1. 49 Відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю.

Законом України «Про охорону навколишнього природного се­редовища» (ст. 69) передбачено, що шкода, завдана внаслідок по­рушення екологічного законодавства, підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від збору за забруднення навко­лишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Крім того, особи, яким завдано такої шкоди, мають пра­во на відшкодування неодержаних прибутків за час, необхідний для відновлення здоров'я, якості навколишнього природного сере­довища, відтворення природних ресурсів до стану, придатного для використання за цільовим призначенням. Необхідною умовою виникнення зобов'язань щодо відшко­дування заподіяної шкоди є наявність самої шкоди. Екологічна шкода може проявлятися у різних формах — забруднення навко­лишнього природного середовища, виснаження окремих природ­них ресурсів, руйнування екологічних зв'язків і систем, шкода, за­вдана здоров'ю і майну фізичних і юридичних осіб, завдання збитків природокористувачам та ін. Екологічна шкода також може бути завдана і внаслідок дії стихійних сил природи (повені, землетруси тощо). Особливість екологічної шкоди полягає у тому, що в біль­шості випадків така шкода є непоправною або відносно відновлю­ваною, оскільки відтворення компонентів природи пов'язано з довготривалим періодом. Екологічна шкода може бути відшкодова­на такими способами: поновлення майна в натурі (відтворення знищених природних ресурсів); відшкодування збитків, завданих природним компонентам (відновлення природних ресурсів); відшкодування збитків природокористувачу; компенсація витрат, спрямованих на оздоровлення навколишнього природного середо­вища і поліпшення його якості. Загальні питання про відшкодування шкоди, заподіяної еко­логічним правопорушенням, регулюються цивільним законодавст­вом. Зокрема, ст. 1162 ЦК України встановлюються загальні підстави відповідальності за завдану шкоду. У більшості випадків відшкодування екологічної шкоди зво­диться до відшкодування заподіяних збитків. Відшкодування збитків — це встановлена законом цивільно-правова санкція. По­няття збитків визначається в ст. 22 ЦК Особливість цивільно-правової відповідальності за шкоду, за­подіяну навколишньому природному середовищу або природним ресурсам, полягає у тому, що мають бути відшкодовані як майбутні витрати природокористувачів на відновлення відповідних природ­них ресурсів, так і державні витрати по відновленню якості навко­лишнього природного середовища Цивільно-правова відповідальність може бути застосована разом з іншими видами юридичної відповідальності. Чинне законодавство передбачає судовий і позасудовий поря­док відшкодування екологічної шкоди. Визначення розміру шкоди, заподіяної навколишньому природ­ному середовищу, здійснюється за спеціальними правилами, вста­новленими екологічним законодавством: відповідно до такс, мето­дик обчислення розміру шкоди або, за їх відсутності, за фактични­ми витратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища з урахуванням понесених збитків, у тому числі упущеної вигоди (неотриманих доходів). Такси як інструмент обчислення екологічної шкоди передбачені для обчислення розміру шкоди окремим природним ресурсам чи об'єктам (наприклад, постанови Кабінету Міністрів України від 5 грудня 1996 р. «Про такси для обчислення розміру шкоди, заподі­яної лісовому господарству» та від 21 квітня 1998 р. «Про затверд­ження такс для обчислення шкоди, заподіяної порушенням приро­доохоронного законодавства у межах територій та об'єктів природ­но-заповідного фонду України»).

2. 31 Екологічний контроль.

Основним завданням екологічного контролю є забезпечення додержання вимог законодавства про довкілля всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та підпорядкування, а також громадянами.

Контроль полягає у виявленні факторів негативного впливу на довкілля внаслідок порушення суб'єктами природокористування законодавства про охорону довкілля, фіксації таких порушень та застосуванні до правопорушників відповідних заходів впливу.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» закріплює два основних види екологічного контролю: державний та громадський. Крім того, виділяють ще відомчий та виробничий екологічний контроль.

Державний екологічний контроль здійснюється радами, їхніми виконавчими й розпорядчими органами, а також спеціально уповноваженими державними органами. \За суб'єктами здійснення державний екологічний контроль можна поділити на самоврядний, власне державний і відомчий.

Державний екологічний контроль здійснюється органами спеціальної компетенції, для яких контрольна функція є основною. Таким органом передусім є Державна екологічна інспекція (Держекоінспекція).

Крім Держекоінспекції, функціями контролю у сфері охорони довкілля наділені й інші спеціально уповноваженні державні органи України, наприклад, Держкомлісгосп, Держкомзем, Держвод-госп тощо.

Громадський екологічний контроль відповідно до ст. 36 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища згідно з Положенням, яке затверджується спеціально уповноваженим державним органом з питань екології та природних ресурсів.

Громадські інспектори беруть участь у проведенні спільно з працівниками органів державного контролю рейдів та перевірок додержання підприємствами, установами, організаціями та громадянами законодавства про охорону довкілля, дотримання норм екологічної безпеки та використання природних ресурсів.

Виробничий екологічний контроль здійснюється екологічною службою підприємств, установ, організацій. Його завданнями є — перевірки виконання планів заходів у сфері охорони довкілля, раціонального використання і відтворення природних ресурсів, дотримання нормативів якості довкілля і виконання вимог природоохоронного законодавства.

3. 34 Об’єкти та суб’єкти екологічної експертизи.

За об'єктами експертизи розрізняються:

екологічна експертиза передпланових, передпроектних та проектних матеріалів по об'єктах і заходах, що підлягають реалізації на території України, а саме: проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні матеріали, документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести До порушення екологічних нормативів, негативного впливу настан навколишнього природного середовища. Детальний перелік об'єктів державної екологічної експертизи закріплений в ст. 14 Закону України «Про екологічну експертизу»;

екологічна експертиза екологічних ситуацій, що склалися, та діючих об'єктів і комплексів, що мають значний негатив ний вплив на навколишнє природне середовище. Проведення екс­пертизи діючих об'єктів не в повній мірі поєднується з її основ­ною суттю —попереджувальним характером, однак такий підхід українського законодавця пояснюється її важливістю, спеціалі­зованим характером, тим, що вона почала впроваджуватись ли­ше після 1995 р. і відповідно раніше введені в дію об'єкти їй не підлягали. При цьому екологічна експертиза таких об'єктів від­повідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про екологічну експер­тизу» здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих рад та їх виконавчих органів. Разом з тим законодавство в галузі еколо­гічної експертизи деталізує в основному порядок проведення експертизи проектних матеріалів, а проведення експертизи ді­ючих об'єктів, правові наслідки її висновків Законом не визна­чені. Уявляється, що діючі об'єкти є об'єктами поточного еко­логічного контролю і у випадку порушення ними вимог еколо­гічної безпеки підлягають визначеним в законодавстві санкціям аж до їх закриття, припинення діяльності. Доцільно не змішу­вати різні за своєю метою, значенням і правовими наслідками функції еколого-управлінської діяльності (екологічну експер­тизу і поточний екологічний контроль) та виключити діючі об'єкти та екологічні ситуації з переліку об'єктів екологічної експертизи.

За суб'єктами проведення екологічної експертизи можна розрізняти: державну, громадську, інші види (наукову, міжна­родну).

Закон України «Про екологічну експертизу» в ст. 12 нази­ває їх формами екологічної експертизи.

Державна екологічна експертиза організується і проводить­ся еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими уста­новами, організаціями або спеціально створюваними комісіями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони довкілля, його органів на місцях із залу­ченням інших органів державної виконавчої влади. До проведен­ня державної екологічної експертизи можуть у встановленому порядку залучатися фахівці інших установ, організацій і підпри­ємств, а також експерти міжнародних організацій, її висновки носять імперативний (обов'язковий до виконання) характер.

Громадська екологічна експертиза здійснюється з ініціати­ви громадських організацій (як правило, шляхом укладення до­говорів з науково-експертними установами) і має рекомендацій­ний характер. Як зазначено в ч. 2 ст. 42 Закону України «Про екологічну експертизу», висновки громадської екологічної екс­пертизи можуть враховуватися при проведенні державної еко­логічної експертизи, а також органами, що приймають рішення про реалізацію об'єкта експертизи

ВАРІАНТ 13