14.2. Демократичні принципи виборів.

Для того, щоб народ міг вільно обирати владу, здійснювати контроль за нею, у демократичних державах вибори повинні проходити з дотриманням певних демократичних принципів – засад, на основі яких здійснюються вибори і відповідно до змісту яких вибори можна вважати реальним волевиявлення народу, формою прямого народовладдя.

Демократичні принципи виборів можна поділити на дві групи – базові та додаткові. Базові принципи виборів є загальновизнаними у всьому світі, відповідають міжнародним стандартам та ознакам демократичних політичних режимів. Вони повинні бути обов’язково закріплені на законодавчому рівні, є обов’язковими для всіх видів виборів, повинна виключатись можливість порушення будь-якого з базових принципів окремо чи всіх їх разом взятих. До базових демократичних принципів виборів відносять:

1. Принцип загальних виборів – участь у виборах повинні брати всі громадяни. В історії виборів у різних країнах у різний час встановлювались виборчі цензи – сукупність умов, що обмежували право участі певних категорій громадян у виборах. Сюди можна віднести майновий, освітній, класовий, статевий, расовий, військовий цензи, ценз дієздатності, ценз осілості та ін. Внаслідок демократизації суспільного життя виборчі цензи зустрічаються все рідше, хоч деякі з них все ж залишаються актуальними.

2. Принцип рівних виборів – всі громадяни повинні брати участь у виборах на рівних засадах. Це забезпечується наданням виборцям однакової кількості голосів, тобто, кожен з виборців однаково впливає на результати виборів.

3. Принцип прямих виборів – обрання виборних органів і посад здійснюється безпосередньо виборцями, а не певними органами чи делегатами.

4. Принцип таємності голосування – контроль за волевиявленням виборців не допускається. Анонімність і таємність голосування покликана забезпечити незалежність того, хто голосує, від наслідків його волевиявлення. Тому виборці голосують особисто, без присутності інших людей. Голосування за інших осіб не допускається.

5. Принцип вільних виборів – участь у виборах є добровільною справою громадян, ніхто не може примусити виборця до участі чи неучасті у виборах, а також перешкоджати його вільному волевиявленню.

Поряд з базовими демократичними принципами виборів існують додаткові принципи, які стосуються осіб чи політичних сил, що балотуються до виборних органів чи виборних посад. Серед додаткових демократичних принципів виборчого процесу можна виділити:

1. Принцип вільного і рівноправного висування кандидатів.

2. Принцип гласності і відкритості виборчої кампанії.

3. Принцип рівності можливостей для всіх кандидатів чи політичних партій у веденні виборчої кампанії.

4. Принцип свободи агітації.

5. Принцип неупередженості до учасників виборчої кампанії з боку органів влади, установ та організацій.

Лише за умов дотримання всіх демократичних принципів виборчого процесу результати голосування будуть відображати реальне, а не викривлене, волевиявлення громадян.

14.3. Типологія виборчих систем.

Результати голосування, представництво політичних сил в органах державної влади, а, відповідно, і напрямок державної політики залежать у значній мірі не лише від ідеологічних орієнтацій і уподобань виборців, а і від типу виборчої системи, яка застосовується у тій чи іншій країні.

Під виборчою системою розуміють спосіб організації та проведення виборів, зафіксований у юридичних нормах; порядок, за яким рішення виборців трансформуються у владні повноваження.

Тип виборчої системи залежить від комбінації ряду елементів:

1) кількісного критерію визначення результату виборів (переможець визначається більшістю голосів чи шляхом пропорційного представництва);

2) типу виборчих округів (одномандатні чи багатомандатні);

3) форми висування кандидатів і способів голосування;

4) типу виборчого списку.

Виділяють три основні типи виборчих систем: мажоритарну, пропорційну і змішану (мажоритарно-пропорційну).

Мажоритарна виборча система (лат. majorite – більшість) – така виборча система, згідно якої переможцем є той кандидат, який набрав встановлену законом більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні. Тут головним суб’єктом виборів є особа (кандидат). Для мажоритарної виборчої системи характерний поділ країни на одномандатні виборчі округи. Залежно від способу встановлення переможця виділяють:

1. Мажоритарну систему абсолютної більшості, при застосуванні якої переможцем стає той кандидат, який набрав більше 50 % голосів виборців. У випадку, коли жоден з кандидатів не набрав абсолютної більшості голосів, проводиться другий тур виборів, в якому беруть участь два чи більше кандидати, що набрали найбільше голосів виборців або ж подолали встановлену законом межу голосів.

2. Мажоритарну система відносної більшості, при застосуванні якої переможцем стає кандидат, який набрав найбільшу кількість голосів по відношенню до інших кандидатів, але не обов’язково більше половини.

3. Мажоритарну система кваліфікованої більшості, при застосуванні якої кандидату потрібно набрати встановлену законом кваліфіковану більшість (як правило, 2/3 чи 3/4) голосів виборців. Застосовується дуже рідко через високу нерезультативність.

Переваги мажоритарної виборчої системи:

1) наявність постійного зв’язку між кандидатом і виборцями округу;

2) виборці голосують за конкретну людину, яку можуть оцінити;

3) потенційний демократизм, оскільки переможця підтримує більшість виборців;

4) простота у підрахунку голосів;

5) в парламент потрапляють лише великі політичні партії, що, в свою чергу, сприяє стабільності парламентських коаліцій і урядів;

6) наявність у кандидата значної свободи у діях, оскільки він завдячує своїм обранням виборцям округу, а не партійному керівництву;

7) можливість контролю за діяльністю депутата, персональна його відповідальність перед виборцями.

Мажоритарна виборча система має і ряд недоліків:

1) значна розбіжність між кількістю отриманих голосів та кількістю депутатських мандатів, тобто, викривлення результатів голосування;

2) неврахування голосів значної кількості виборців;

3) велика можливість для здійснення тиску на виборців, маніпуляцій та фальсифікацій;

4) перешкоджання розвитку малих і середніх партій.

Пропорційна виборча система (лат. proportionalis – співрозмірний) – така система, при якій мандати розподіляються між списками політичних партій (блоків) пропорційно до кількості отриманих голосів. Вона характеризується створенням багатомандатних виборчих округів або єдиного багатомандатного округу. В такому випадку виборці голосують за партійний список кандидатів у депутати. За впливом виборця на розташування кандидатів у списку розрізняють такі види пропорційної системи:

1) із жорсткими списками;

2) з напівжорсткими списками;

3) з преференціями.

При жорстких списках виборець голосує за партію в цілому і не може вплинути на розташування кандидатів. При застосуванні преференцій виборець не лише голосує за список, але і віддає голоси кандидатам із списку у порядку їх привабливості для виборця. Система напівжорстких списків передбачає для виборця можливість голосувати як за список в цілому, так і віддавати перевагу певному кандидату.

Для того, щоб не допускати швидкого росту малих непредставницьких партій та роздрібненості парламенту, застосовується виборчий поріг – певний відсоток голосів виборців, набрання якого є умовою участі в розподілі місць у парламенті.

Переваги пропорційної виборчої системи:

1) голоси виборців розподіляються пропорційно, мінімізується їх втрата;

2) враховуються інтереси різних суспільних груп;

3) відбувається сприяння розвитку партійної системи та партійної ідеології;

4) існує менше можливостей для фальсифікацій результатів волевиявлення громадян.

Пропорційна виборча система має ряд недоліків:

1) виборці голосують не за конкретних людей, а за партійний список, в якому можуть виявитися невідомі, некомпетентні, непопулярні політики;

2) відсутність тісного зв’язку, контактів між депутатами і виборцями;

3) доволі складна система підрахунку голосів;

4) до парламенту потрапляє багато політичних сил, що ускладнює процедуру формування парламентської більшості і часто робить уряд у країні нестабільним;

5) відсутність персональної відповідальності депутата перед виборцями за свої дії;

6) обмеження свободи дій депутата, його залежність від партійного керівництва, якому він завдячує своїм обранням.

З метою нівелювання недоліків мажоритарної та пропорційної виборчих систем деякі країни впроваджують різновиди змішаної системи. Змішана виборча система – така процедура проведення виборів, яка включає елементи як мажоритарної, так і пропорційної виборчих систем. Дана виборча система застосовується, як правило, в тих державах, де йде пошук і становлення виборчої системи або необхідно досягти компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

Найпростішим та найпоширенішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування (певна частина представницького органу обирається за мажоритарною системою, інша – за пропорційним принципом). Однак існують і більш складні варіанти поєднання мажоритарного і пропорційного принципу проведення виборів.