонських "таємних" організацій, існують вже ще і інші таємні товариства, що відрізняються від перших суто політичною і навіть антиурядовою спрямованістю. Але імператор поки що ніяк на це не відреагував. Можливо, він розумів, що діяльність нових товариств дійсно відповідає потребам часу, адже в 1814 році, перебуваючи в Лондоні, Олександр звернувся до лорда Грея з проханням розробити проект створення політичної опозиції в Росії ⁸⁷. Можна було б сприйняти це, як жарт, але через рік в листопаді 1815 року імператор "дарує" Польщі Конституцію, за якою вона отримує деяку "незалежність" : можливість мати власні органи самоврядування, виборчі асамблеї, тощо. Але одночасно він своїми ж власними руками припинив розробку Конституції для всієї Росії.

Врешті, в 1822 році Олександр заборонив діяльність всіх таємних організацій, зокрема і масонських. В 1821 році Олександру І була подана Записка Кушелєва Є.А. , який вже протягом року перебував на посаді великого майстра Ложі " Астреї".

Кушелєв запропонував перетворити Ложу якісно чи поступово закрити їх ⁸⁸. Природно, що Олександр використав цю пропозицію. Імператор розумів : масонство виховало в своєму середовищі справжніх революціонерів, які замахнулися не тівльки на устої держави ( кріпацтво), але й навіть на його корону ( самодержвство ). На прикладі повстання в Семенівському полку Олександр збагнув, що ці нові "масони", більшістю військові, мають великий вплив в армії. Це по-перше. По-друге, забороняючи всі таємні організації разом з масонськими ложами, Олександр ніяк не відокремлював перших від останніх, тим самим уникаючи репресій щодо своїх політичних опонентів.

На території Царства Польського масонські ложі було закрито 25 вересня 1822 року ⁸⁹. "В Польщі прийнято підозрювати в належності до вільних каменярів всякого, хто бореться за свободу совісті, свободу науки, свободу громадську, суспільну та економічну" ⁹⁰. Можливо, спочатку урядовці не зрозуміли , що масонство - це тільки одна із ступенів зростання політичної свідомості дворянства. Але вже в 1822 році було заборонено всі таємні організації - і масоньскі, і не масоньскі. З чиновнікив взяли підписи, що вони не належать до таємних товариств ⁹¹. Разом с цим суворий нагляд було встановлено за друком, заборонені деякі літературні твори політичного змісту, наприклад "Політика" Аристотеля, "Історія революції" Тьєра і навіть твори Байрона, який брав участь у грецькій революції. Швейцарьский історик, письменник і дипломат А.Валлотон наводить слова французького посла в Санкт-Петербурзі, написані 28 листопада 1821 року: "У кабінета немає ніякой певної спрямованності, його система, плани, рішення не чіткі, змінліви, непостійні, як характер та думки государя, людини самих благородніх почттів та чистих помислів " ⁹².

Дійсно, що сучасники називали Олександра І людиною, що мала дуже нестійкі погляди. Відомий політичній діяч Меттерніх першим зробив спробу прослідкувати еволюцію світогляду царя, встановивши тим самим певну систему зміни політичних позицій імператора. Меттерніх вважав, що кожний період тривав приблизно п"ять років : Імператор засвоював якусь ідею і незабаром починав пливти по течії в руслі цієй ідеї. Потрібно було біля двох років, шоб ідея досягла повного розвитку і мало по малу набрала в його очах значення системи. Протягом третього року він залишався вірним обраній системі, пристосовувся до неї і з справжьою схільністю вислуховував ії захисників. На четвертий рік, коли ставали очевидні можливі наслідки, пелена починала спадати з його очей. П"ятий рік представляв собою картину бесформеної суміші системи і нової ідеї. Часто ця нова ідея була повною протилежністю тількі-но залишеної ⁹³. Нам здається, що у Олександра І, по-перше, не було ні якого терміну щодо зміни його політични симпатій; по-друге, процес формування його світогляду дуже важко поділити на якісь певні періоди. В одному Меттерніх прав: сум"яття в голові імператора завжди було великим. І обумовлено воно було з одного боку, вихованням бабусі - великодержавної Катерини II, що пестила свого онука і готувала його мало не з народження до трону, з іншого боку - впливом вихователя - швейцарця Фридриха-Цезаря Лапарга, через якого ще юнаком майбутній імператор був обізнаний з найкращими працями французького просвітництва. Олександр I чимало разів був за кордоном, і сам міг бачити, як скасування кріпосного права позитивно впливає на розвиток єкономіки. Напевно, в масонах імператор хотів бачити своіх соратників в справі європеїзації Росії. Але одночасно Олександр I, як справжній онук своєї бабусі, боявся духу французьскої революції. Ось саме тут перехрестилися два протилежні погляди на розвиток Росії, саме відсіль та суміш політичних думок та прихильностей Олександра, що обумовила, наприклад, такий факт, як паралельну роботу М.М.Сперанського та О.А.Аракчеєва в 1810 - 1811 роках, постатей в політичному плані майже протилежних. Переміг Аракчеєв. Це означае, що перемогла та частина душі Олександра, яка була випестована його бабкою Катериною II. Не зважаючи на існування військових поселень, імператор доручає самому Аракчеєву розробити новий проект визволення селян до чого фаворит приступив біля 1818 року. Проект, що був написаний графом Аракчеєвим, ще не знайдено. Його зміст відомий завдяки повідомленням інших осіб : на кожну душу держава могла викупити по дві десятини землі, і самих селян за згодою панів викуповувала також держава ⁹⁴. Цей проект не був втілений в життя, але декабристи вважали, що Олександр І завжди бажав полегшити долю кріпаків : не роздавав в нагороду державні садиби і тим самим не примножував чисельність кріпацтва : “ В скасуванні кріпацтва Олександр зустрів опір з боку панів та вельмож, які його оточували та представляли йому, що ця дія може дати губні для Россії наслідки. В нього не вистачало твердості уникнути цих своєкорисних уяв“⁹⁵.

Отже, заборона масонських лож та взагалі всіх політичних організацій була з боку Олександра І кроком досить закономірним. Але, незважаючи на цю заборону до останніх часів імператор думав про ті процеси, що відбувались в суспільно-політичному житті в Росії, зокрема про масонство та таємні товариства : в кабінеті імператора після його смерті було знайдено Записку про масонські ложі, копію рукопису “Дровосеки“ та уривки із Кримінального кодексу, що був викрадений із Сейму в 1818 році (про таємні товариства) ⁹⁶.

Отже, не зважаючи на обмеженість кола джерел, можна гадати , що в молоді роки Олександр І був масоном, але потім він злякався зміни поглядів деяких із своїх “братів“ в радикальний бік і не тільки залишив масонську організацію, але й і заборонив її діяльність взагалі.

Таким чином, причини заборони масонства в Російській імперії, зокрема в Україні, своїми коріннями сягають насамперед в зміну політичного, економічного та соціального становища імперії після війн з Наполеоном. Розвиток суспільно-політичної свідомості освічених верств населення призвів до якісного переродження масонства, що не було на руку консервативній частині масонських лож та уряду. Останні вирішили прибігнути до такого рішучого кроку, як повна і остаточна заборона всіх таємних організацій в імперії, в тому числі і масонських лож. Вони сподівалися, що тим самим масонство буде очищено від "скверни" політичного впливу. Але вже ніякі заборони не могли припинити зростаючий суспільно-політичний рух, який, народившись в глибинах масонських лож, врешті виріс з них, пустив глибокі коріння в свідомості прогресивної молоді, про що мова буде ідти далі в ІІІ розділі.

РОЗДІЛ ІІІ