4. Розкрийте зміст підтримки Катериною іі абсолютизму і опору французькій революції.

Катерина не думала про обмеження абсолютизму в Росії. Однак не модна не визнати, що абсолютизм може бути реакційним і прогресивним, ліберальним і антиліберальним. Якщо б це було не так, ліберальні реформи 60-х рр. ХІХ ст., проведені Олександром ІІ, який був також абсолютним монархом, не отримали б того визначення, яке є сьогодні загальновизнаним, а саме: всі згідні з тим, що його реформи були саме ліберальними.

Без сумніву, що законодавством Катерина ставила собі за мету не обґрунтування політичних свободи, а визнання і забезпечення громадянських прав, створення в Росії громадянського суспільного ладу, і при цьому, спочатку майже виключно по відношенню до дворянства. Але це не дає нам підстав заперечувати ліберальний характер законодавства Катерини, а значить і її світогляду, який лежить в основі законодавства.

Згідно переконання ліберальних кіл в 19 ст. відношення до французької революції було тією самою ознакою, за якою відрізняли прогресистів від реакційно настроєних людей.

Катерина з самого початку відкинула французьку революцію і до кінця залишалась вороже налаштованою до неї.

Саме з відношення Катерини до французької революції виводили дослідники її реакційність, або у будь-якому випадку, її поступовий відхід від лібералізму. Але із висловлювань Катерини не випливає, що її ворожа позиція по відношенню до революції ґрунтувалася на тому, що вона не приймала ідею свободи або, що вона стала поступово її відкидати. Негативне відношення К. до революції ґрунтувалося на тому, що вона бачила в революції не здійснення свободи, а прояв анархічної тиранії і шлях до абсолютистсько-династичного ладу. Її ображало коли з революцією навмисне зв’язували Вольтера, якого вона вважала представником ідеї істинної свободи..

Але не тільки французька революція, а й навіть така подія, як війна за незалежність англійських колоній в Америці здавались Катерині страшною крамолою.

Постійна тривога – за спокій в Росії, щоб полум’я революції не перекинулося сюди робить зрозумілою ту лютість, з якою Катерина кидалася на будь-який прояв інакомислення у власній країні.

Прикладом саме такої реакції може служити відношення Катерини до опублікованої в 1790 р Радищевим книги „Подорож із Петербурга до Москви”, в котрій дав різку критику російського суспільного життя 80-90-х років ХУІІІ ст.

Ця книга зразу привернула увагу Катерини ІІ. Вона прочитала її від корки до корки, написала свої зауваження до неї і прийшла до висновку, що автор книжки – „бунтар ще гірший за Пугачова”.Радищев був заарештований у червні 1790 р. і засуджений до смертної кари, проте через місяць Катерина помилувала його і см. кару замінила на 10 років вислання до Сибіру.

5. Вкажіть на особливості антиліберальної реакції Павла і та конституційні тенденції за часів Олександра і.

Епоху Павла І можна визначити як час радикальної реакції. Імператор був переконаний у патріархальній безмежності своєї влади. Він намагався все регламентувати, встановити правила для способу життя і навіть для мови своїх підданих, а порушення цих правил вело до суворих покарань у період його правління. Він не вважав себе зобов’язаним поважати права своїх підданих, навіть тих , котрі були закріплені в Жалуваній грамоті дворянству. Найбільш яскравим прикладом в цьому плані є те, що соціальним указом він відмінив ст 15 Ж.г.д. за якою дворяни звільнялися від тілесного покарання. Тепер же Павло І відмінив цю статтю.

З ліберальної точки зору слід розцінювати як позитивний поворот історії той факт, ця епоха реакції закінчилась порівняно досить швидко завдяки фізичному усуненню Павла І і що на російському престолі став Олександр І. Останній успадкував від бабки Катерини ІІ ліберальні ідеї, котрі роз’яснювалися йому ще у юнацькому віці.

За висловом історика Карамзина, у відношенні абсолютної монархії Павло І досяг того ж, чого добилися якобінці по відношенню до республіки. А саме: він зробив ненависним зловживання необмеженою владою.

Валішевський, (рос. історик поч. ХХ ст.) у своїй праці „Син велікой Єкатеріни Павло І” – Париж, 1912 р, чітко вказує на внутрішню спорідненість патріархальної деспотії Павла з революційним деспотизмом якобінців. Він пише: „...деспотизм Павла, його схильність втручатися прямо навіть в інтимне життя його підданих, випливають із його глибокого патріархального уявлення про свої функції. Це уявлення зв’язано у нього з вченням про державу в ролі передбачення, і цю ідею сповідує разом з тими самими якобінцями, яких він так ненавидить, звичайно, не віддаючи собі в цьому рахунку”.

Увага оточення Олександра І і його власний інтерес, звернулися до проблем конституції. Олександр займався цим питанням ще до сходження на престол і навіть ще за життя Катерини ІІ. В листі від 10 травня 1796 р. до графа Кочубея (мін внутр. Справ в уряді Олександра І*, написаному ще за 6 місяців до смерті Катерини, він скаржився на безпорядок, який панував у всіх державних справах. Олександр у цьому листі запитував: „...чи можливо одній людині управляти державою, а тим більше викоренити зловживання, які вкоренилися в ній?”.

Відомо, що в Росії проблема конституції не була вирішена за Олександра І, хоча за його царювання були накреслені багаточисельні конституційні проекти. Про них будемо говорити дещо пізніше. Зараз же вкажемо на ті плани, які виникли у Олександра І безпосередньо після встановлення його царювання. Саме ці роки втілювали в собі ліберальні тенденції, або, принаймні, були зв’язані з лібералізмом, хоча ці плани і не можна визначити як конституційні проекти в повному розумінні цього слова.