5. Творчий шлях Новаліса і л. Тіка

НОВАЛІС

Найвидатнішим письменником иенской школи був Фрідріх фон Гарденберг, що прийняв літературне ім'я Новалиса ( 1772-1801). Його короткий творчий шлях відзначений напруженими пошуками.

Для Новалиса природа - не просто предмет філософського споглядання, а об'єкт практичної діяльності: він серйозно вивчав геологію й гірничу справу, виконував відповідальну роботу з гірничо-промислового відомства.

Філософ-Ідеаліст, гірський інженер і поет іноді сперечалися в ньому один з одним, але частіше зливалися в єдине ціле, створюючи неповторний вигляд мислителя й художника. Відомий фрагмент Новалиса, у якому в дусі Шеллинга затверджується перевага ірраціонального пізнання над раціональним, точніше: уяви над науковим емпіричним знанням: "Поет осягає природу краще, ніж розум ученого". Цей парадокс, однак, не вичерпує суті справи - практично Новалис-Поет постійно звертався до Новалису-Ученого.

Соціально-політичні погляди поета визначалися розчаруванням у Французькій революції, у її методах, у її підсумках. Вони відбилися в статті "Християнство або Європа". Стаття викликала різкий протест із боку соратників Новалиса по иенской школі, і вони не стали її друкувати; вона була опублікована тільки через чверть століття після його смерті, в 1826 р. Новалис не заперечує поступального ходу історії, але його лякає перемога раціоналізму. Новалиса, по суті, цікавлять не стільки соціальні, скільки етичні проблеми. Він стурбований не тим, як відновити середньовічну імперію, а тим, як заповнити вакуум, що утворився, на його думку, у душах людей після того, як був зруйнований авторитет релігії, а нове суспільство не змогло запропонувати ніяких стійких етичних цінностей.

В історію німецької й світової літератури Новалис увійшов насамперед як автор незакінченого роману "Генріх фон Офтердинген" (опубл. 1802). Хоча дія датується XIII в., Новалис пише не історичний роман, і тому безпідставні спроби оцінювати книгу з погляду вірогідності зображуваних у ній людей, подій і епохи й говорити про ідеалізацію або якесь перекручування в картині середньовічного життя.

Роман Новалиса втілює в собі всю оптимістичну філософію раннього німецького романтизму, його віру в торжество ідеалу.

ЛЮДВІГ ТІК

Велике місце в становленні та розвитку німецького романтизму належить Людвігу Тіку. Йоганн Людвіґ Тік (Johann Ludwig Tieck — 31.05. 1773, Берлін - 28.04.1853, Берлін) — німецький письменник.

Людвіг Тік почав писати дуже рано, ще будучи гімназистом; його літературні здібності були помічені одним з учителів, другорядним письменником К. Рамбахом, який їх безсоромно експлуатував, доручаючи юнакові писати розділи своїх численних тривіальних романів. Хоча це була література невисокого ґатунку, вона все-таки вимагала певної літературної вправності, якою володів юний Тік.

Початок творчої діяльності Тіка припадає на 1795—1796 pp. У 1795 р. побачили світ його твори «Абдалла, оповідання», написане ще у 1792 p., та «Примирення, оповідання». Проте літературне визнання Тіку приніс роман «Історія пана Вільяма Ловелла» у трьох томах. У1796 р. Тік розпочав і свою перекладацьку діяльність — вийшла в світ його інтерпретація п'єси В. Шекспіра «Буря».,У 1797 р. поряд з публікацією своїх оповідань Тік видав книгу «Сердечні сповідання схимника-любителя мистецтв» («Негzensergiessungen eines kunstliebenden Kloster-bruders») В. Г. Вакенродера — твір, що справив потужний вплив не лише на формування естетичних уподобань самого Тіка, а й романтизму загалом.

У 1797 р. Тік знайомиться в Берліні з Ф. Шлегелем і встановлює тісні стосунки з енським гуртком романтиків, наїздить в Єну й довгенько живе в домі А. Шлегеля. Відбувається його ствердження на позиціях романтизму, через нього втягується в орбіту енської романтики й Вакенродер. Розпочинається найбільш значний і плідний період його творчої діяльності, що протікала у співпраці з Вакенродером, виходять у світ твори, що залишили помітний слід в історії німецької літератури, позначилися на спрямуванні й характері її розвитку.

Цього ж pоку Тік здобув визнання як самобутній драматург і новеліст. Побачили світ такі його твори, як «Кіт у чоботях, дитяча казка у 3-х діях з інтермедіями, прологом та епілогом, твір Петера Леберехта», а також «Народні казки, видані Петером Леберехтом» у трьох томах; до збірки увійшла й казка «Білявий Екберт».

У1799 р. Тік зблизився із Фрідріхом Шиллером — провідником ієнських романтиків. В ієнському гуртку романтиків Тік — один із послідовних шанувальників творчості В. Шекспіра та М. де Сервантеса, твори яких він перекладає і видає. Інтерес до Відродження у Тіка не слабшав ніколи, такою ж відданою була його любов до старої німецької поезії.

У 1842 р. Тік отримав запрошення пруського короля Фрідріха Вільгельма IV і переїхав у Берлін, де йому судилося прожити останнє десятиліття свого життя, працюючи у придворному театрі. 28 квітня 1853 p. Тік помер.

Людвіг Тік - перший письменник, який здійснив у творчій практиці принципи романтичної теорії, який розкрив з великою силою психологію німецької дрібнобуржуазної інтелігенції початку XIX ст. Відраза до вульгарної дійсності, жах перед нею ведуть Тіка до відходу від дійсного життя в екзотику і фантастику, у віддалене минуле народу і в замкнутий світ індивідуальних переживань. У ранніх творах Т. культивує образи екзотичного Сходу, звертається до народної казки, вивчає разом з Ваккенродером німецьке середньовіччя, поетизує старий Нюренберг, культивує настільки суттєвий для романтизму принцип народності в сенсі любові до національної старовини.