Функції яєчників

Яєчники виконують дві найважливіші функції - зберігання та щомісячне дозрівання статевих клітин, а також ендокринну функцію: вони виділяють у кров жіночі статеві гормони, основними з яких є естрогени і прогестерон, а також невелика кількість андрогенів (чоловічих статевих гормонів).

27. Стрес (від англ. stress — напруга, тиск)  — неспецифічна реакція організму у відповідь на дуже сильну дію (подразник) зовні, яка перевищує норму, а також відповідна реакція нервової системи. Термін «стрес» у фізіологію та психологію вперше ввів у 1932 році Уолтер Бредфорд Кеннон (англ. Walter Bradford Cannon) у своїх класичних роботах з універсальної реакції «боротись чи втікати» (англ. fight-or-flight response)^[1]. Досить часто авторство терміну передають відомому канадському фізіологу Гансу Сельє, проте використовувати саме поняття стрес він почав лише у 1946 році для пояснення загальної адаптаційної напруги.

Стадії стресу

Три стадії розвитку стресової ситуації

Г. Сельє запропонував виділити три стадії розвитку стресової реакції:

1) Стадія тривожності — характеризується зменшенням розмірів вилочкової залози, селезінки, лімфатичних вузлів, що пов'язано з активацією глюкокортикоїдів.

2) Стадія резистентності — розвивається гіпертрофія кори наднирників зі стійким підвищенням секреції кортикостероїдів та адреналіну. Вони збільшують кількість циркулюючої крові, підвищують артеріальний тиск, підсилюється утворення печінкою глікогену. В цій стадії зазвичай підвищується стійкість та протидія організму до надзвичайних подразників. У людини на цій стадії активізується розумова та м'язова діяльність, мобілізується воля та бажання подолати незвичні обставини або надзвичайну ситуацію. Якщо дія стресору на цій стадії припиняється або слабшає, зміни, які він викликав, поступово нормалізуються.

3) Стадія виснаження. Однак, якщо вплив патогенного фактору не припиняється, він продовжує бути надто сильним і тривалим, розвивається стійке виснаження кори наднирників. Знову з'являються реакції тривожності. Ці процеси є необоротними і закінчуються загибеллю організму (смертю).

28. Адаптаційний синдром, загальний адаптаційний синдром, сукупність загальних захисних реакцій, що виникають в організмі тварин і людини при дії значних по силі і тривалості зовнішніх і внутрішніх подразників; ці реакції сприяють відновленню порушеної рівноваги і направлені на підтримку постійності внутрішній середовища організму — гомеостазу . Поняття А. с. висунув канадський учений Г. Селье (1936). Чинники, що викликають розвиток А. с. (інфекція, різкі зміни температури, фізична і психічна травма, велике м'язове навантаження, крововтрата, іонізуюче випромінювання, багато фармакологічних дій і ін.), звані стрессорамі, а стан організму, що розвивається при їх дії, — стресом (від англійського stress — напруга). Основні ознаки А. с. — збільшення кори надниркових і посилення їх секреторної активності, зменшення вілочкової залози, селезінки, лімфатичних вузлів, зміна складу крові (лейкоцитоз, лімфопенія, еозинопенія), порушення обміну речовин (з переважанням процесів розпаду), що веде до схуднення, падіння кров'яного тиску і ін. Розвиток А. с. проходіт 2 або 3 стадії, 1-я — стадія тривоги, продовжується від 6 до 48 годин і ділиться на фази шоку і протівошока; на цій стадії посилюються вироблення і вступ в кров гормонів надниркових — глюкокортикоїдів і адреналіну, організм перебудовується, пристосовується до скрутних умов, 2-я — стадія резистентності, коли стійкість організму до різних дій підвищена; до кінця цієї стадії стан організму нормалізується і відбувається одужання. Якщо дія подразників велика по силі і тривалості, то настає 3-я стадія — стадія виснаження, яка може завершитися загибеллю організму. Початковою ланкою пристосування організму до незвичайних умов служать рефлекторні процеси (захисні, сосудодвігательниє і ін. рефлекси); потім включаються гуморальні (що поступають з кров'ю, лімфою і ін.) подразники (адреналін, гістамін, продукти розпаду пошкоджених тканин). Все це веде до включення механізмів, що забезпечують пристосовну реакцію організму, в першу чергу ретикулярній формації мозку і системи гіпоталамус — гіпофіз — надниркові. Клітки гіпоталамуса виробляють вивільняючий чинник, під дією якого збільшуються освіта і виділення гіпофізом в кров адренокортикотропного гормону, стимулюючого діяльність кори надниркових (вироблення глюкокортикоїдів). Одночасно в реакцію залучаються і ін. гуморальні і нервові механізми і нервова система в цілому.

29. Кров — рідка сполучна тканина організму тварин, що виконує важливі функції в забезпеченні його життєдіяльності. Кров складається з рідкої частини плазми та різноманітних клітин. Вона циркулює системою судин(хребетні та частина безхребетних тварин) під дією сили ритмічних скорочень серця або судини, що його заміщує.

Кров людини складається з рідкої частини плазми, клітин лейкоцитів та постклітинних структур: еритроцитів, тромбоцитів. Вона циркулює системою судин під дією сили ритмічних скорочень серця і безпосередньо з іншими тканинами тіла не контактує через наявність гематопаренхіматозних бар'єрів. У всіх хребетних кров має зазвичай червоний колір (від блідо- до темно-червоного), яким вона зобов'язана гемоглобіну, що міститься в еритроцитах. У деяких молюсків і членистоногих кров має блакитний колір завдяки гемоціаніну.

Склад крові

Червоні кров'яні тільця — еритроцити

Кров складається з плазми крові і формених елементів (клітин), яких у хребетних тварин і людини є 3 групи:

Червоні кров'яні тільця (еритроцити) — найчисленніші з формених елементів. Зрілі еритроцити не містять ядра і мають форму двоввігнутих дисків. Циркулюють 120 днів і руйнуються в печінці й селезінці. В еритроцитах міститься білок із іонами заліза — гемоглобін, який забезпечує головну функцію еритроцитів — транспорт газів, у першу чергу — кисню. Саме гемоглобін надає крові червоне забарвлення. У легенях гемоглобін зв'язує кисень, перетворюючись на оксигемоглобін, він має світло-червоний колір. У тканинах кисень звільняється із зв'язку, знову утворюється гемоглобін, і кров темніє. Крім кисню, гемоглобін у формі карбогемоглобіну переносить з тканин у легені і невелику кількість вуглекислого газу.

Кров'яні пластинки (тромбоцити) є обмежені клітинною мембраною фрагменти цитоплазми гігантських клітин кісткового мозку мегакаріоцитів. Спільно з білками плазми крові (наприклад, фібриногеном) вони забезпечують згортання крові, яка витікає з пошкодженої судини, приводячи до зупинки кровотечі, і тим самим захищають організм від небезпечної для життя крововтрати.

Білі клітини крові (лейкоцити) є частиною імунної системи організму. Всі вони здатні до виходу за межі кров'яного русла в тканини. Головна функція лейкоцитів — захист. Вони беруть участь в імунних реакціях, виділяючи при цьому Т-клітини, які розпізнають віруси та різноманітні шкідливі речовини, В-клітини, що виробляють антитіла, макрофаги, які знищують ці речовини. За норми лейкоцитів у крові набагато менше, ніж інших формених елементів.

Еритроцити в кров'яному руслі є носіями групових властивостей. Формені елементи звичайно становлять 40-45% об'єму крові, плазма — 55-60%. Відносна сталість кількості формених елементів крові регулюється нейрогуморальними механізмами. До складу крові входять білки, вуглеводи, ліпіди, мінеральні речовини, вода.

Хімічний склад, реакція середовища (pH) та інші хіміко-фізичні параметри крові відносно сталі. Це забезпечується механізмами гомеостазу. Кількість крові у безхребетних тварин у відношенні до маси тіла коливається від 20 до 60%, у хребетних — від 1,7 до 10%, у людини — близько 7%. При різних патологічних станах організму можуть виникати зміни в крові, дослідження яких має велике діагностичне значення. Вивченням крові займається гематологія.

Кров відноситься до швидко оновлюваних тканин. Фізіологічна регенерація формених елементів крові здійснюється за рахунок руйнування старих клітин і утворення нових органами кровотворення. Головним з них у людини та інших ссавців є кістковий мозок. У людини червоний або кровотворний кістковий мозок розташований в основному в тазових кістках і в довгих трубчастих кістках. Основним фільтром крові є селезінка (червона пульпа), що здійснює в тому числі і імунологічний її контроль (біла пульпа).