85. Тероризм як чинник політики

Під сутністю тероризму фахівці мають на увазі сукупність оригінальних ознак, характерних рис і відмітних особливостей, властивих тероризму як соціально-політичній і правовій категорії і які становлять його внутрішній зміст. Дослідники виділяють такі ознаки тероризму як злочинного діяння.

1. Тероризм є однією з форм організованого насильства.

2. При тероризмі здійснюється примус більш широкої соціальної групи, ніж безпосередні жертви насильства.

3. Формування цілей здебільшого не пов'язане з конкретними проявами насильства, тобто між жертвою та метою, на яку спрямовують свої дії терористи, немає прямого зв'язку.

4. Тактична мета тероризму полягає в тому, щоб привернути увагу до проблеми, стратегічна - досягти певних соціальних змін (свобода, незалежність, звільнення з виправно-трудових установ певного контингенту осіб, революція тощо).

5. Акти тероризму самі по собі становлять традиційні форми загальнокримінальних злодіянь.

6. Тероризм паралізує протидію з боку громадськості.

7. Знаряддям впливу тероризму є психологічний шок, який супроводжується усвідомленням того, що будь-хто може стати жертвою незалежно від того, до якої верстви суспільства він належить.

8. Будь-які правила чи закони не визнаються - жертвами терористичних актів можуть бути як дорослі чоловіки, так і жінки та діти.

9. Розрахунок робиться на ефект раптовості, неочікуваності та несподіваності.

10. Публічність виступає як основна ознака тероризму.

11. Демонстративність актів тероризму - бажання справити враження на широкий загал.

12. Тероризм припускає “політичне вимагання”, тому він не пов'язаний із стихійними повстаннями та виступами населення.

13. Тероризм вимагає негайного задоволення висунутих вимог, інакше він вдається до реалізації погроз та ескалації насильства.

14. Може бути використаний організаціями будь-якого забарвлення.

15. Практично завжди бере на себе відповідальність за вчинені акти насильства, оскільки вони є засобом досягнення мети, а не самоціллю.

16. Являє собою антитезу політичного вбивства. Йому притаманна індиферентність щодо жертв, на противагу від селективності при політичному вбивстві.

87. Партійна система — це сукупність партій (правлячих та опозиційних), які тісно пов'язані між собою та з державою і які беруть участь у здійсненні державної влади. Під терміном «партійна система» розуміють:

— право партій на формування власної системи правління;

— сукупність політичних сил, представлених у парламенті, або таких, що прагнуть до представництва в ньому;

— сукупність відносин між легально діючими політичними партіями, що виявляються у суспільній боротьбі або суперництві за владу в суспільстві;

— сукупність політичних партій, що існують у країні незалежно від форм діяльності та ступеня інституціоналізації, згідно з чинним законодавством.

Найбільш поширена типологія партійних систем ґрунтується на кількісному критерії — кількості партій, які реально борються за владу або здійснюють вплив на неї. Відповідно вирізняють: однопартійну, двопартійну та багатопартійну системи. Ця типологія належить М. Дюверже, який виокремлює також «систему двох з половиною партій»— проміжний варіант між двопартійною та багатопартійною системами, коли сили двох партій врівноважуються.

Типологія партійних систем Дж. Сарторі базується на якісних критеріях і охоплює:

1. Однопартійну систему, що має такі ознаки:

— існування тільки однієї легальної партії та заборона утворення інших;

— зрощення партійного апарату з державним;

— тоталітарний політичний режим.

2. Систему з гегемоністською партією — існує декілька партій, але одна є постійним політичним гегемоном.

3. Систему домінуючої партії — домінуюча партія демократично співіснує з іншими партіями.

4. Двопартійну систему, яка характеризується такими рисами:

— наявністю кількох політичних партій;

— існуванням двох партій, значно пріоритетніших за інші;

— формуванням складу уряду однією з двох партій, яка перемогла на виборах;

— впливовою опозиційною партією, яка програла вибори;

— демократичним політичним режимом.

5. Систему поміркованого (обмеженого) плюралізму:

— наявність у країні багатьох політичних партій;

— репрезентація в парламенті лише кількох партій;

— репрезентація в уряді деяких із представлених у парламенті партій;

— відсутність позасистемної опозиції;

— демократичний політичний устрій.