56 . Основні напрями виховання

Виконання основних завдань і реалізація основних принципів виховання здійснюються за такими пріори­тетними напрямами:

громадянське виховання;

правове виховання;

моральне виховання;

фізичне виховання;

художньо-естетична освіта й виховання особис­тості;

екологічне виховання;

трудове виховання;

статеве виховання і підготовка до семейного життя;

формування наукового світогляду.

Виховання як цілеспрямований процес формуван­ня особистості  здійснюється за допомогою викорис­тання різноманітних методів виховання, їх вибір та ефективне застосування залежать від:

вікових та індивідуальних особливостей школя­рів;

рівня розвитку дитячого колективу;

поєднання методів формування свідомості та поведінки;

ефективності самих методів.

Завдання трудового виховання:  – психологічна підготовка особистості до праці;  – прищеплення виконавчої дисципліни, свідомого підпорядкування вимогам професійної діяльності;  – підняття престижу праці;  – практична підготовка до праці;  – підготовка до свідомого вибору професії.

«Національне виховання – це історично зумовлена і створена самим народом сукупність ідеалів, поглядів, переконань, традицій, звичаїв та інших форм соціальної поведінки, спрямованих на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, у процесі якої засвоюється духовна і матеріальна культура нації, формується національна свідомість і досягається духовна єдність поколінь». Національне виховання також передбачає широкі знання конституційних і правових норм, державної політики, патріотичних думок.

Мета національного виховання – формування національної свідомості, самосвідомості та патріотизму у вихованців.

Метою морального виховання є формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності.  Зміст морального виховання – виховання любові, поваги до батьків і старших, вірності у дружбі та коханні, свідомого, творчого ставлення до виконання професійних обов'язків, особистої відповідальності за свою працю, любові до рідної землі, до рідної мови, вірності ідеям, принципам народної моралі та духовності, шляхетного ставлення до жінки, уміння захищати слабших, турбуватися про молодших тощо. 

 Основними групами методів виховання є:

Методи формування свідомості (роз'яснення,

бесіда, лекція, диспут, приклад);

методи формування суспільної поведінки (змагання, заохочення, покарання);методи контролю та аналізу ефективності вихо­вання.

Форми організації виховання поділяються на масові (читацька конференція, тематичний «вечір, лі­тературна вікторина тощо), групові, або гурткові (по­літична інформація, година класного керівника, ви­пуск стінної газети, робота з періодичною пресою, радіо- і телепередачі тощо), індивідуальні (позакласне читання, гра на музичних інструментах, малюван­ня, колекціонування).

57. Закономірності і методи навчання

Закономірності навчання — стійкі педагогічні явища, які базуються на повторюваності фактів, навчальних дій і є теоретичною основою принципів навчання. Дидактичні закономірності відображають стійку залежність між елементами навчання — діяльністю вчителя, діяльністю учнів та змістом навчання.  У сучасній педагогіці виділяють декілька закономірностей процесу навчання.    1. Обумовленість навчання суспільними потребами. 

 2. Залежність навчання від умов, в яких воно відбувається. 

3. Взаємозалежність процесів навчання, освіти, виховання, розвитку особистості

4. Взаємозв'язок навчальних і реальних пізнавальних можливостей учня. 

5. Єдність процесів викладання і навчанн

6. Взаємозалежність завдань, змісту, методів і форм навчання в навчальному процесі. 

Принципи навчання (дидактичні принципи) — певна система основних дидактичних вимог до навчання, дотримання яких забезпечує його ефективність.

Дидактичні принципи поширюються на вивчення всіх дисциплін, значною мірою визначають їх зміст, форми організації та методи навчання. До головних принципів навчання належать: Принцип науковості. Полягає в доборі матеріалу, який відповідав би структурі певної галузі знань і навчального предмета. Принцип систематичності та послідовності. Певною мірою він є похідним від принципу науковості, оскільки кожна наука має свою систему і послідовність викладання в навчальному процесі.

Принцип доступності, дохідливості викладання. Виявляється в компенсуванні складнощів змісту навчального матеріалу майстерним його викладанням учителем або вдалою подачею автором підручника

Принцип зв'язку навчання з життям.  Принцип свідомості й активності учнів. Виник і розвивався як заперечення догматизму і пасивної ролі учнів у навчанні. Виходить з того, що позитивний результат будь-якої діяльності визначається активністю людини.

Принцип наочності. Передбачає навчання на основі живого сприймання конкретних предметів і явищ дійсності або їх зображень. Наочність буває:натуральна (рослини, тварини, гірські породи, зоряне небо, прилади, машини, явища природи), образна (картини, таблиці, моделі, муляжі, математичні фігури), символічна (географічні карти, графіки, діаграми, схеми, формули).   

Принцип міцності знань, умінь і навичок. Передбачає тривале збереження в пам'яті набутих знань, умінь і навичок.

Принцип індивідуального підходу до учнів

Принцип емоційності навчання.  Принцип демократизації. Означає організацію навчального процесу відповідно до умов розвитку суспільства і тенденцій розвитку цивілізації, врахування особливостей навчання залежно від розвитку дитини та використання ефективних форм впливу на неї. Принцип виховання здорової дитини.  Принцип диференціації навчального процесу. Передбачає дозування навчального матеріалу для учнів з урахуванням їх загального розвитку, намаганням кожного школяра розвивати свої здібності на основі відповідних умов у школах-ліцеях, школах-гімназіях.  Принцип оптимізації навчально-виховного процесу.  Принцип нетрадиційності системи навчання.