24 Періодизація національно-визвольної боротьби

Боротьба, яка розпочалася в середині XVII ст. на українських землях, мала на меті звільнення українського народу з-під панування Речі Посполитої. Роль лідера виконувало козацтво, під керівництвом якого згуртувалося селянство, міщанство, православне духовенство, а також дрібна українська шляхта. Українська національна революція, яка розпочалася в 1648 р. пройшла у своєму розвитку три основні періоди: I період (лютий 1648 – серпень 1657р.) – початок і найбільше піднесення національно-визвольної та соціальної боротьби, привела  до утворення Української національної держави – Гетьманщини. II період (вересень 1657 – червень 1663 р.) – громадянська війна, що привела до поділу козацької України  на Лівобережну і Правобережну. III період (червень 1663 – вересень 1676 р.) – боротьба за  возз’єднання української держави, за її суверенітет. Тобто закінчується українська національна революція після падіння гетьмана П. Дорошенка у 1676 р. Народне  повстання, яке розпочалося 1648 р., охопивши більшу частину території та населення України, переросло у визвольну війну, а війна, зумовивши докорінні зміни в суспільному розвитку, переросла в національну революцію. „Національна революція” є саме тим узагальнюючим терміном, який адекватно відображає суть, масштаби, зміст та форми боротьби цієї доби. Аргументами на користь терміна „національна революція” є ті революційні зрушення, які відбулися в житті суспільства в другій половині XVII ст.: – утворення та розбудова Української національної держави; – встановлення нових кордонів та поступове формування державної території; – радикальні зміни станової ієрархії, прихід до вершин влади національної за складом козацької старшини; – скасування кріпосного права, завоювання селянами особистої свободи; – ліквідація великої земельної власності польських та ополячених українських феодалів та утвердження дрібної (фермерського типу) козацької власності на землю; – визволення українських міст з-під влади короля, магнатів, шляхти, католицького духовенства; – втягнення в орбіту соціальних змін абсолютної більшості населення, всіх суспільних станів та верств, що проживали в українських землях.

1648 р. Б. Хмельницького обирають гетьманом Війська Запорізького. Ця подія вважається початком національно-визвольної війни українського народу.

25 Україна в роки гетьманування і.Виговського, ю.Хмельницького. Початок Руїни

Початок Руїни. Після смерті Б. Хмельницького в Україні утворилася досить складна політична й соціально-економічна ситуація. Поразка україно-трансільванської воєнної кампанії 1657 р. проти Речі Посполитої негативно вплинула на морально-психологічний стан суспільства. Загострилися московсько-українські відносини. Тривала війна викликала різке погіршення матеріального становища селянства і козацтва. Чимало козаків, що не отримували платні за службу, зосередилися на Запорозькій Січі, яка перетворилася на осередок можливого соціального вибуху. У середовищі козацької старшини розгорнули боротьбу за владу і найуспішніше діяв Іван Виговський (1657—1659 рр.). 15 вересня 1657 р. якого гетьманом обрано до повноліття Ю. Хмельницького а в жовтні козацька рада в Корсуні обрала його вже повноправним гетьманом без будь-яких обмежень. Як наслідок були перекреслені можливості встановлення в Україні династії Хмельницьких, а на гетьманську посаду міг претендувати будь-хто. Це призвело до гострої боротьби за гетьманську булаву.

Виговський і пропольська орієнтація. Новий гетьман виявив свою прихильність до старшини. У зовнішніх стосунках він схилявся до заснування незалежного українського князівства, зміцнює зв'язки з Польщею. Якщо верхи козацтва і духовенства підтримували зближення з Польщею, то проти цього активно виступали народні маси, що з підозрою ставилися до всякого порозуміння між козацькою старшиною та польською шляхтою. До затятих ворогів такого зближення належали запорожці на чолі з Яковом Барабашем, і козаки Полтавського полку під проводом Мартина Пушкаря — полковника, що мріяв стати гетьманом. Наприкінці 1657 р. проти Вигововського повстала велика кількість рядових козаків, і в червні 1658 р. дві ворогуючі козацькі армії зіткнулися у кривавій битві, де переміг Виговський. Пушкар разом із 15 тис. повстанців загинув на полі бою, а Барабаша пізніше схопили і стратили. Українці заплатили за братовбивчу боротьбу ціною близько 50 тис. життів.

У 1658 р. українські та польські посли досягли компромісного рішення, відомого як Гадяцький трактат. За цією угодою Київщина, Брацлавщина та Чернігівщина утворювали Руське князівство, що поряд із Польщею та Литвою ставало третім рівноправним членом Речі Посполитої, надавалася широка автономія. Гетьман відповідав лише перед королем і мав власне військо, суди, скарбницю та монетний двір. Польським військам заборонялося вступати на територію князівства без запрошення гетьмана. Гарантувалися традиційні права козацтва, і щороку за рекомендацією гетьмана сотня козаків мала прийматися до шляхетського стану, на території князівства скасовувалася Берестейська унія, а православні діставали в Речі Посполитій рівні з католиками права. На Україні планувалося заснувати два університети, а також стільки шкіл та друкарень. Гадяцька угода лишилася невиконаною. Внутрішня  і  зовнішня  політика  І.  Виговського.І. Виговський  підтримував союзницькі відносини зі Швецією і Трансільванією, Кримським ханством та Московською державою. Україно-московська війна 1658—1659 рр. Конотопська битва. Московський уряд підтримав тих, хто протистояв гетьману й восени 1658 р., оголосивши І. Виговського зрадником, розгорнув наступ на Україну. Розпочалася україно-московська війна 1658— 1659 рр., Москва закликала український народ не підкорятися гетьману. Московська армія на чолі з воєводою Г. Ромодановським «вогнем і мечем» схиляла населення до підданства московському царю. Частина лівобережних козацьких полків перейшла на бік московського царя. У свою чергу І. Виговський розіслав звернення до європейських дворів, яким сповіщав про розрив із Москвою та його причини. На початку квітня 1659 р. московське військо на чолі з князем 0.Трубецьким підійшло до Конотопа і взяло його в облогу. Місто захищали 4 тис. козаків на чолі з наказним гетьманом Г. Гуляницьким. 8—9 липня 1659 р. під Конотопом відбулася вирішальна битва, у якій було завдано поразки 100-тисячній московській армії на чолі з князем О. Трубецьким, які відступили. Рух проти влади Виговського охопив Лівобережжя і частково Правобережжя, очолили Яків Сомко, Василь Золотаренко, Іван Богун, Іван Сірко, Іван Брюховецький, Тихіш Цицюра. До того ж в Україну знову посунули московські війська. У цей час гетьмана зі своїм військом залишив кримський хан, оскільки вінницький полковник І. Сірко разом  із  запорожцями  здійснив  військовий  похід  на Аккерман. Незадоволена політикою І. Виговського козацька старшина на чолі з І. Богуном об'єдналася навколо Ю. Хмельницького й висунула його на гетьманство. 21 вересня 1659 р. під містом Германівкою на Київщині відбулася козацька рада, яка обрала новим гетьманом Ю. Хмельницького. І. Виговський урятувався втечею до поляків, але в 1664 р. його звинуватили в змові проти Польщі й розстріляли

Гетьман Юрій Хмельницький, намагаючись відновити свою владу на Лівобережній Україні, надіслав сюди 5-тисячне військо на чолі з полковником Іваном Богуном. Він змусив наказного гетьмана Лівобережжя Якима Сомка відмовитись від російської протекції і підкоритися гетьману. Однак Сомко встиг запросити на допомогу 15-тисячне російське військо на чолі з князем Григорієм Ромодановським. На першому етапі військової операції козацькі полки Богуна відвоювали Жовнин, Вереміївку, Іркліїв, Кропивну. Та 22 березня під Жовнином вони зазнали поразки від переважаючих сил воєводи Ромодановського, Ю. Хмельницький втратив контроль над завойованим плацдармом. 28 березня росіяни штурмом взяли Іркліїв, а через декілька місяців завдали поразки гетьману під Переяславом. 

Укладена Ю. Хмельницьким з представниками царя нова Переяславська угода 1659 р. була не вигідною, значно обмежували права українців. Це, поряд з іншими причинами, спонукало гетьмана до переходу під зверхність польського короля та підписання з ним Слободищенського (Чуднівського) трактату восени 1660 р., проводив політику об'єднання Правобережної та Лівобережної України. Протягом 1660—1662 рр. гетьманський уряд здійснив п'ять військових походів з метою відвоювання у московського царя Лівобережжя, однак, вони не принесли бажаного результату. Після відмови від булави у 1663 р. Ю. Хмельницький був висвячений в ченці під іменем Гедеона, отримав сан архімандрита. Деякий час перебував у польському полоні. Після звільнення, у січні 1668 р., підтримав Дорошенка щодо прийняття протекторату турецького султана. Через деякий час він переходить на бік пропольського гетьмана Ханенка,HYPERLINK "http://litopys.com.ua/encyclopedia/vidatn-storichn-postat-dobi-ru-ni/korsunska-rada-mikhaylo-khanenko/?sphrase_id=2128" і під час однієї з битв потрапляє у полон до турків. Після того, як в Україні розгорнулася боротьба між різними старшинськими угрупуваннями, наказний гетьман Яким Сомко запросив на допомогу 15-тисячне російське військо на чолі з воєводою Григорієм Ромодановським. 22 березня 1662 р. опозиційні до гетьмана Юрія Хмельницького полки Якима Сомка та Василя Золотаренка разом з російськими військами завдали поразки війську гетьмана під м. Жовнином, а 26 липня того ж року під м. Переяславом. Ромодановський на початку серпня вислав на Правобережну Україну частини під проводом Приклонського, які завоювали й спалили Костянтинівку, Балаклію, Смілу й Орловець, а потім почали рухатися в напрямку Бужина. Тут 12 серпня їх атакували козаки Подільського і Брацлавського полків на чолі з гетьманом Хмельницьким. Відступаючи до переправи через Дніпро, царські воєводи були вщент розбиті правобережними козаками, яким на допомогу прибули татарські загони кримських солтанів Селім та Мехмет Ґереїв. Від смерті і полону врятувалася лише незначна частина з майже 8-тисячного російського війська. 

Влада Павла Тетері обмежувалася лише Правобережжям, прибічник пропольської політики, відмовився формувати незалежну козацьку політику і підпорядковувався полякам, захопив Лівобережжя, спонукаючи короля Яна Казимира продовжувати наступ аж до Москви. Коли наступ провалився, Тетеря з поляками повернувся на Правобережжя, щоб придушити виступи проти шляхти, що відбувалися тут. Поляки палили, грабували, мордували. На вимогу Тетері поляки заарештували й стратили Виговського як його потенційного суперника. Юрія Хмельницького ув'язнили. Втратив серед козаків останніх прибічників, зрікся гетьманства і втік до Польщі.

Турецька альтернатива: З поділом України на польську та російську сфери впливу, з загостренням міжусобиць між гетьманами виявив себе гетьман Правобережної України Петро Дорошенко. В 1666 р., усунувши двох суперників — Василя Дрозденка й Стефана Опару, Дорошенко стає гетьманом, ставить собі за мету об'єднаня Право і Лівобережну Україну. Гетьман впроваджує реформи: часто скликає генеральні ради, вислуховує думку рядового козацтва, організовує 20-тисячний корпус найманців (сердюків) (підкорялися лише йому).

На початку гетьманування Дорошенко проводив пропольський курс. Але його політика докорінно змінилася, коли в січні 1667 р. поляки та росіяни підписали Андрусівський мир(козацька Україна ділилася навпіл: поляки визнавали суверенітет царя над Лівобережжям, а московити давали згоду на повернення поляків у Правобережжя, стосовно Київа: місто на два роки лишиться під Москвою, а потім буде повернене полякам, Москва так і не виконала цього пункту, постійно утримуючи Київ, землі запорожців переходили під подвійне польсько-московське управління й мали бути буфером проти татар.)

Для українців вона стала страшною політичною катастрофою.

Дорошенко дізнавшись про Андрусів, звернутається до Оттоманської Порти (Порта якраз готувала ряд далекосяжних загарбницьких воєн і надала гетьманові підтримку). Восени 1667 р. об'єднане турецько-козацьке військо напало на польські сили в Галичині, змусивши короля Яна Казимира надати Дорошенку на Правобережжі широку автономію. Щоб цілком позбутися поляків, він передає Україну під відносно символічну зверхність Туреччини. Закріпившись на Правобережжі, Дорошенко переходить із військом на Лівий берег і скидає гетьмана Івана Брюховецького. У 1668 р. Дорошенко підпорядковує як Право-, так і Лівобережжя та проголошує себе гетьманом усієї України.

Поляки висунули ще конкурента Михайла Ханенка, з яким вони захопили Правобережжя. Виступивши назустріч загарбникам, Дорошенко призначив наказним гетьманом Лівобережної України Дем'яна Многогрішного. Москва, рушила на Лівобережжя, Многогрішний зрекається Дорошенка й визнає зверхність царя. Тепер Дорошенко ледве міг контролювати лише Правобережжя. В 1672 р. з 12-тисячним загоном він допомагає 100-тисячній турецькій армії, що вибивала поляків із Поділля й перетворювала його на турецьку провінцію. Спілка з турками відбилася на популярності гетьмана й призвела до швидкого послаблення його підтримки. В 1675—1676 рр., московити та лівобережні козаки воюють з турками за Чигиринську фортецю й Дорошенко опинився на боці «невірних», воюючи проти православних співвітчизників. Він поступається гетьманством Івану Самойловичу, гетьману Лівобережжя. Дорошенко було заслано під Москву.

Турки в 1677 р., призначають Ю.Хмельницького (перубував в полоні) гетьманом Правобережжя, присвоїли йому титул «князя Сарматії та України, володаря Війська Запорозького». У 1677—1678 рр. разом із турками Юрій брав участь у кількох невдалих походах на Чигирин. Не здобувши у чигиринських походах однозначної перемоги, Юрій Хмельницький організував напад на Лівобережжя, який закінчився провалом. Він контролював лише невелику, відведену йому турками, частину Поділля, в 1681 р. Його було страчено. Того ж року Москва підписала з турками Бахчисарайський мир, за яким визнавалися володіння сторін на Україні. Через п'ять років аналогічну угоду Москва підписала й з Польщею. На 1686 р. вся Україна виявилася розділеною між сусідніми державами.

26. Порушення територіальної цілісності української держави — Гетьманщини

Лівобережну Україну зайняли царські війська. Російські представники не визнали обрання Ю. Хмельницького. На їхню вимогу в Переяславі 17 жовтня 1659 р. відбулася ще одна рада, де вдруге обрали гетьманом Ю. Хмельницького і затвердили нові статті. В основі їх були статті 1654 р., уже змінені в Москві і доповнені кількома новими пунктами. Переяславські статті 1659 р. обмежували українську автономію: збільшувалася кількість російських воєвод і гарнізонів у п’яти містах, гетьману заборонялися самовільні відносини з іноземними державами і військові походи, призначення та усунення полковників. Наприкінці літа 1660 р. російські й українські війська нарізно виступили у похід проти польської армії на Правобережжя. Московські полки потрапили в оточення і капітулювали під Чудновом. Ю. Хмельницький, зустрінутий польськими військами, вступив у переговори. 17 жовтня 1660 р. під Слободищем підписав трактат, який відновлював чинність Гадяцького договору. Але Лівобережні полки й Січ не визнали Слободищенського трактату і залишилися вірними царю, обравши наказним (тимчасовим) гетьманом Я. Сомка. Українська держава розпалася на дві частини. Спроби Ю. Хмельницького за допомогою поляків і татар відновити свою владу на Лівобережжі нічого не дали.

На початку 1663 р. у Чигирині правобережні полки обрали гетьманом генерального писаря Павла Тетерю (1663–1665). Але Лівобережжя й Запоріжжя не визнали його. У червні на «чорній» раді в Ніжині в гострій боротьбі гетьманом обраний Іван Брюховецький (1663–1668). Переміг завдяки обіцянкам захистити бідноту від зловживань старшини і підтримці московського уряду, з яким давно підтримував тісні відносини. Так, у 1663 р. Українська держава остаточно розкололася: Правобережжя у складі Польщі, а Лівобережжя — у складі Росії. Кожна частина мала свого гетьмана, генеральну старшину, полково-сотенну організацію, користувалась автономією. Народ же сприймав Україну як одне ціле, прагнув до відновлення єдиної держави. Боротьба між Росією та Польщою тривала чверть століття, не принесла ніякої користі народу, призвела до зруйнування господарства і спустошення великої частини України. Наприкінці 1663 р. польські війська і полки П. Тетері вступили на Лівобережжя та після кількох перемог і поразок були змушені повернутися на правий берег Дніпра. Втративши владу, П. Тетеря навесні 1665 р. склав булаву і, забравши цінності та клейноди, утік у Польщу. Правобережним гетьманом був обраний генеральний осавул Петро Дорошенко (1665–1676), П. Дорошенко прагнув зберегти і зміцнити козацьку державу. За його пропозицією старшинська рада в 1666 р. заручилась підтримкою Туреччини й Криму. За допомогою орди був розгромлений шеститисячний польський загін.

Тим часом гетьман Лівобережної України І. Брюховецький швидко втрачав довіру козацтва. У 1665 р. він першим з українських гетьманів прибув до Москви, запропонував збирати в Україні податки й мито на користь російської скарбниці, ввести в усі значні міста воєвод і надати їм право судити місцеве населення. Ці пункти лягли в основу Московських статей. За це гетьман одержав великі земельні пожалування і боярський титул, а його прибічники — дворянство. Козацтво й більша частина старшини були надзвичайно обурені вчинками гетьмана.

Андрусівське перемир’я 1667 р.

Значний протест в Україні викликали умови перемир’я Росії з Польщею, укладеного в с. Андрусові під Смоленськом 30 січня 1667 р. За Росією залишалися тільки Київ (на 2 роки) і Лівобережна Україна. Правобережжя поверталося Польщі, а Запоріжжя мало перебувати під спільним управлінням двох держав. Своїм підписом під Андрусівським договором Росія остаточно перекреслила статті 1654 р., у яких вона зобов’язувалася захищати цілісність Україн. иІ. Брюховецький на початку 1668 р. очолив повстання проти Москви, повиганяв воєвод із більшості міст, установив зв’язки з П. Дорошенком, Туреччиною й Кримом.